27. Становлення навчальної діяльності у дошкільному віці

Проблема навчальної діяльності є однією з центральних у віковій і педагогічній психології. Навчання дітей у дошкільних закладах - підготовчий етап початкової шкільної освіти. Воно не замінює ні гри, ні трудової діяльності, а тісно пов'язане з ними у загальному педагогічному процесі.

Проблема навчальної діяльності дошкільників набула актуальності у психолого-педагогічній науці на межі XIX-XX ст. Щодо неї побутують різні точки зору. Одні дослідники (наприклад, німецький психолог О. Кро) переконують у відсутності принципових відмінностей між навчанням у дошкільні і шкільні роки, тому навчання 3-річ-них дітей і школярів слід досліджувати під одним кутом зору. На його думку, вже у цьому віці дитина здатна засвоїти знання, які їй пропонують, тобто здатна навчатися.

Протилежну точку зору обстоював німецький психолог і філософ Вільям Штерн (1871-1938), доводячи, що у перші шість років життя дитина отримує знання зовсім інакші, ніж школяр, оскільки ще не володіє "свідомою волею до навчання", захоплена теперішнім моментом, далека від наміру пізнавати що-небудь для майбутнього. її навчання є продуктом іншої діяльності, "несвідомим відбором* вражень із навколишнього середовища. Обґрунтовано розрізняючи пізнавальний і вольовий аспекти навчання, В. Штерн надмірно протиставляв дошкільне і шкільне навчання.

Необхідність підпорядковувати навчання законам розвитку дитини обґрунтував у своїх дослідженнях швейцарський психолог Жак Піаже (1896-1980), стверджуючи, що у процесі соціологізації дитини відбувається виникнення і розвиток структур операцій інтелекту. Навчання може прискорити або уповільнити процес розумового дозрівання, але суттєво не впливає на нього. Поки у дитини не дозріло логічне оперативне мислення, безглуздо навчати її вмінню міркувати.

Л. Виготський, розглядаючи психологічні особливості дошкільного навчання у тісному зв'язку із змістом педагогічних впливів, найважливішим його моментом вважав ставлення дитини до умовної програми того, хто її навчає, тобто до вимог дорослого.

Перші три роки дитина вчиться ніби за власною програмою, а не за програмою матері та інших вихователів. У цей період ніхто не висуває їй особливих вимог щодо засвоєння знань і навичок, послідовності цього процесу. У цьому віці програма виховання суб'єктивно ще не існує для неї. Перед набуттям здатності систематично вчитися, дитина долає підготовчий етап, унаслідок чого вимоги дорослих до неї поступово перетворюються на її власну "програму". І лише наприкінці дошкільного періоду дитина починає вчитися за програмою, розробленою дорослими, тобто наближається до навчання, яке відповідає вимогам школи.

Перехід до такого навчання пов'язаний, за словами Л. Виготського, з формуванням готовності засвоїти логіку навчального предмета. Тому дошкільне навчання повинне давати правильне тлумачення елементарних фізичних, біологічних, суспільних явищ, бути своєрідним "передучінням", "передісторією" навчання у школі, екскурсом у різні сфери дійсності, живої і неживої природи, людей, мистецтва. Таке навчання має забезпечити засвоєння навичок читання, письма, лічби, тобто умінь, які на наступному етапі розвитку стануть основними способами оволодіння основами знань.

Програма дошкільного навчання повинна наближати дитину до навчання за шкільною програмою (розширювати її світогляд, готувати до предметного навчання), бути програмою дитини (відповідати її інтересам і потребам), а сам процес - позбавленим грубого тиску на неї, перебудовувати під впливом педагогічних дій стосунки дитини з навколишньою дійсністю, змінювати характер її діяльності, свідомість. За твердженням Л. Виготського, навчанню належить провідна роль у психічному розвитку дитини: воно випереджує розвиток, веде його за собою. Багато теоретичних положень вченого отримали розвиток у дослідженнях 0. Леонтьєва, П. Гальперіна, Л. Божович, Д. Ельконіна, О. Запорожця, В. Давидова.

О. Леонтьєв найважливішим аспектом навчання вважав спілкування. На його думку, дитина не здатна самостійно організовувати свою діяльність відповідно до змісту, який потрібно засвоїти. Цим зумовлена винятково важлива роль її спілкування з дорослими у процесі засвоєння звань і вмінь. Діяльність дитини повинна бути організована відповідно до змісту знань, які їй повідомляють.

Не менш важлива сторона навчальної діяльності, на думку О. Леонтьєва, її мотиви - те, заради чого вчиться дитина, набуває нових знань.

Відношення, які дитина встановлює під час навчання між метою засвоїти, навчитися і мотивами засвоєння, характеризують смисл її дій, психологічний зміст діяльності загалом. Такий аналіз смислу дає підстави для висновків, чи є діяльність дитини у конкретній ситуації навчальною. Якщо діяльність містить навчальні завдання, дитина активна у їх розв'язанні, однак це навчання спонукається мотивами іншої (ігрової, трудової) діяльності, воно не є повноцінною навчальною діяльністю.

У процесі розв'язання ігрових, зображувальних і практичних завдань, запропонованих дитині з навчальною метою, разом з інтересом до нової діяльності виникає й активне ставлення до того, з чим знайомлять її дорослі, що пропонують засвоїти. Це ставлення позитивно впливає на прийняття нею нових вимог до способів діяльності. Завдяки цьому, попри відсутність навчальних мотивів діяльності, у дитини можуть виникати пізнавальні і навчальні мотиви конкретних дій.

