Словничок

гоготіти — видавати сильні глухі переривчасті звуки

гурчати — видавати протяжний, розкотистий шум

ремствувати — виявляти невдоволення

__________________________ [1] ,

[2] .

[3] ,

[4] ,

[5] ,

[6] ,

[7] ,

[8] .

Диктант №23

У повітрі стоїть сухуватий пил, а тепла земля пахне втомою. Материне лице запорошилося сірою землею, руки також запорошені, тільки карі її очі блищать свіжо й чисто. Іноді вирівнюється і, спершись на заступ, відпочиває. І чує, мабуть, як уже мріє про спочинок город, як тоскно скрикують у вишині запізнілі перелітні птахи. Павутина бабиного літа пливе звіддалік, як чиєсь зітхання, вона знаходить посеред городу нашу матір, чіпляється за плече, потім перепливає на материні чорні коси, вмальовується сивиною, потім відривається —[1] й легко снує в повітрі, поблискує білясто, тане.

Про що думає мати? Про те, що отакою ж павутинкою бабиного літа відсріблюється її життя, чи пригадує себе дівчинкою, котра вперше вийшла в поля і мало не захлинулась від радості, від відчуття полинової волі, від зачудування волошкою, котра зазирнула в очі вічним поглядом?[2] Чи думає про те, як у війну несла своїх дітей, провалюючись по коліна в мокрий сніг, несла, закушуючи до крові губи, несла, ковтаючи сльози, свій цвіт і своє майбутнє? Мусила рятувати їх од смерті, котра насувалась на село. Ще не відала в ту хвилю, що їй судилось нести власне життя на своїх плечах то як камінь, то як хмаринку перецвілої кульбаби. Думає, згадує чи мріє —[3] і губи на її потемнілому лиці схожі на гірко прокладену борозну, на живу борозну, котра лежить на безмежному полі її обличчя.

Потім знову копає картоплю.

(За Євгеном Гуцалом)

223 слова

Словничок

заступ — звужена донизу залізна лопата для земляних робіт

__________________________ [1] немає розділових знаків

[2] .

[3] ,

Диктант №24

Ясний весняний день. Білі метелики літають у сонячному сяйві й сідають на вороний полиск грязюки, що, як смола, вкриває дно висохлої величезної калюжі посеред вулиці. Білі метелики на чорній емалі. Склавши крильця, вони сідають рядочками й купками, багато їх. Мовби пелюстки квітів на чорному лакові грязюки. Тих метеликів ловлячи, вовтузяться вони —[1] чотири маленькі брати, як маленькі мурини. Вони накривають метеликів картузиками чи долонями, обережно вибирають їх, щоб не покалічити, і радісно зносять їх у прекрасний, спеціально збудований пишний палац —[2] з блакитного, червоного, жовтого, білого скла, —[3] збудований тут же недалеко в зеленій канаві, серед ромашок, калачиків, кульбаб та подорожника. То чудесний, дивний палац.[4] Впущені туди метелики стають з білих кольоровими і, напевно, гарно там бавляться. А в них —[5] у мисливців —[6] очі сяють від щастя й радості. То нічого, що всі вони з п'ят до маківки вимащені грязюкою і нагадують муринчат. То нічого. Але ті метелики, напевно, щасливі в такому дивному, у такому пишному палаці. Хай вони трішки там поживуть, відпочинуть, побавляться. А тоді їх будуть випускати на волю, щоб літали собі на сонечку. І от їх випускають.

(За Іваном Багряним)

178 слів

Словничок

мурин — негр

муринчата — негренята

__________________________ [1] ,

[2] немає розділових знаків

[3] ,

[4] !

[5] ,

[6] ,