У дошкільному вихованні активно використовують зображувальну, конструктивну, ігрову та практичну діяльність з метою розширення світогляду дитини, формування у неї нових уявлень, понять і способів практичних дій. У таких ситуаціях ще відсутні навчальні мотиви діяльності, які легко можуть виникати внаслідок відповідного впливу щодо конкретних дій. Поява цих мотивів не минає безслідно для дитини і результатів її діяльності. Передусім підвищується її активність у засвоєнні нових дій, у діяльності з'являється навчальний елемент, який ускладнює внутрішній зміст, розширює можливості самостійного набуття досвіду діяльності, активного прийняття наступних навчальних вимог Умови розвитку навчальної діяльності дітей дошкільного віку

У дошкільних закладах підготовка дітей до навчальної діяльності здійснюється насамперед на заняттях. Основною умовою розвитку передумов навчальної діяльності є спеціально організований зміст навчання і відповідні йому методи та форми. Тому об'єктом засвоєння у дошкільному закладі повинні бути не лише знання і вміння, але і способи та засоби їх здобуття. Засвоєння дітьми способів дій, спрямованих на пізнання предметів навколишньої дійсності, залежить від запропонованих педагогом шляхів. В одних випадках пізнавальні завдання ставляться ізольовано від практичних, в інших - окремо пропонуються практичні завдання. Можливе також поєднання практичних і пізнавальних завдань.

Діти дошкільного віку, як свідчать дослідження, погано сприймають подане їм безпосередньо завдання на засвоєння загального способу дій (навчитися вимірювати, рахувати). Обґрунтовуючи необхідність засвоєння нових способів дій, розкриваючи їх смисл, потрібно пізнавальні завдання поєднувати з практичними. Діти легше виокремлюють і усвідомлюють їх, якщо вони є умовою досягнення зрозумілих їм практичних цілей. Із засвоєнням нових способів дій можна наблизити ці завдання так, щоб спосіб дії був і засобом досягнення практичної мети. На цій основі у дітей виникає інтерес до пізнання невідомого, розв'язання не пов'язаних із практичними цілями завдань.

Найефективніше засвоюються загальні способи дій у проблемно-практичних або проблемно-ігрових ситуаціях, у яких практичне (ігрове) завдання постає як уявне, перспективне. У проблемно-практичній ситуації завдання пропонують так, щоб його неможливо було розв'язати без засвоєння відповідних способів дій. Після цього дітям детально пояснюють і розкривають усі операції способу, який вони повинні засвоїти і застосувати при розв'язуванні однотипних завдань. Непросто дається дошкільникам з'ясування відношень рівності і нерівності, яке потребує опанування специфічною системою дій.

Суттєві зв'язки і відношення реальних об'єктів можуть бути відображені у період дошкільного дитинства у формі уявлень. Спосіб їх пошуку часто набуває символічної, знакової форми. У зв'язку з цим особливу роль відіграють наочні моделі, схеми, які відображають суттєві зв'язки і відношення предметів і використовуються як засоби узагальненого пізнання дійсності. Тому виконання дітьми особливих дій, які моделюють у предметній або знаковій формі деякі прості і загальні відношення реальних об'єктів, - одна із найважливіших умов повноцінного засвоєння ними узагальнених знань.

Загальним методом опосередкованого вивчення об'єктів і їх властивостей є моделювання, яке допомагає дітям зрозуміти і засвоїти відношення рівності і нерівності. У дошкільному закладі ці відношення моделюють за допомогою різноманітних предметів: кружечків, квадратиків, фішок тощо. Оскільки модель відношень діти зазвичай опановують без підготовки, то вони, як правило, сприймають її не як модель, а як сукупність предметів. З огляду на це, вихователь повинен підвести дитину до розуміння того, що вона моделює, і для чого потрібна ця діяльність. Важливо, наприклад, допомогти дитині зрозуміти, що сукупність зелених і жовтих кружечків виражає відношення реальних предметів за величиною. У дошкільному закладі дітей спеціально вчать, що через кружечки і фішки можна моделювати рівність або нерівність будь-яких об'єктів. Під час навчання побудови моделі загальний спосіб буде сприйматися за умови, що завдання для його засвоєння пов'язуватиметься з предметною діяльністю, а вся діяльність із моделювання відбуватиметься у проблемно-ігровій або проблемно-практичній ситуаціях.

Поступово дошкільники починають розуміти, що предмети-замінники моделюють відношення нерівності і рівності між двома групами будь-яких реальних предметів. Після цього можна переходити до встановлення цих відношень.

28. Класифікація методів навчання

Методи навчання (від гр. mthodos — спосіб пізнання, шлях дослідження) — це упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-виховних завдань. У методах навчання виокремлюють два види: метод навчання як інструмент діяльності вчителя для виконання навчальної функції — викладання; а також метод навчання як спосіб пізнавальної діяльності учнів з оволодіння знаннями, уміннями та навичками — учіння. Загальні методи навчання є багатовимірним педагогічним явищем, що містить у собі низку аспектів: гносеологічний (відповідність закономірностям пізнання); логіко змістовий (використання методів навчання відповідно до законів мислення і змісту навчального матеріалу); психологічний (урахування психологічних механізмів пізнання); педагогічний (досягнення навчальної мети).

У дидактиці є різні підходи до класифікації методів навчання. Так, поширені класифікації методів за джерелами знань (Д.О. Лордкіпанідзе, Є.Я. Голант, Н.М. Верзілін та ін.); за характером логіки пізнання (І.Я. Лернер); за рівнем проблемності засвоєння знань (М.І. Махмутов); на основі цілісного підходу до процесу навчання (Ю.К. Бабанський); на основі цілісного підходу до навчальної діяльності (A.M. Алексюк) та інші. Охарактеризуємо деякі з них.