Тема 6. Становлення української національної культури у першій половині хіх ст.

(лекції – 6 год., семінари – 8 год., індивідуальна робота – 6 год.)

Вивчення даної теми рекомендуємо здійснювати за планом:

Заняття 1.

1. Особливості розвитку української культури першої половині ХІХ ст.

2. Розвиток освіти у першій половині ХІХ ст.

Заняття 2.

1. Наука на українських землях у першій половині ХІХ ст. Праці з історії України.

2. Нова українська література першої половини ХІХ ст.

Заняття 3.

1. Архітектура та містобудування.

2. Розвиток українського живопису.

Заняття 4.

1. Музика першої половині ХІХ ст.

2. Українське театральне мистецтво першої половини ХІХ ст.

Додаткові питання:

• Формування української національної самосвідомості у ХІХ ст.

• Створення Наукового товариства ім. Т. Шевченка, його творчий доробок.

• Становлення фольклористики як науки.

• ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.:

• Вплив загальноєвропейських ідей просвітництва з одного боку та політика русифікації, полонізації, мадяризації, онімечення з боку Російської імперії та Австро-Угорської монархій з іншого;

• Формування української національної самосвідомості під впливом ідей просвітництва.

• Відродження української національної ідеї.

• Поява патріотичних гуртків (напр. у Новгороді-Сіверському, у Харківському університеті), які прагнули відновлення автономії, але без відокремлення України від Росії. Вершиною гуртківської діяльності стало утворення Кирило-Мефодіївського братства (1848).

• Заборонна політика урядів двох імперій щодо проявів розвитку української культури та національної свідомості.

• Просвітництво — ідейна течія XVIII ст., яка критично оцінювала абсолютну монархію, відобразила соціальний протест проти феодальних порядків, несправедливості, виступала за суспільний прогрес через поширення освіти, культури і виховання.

Для просвітителів був характерний пошук кращої організації суспільства і ствердження принципів гуманізму.

Поширювались ідеї романтизму. Романтики прославляли народ, його пісенну культуру, традиції як вияв його своєрідності, самобутності. Вони твердили, що саме з народних джерел інтелектуали можуть черпати найкращі зразки для своєї творчості, сприяти розвиткові національної культури.

Основні складові частини української національної ідеї:

1. Розуміння українцями того, що українська мова — один із головних чинників становлення української нації.

2. Пробудження національної гідності українців, національної самосвідомості, українського патріотизму.

3. Перетворення етнічної спільності у політичне свідому націю.

4. Усвідомлення українцями необхідності національного відродження, створення власної, незалежної держави.

5. Усвідомлення того, в який спосіб можна ліквідувати національне гноблення і встановити свою власну державу.

Справу, започатковану гуртківським рухом продовжили громадівські організації:

Ідеологами національної ідеї на західноукраїнських землях стало греко-католицьке духовенство.

20-30-ті рр. XIX ст. — у Перемишлі створено новий культурно-освітній гурток на чолі з єпископом Іваном Снігурським, навколо якого згуртувалося невелике коло представників національне свідомої інтелігенції: Іван Могильницький, Йосип Левицький, Йосип Лозинський, Антін Добрянськнй, Іван Лаврівський.

Відомим громадсько-культурним об'єднанням стала "Руська трійця" (1833—1837) - гурток, що об'єднував 20 осіб. Засновники гуртка — вихованці Львівської семінарії Маркіян Шашкевнч, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Альманах "Русалка Дністрова", виданий наприкінці 1836 р. в Будапешті членами "Руської трійці". У 1837 р. львівська цензура заборонила альманах, було конфісковано близько тисячі примірників. До читачів дійшло лише 250.

• ОСВІТА

На українських землях, що входили до складу Російської імперії.

1804 р. — були видані "Статут університетів" та "Статут навчальних закладів, підвідомчих університетам". Згідно з цими документами в Україні відкрилися чотири типи навчальних закладів:

1. Парафіяльні — для дітей найнижчих станів. Вони відкривалися при церковних парафіях і були початковими.

2. Повітові училища — це дво- і трикласні училища для дворян, купців, урядових службовців, ремісників. Розвиток ринкових відносин вимагав розширення мережі професійних закладів.

3. Губернські (гімназії) — навчалися діти дворян і чиновники. З 1828 р. навчання тривало 7 років. В той час на Україні було 19 гімназій. Гімназії були відкриті в Одесі (2), Херсоні (2), Києві (2), Чернігові, Полтаві, Катеринославі та інших містах.

4. Університети — для дворян.

1805 - зусиллями місцевого дворянства на чолі з Василем Каразиним було засновано Харківський університет.

1834 р. — у Києві відкрито університет святого Володимира.

У 1842 р. він одержав нове приміщення. Якщо в Київському університеті у 1834 р. навчалося 62 студенти, то у 1855 р. — 808.

На західноукраїнських землях.

Трикласні початкові школи після революції 1848—1849 рр. стали чотирикласними, почали працювати недільні школи-читальні для дорослих. У 40—50 рр. XIX ст. у східній Галичині існувало 8 гімназій, у Північній Буковині — одна, на Закарпатті — 9.

Вищі навчальні заклади: Львівський університет (1661 р.); - з 1817 р. у Львові працювала Реальна (торговельна), а з 1844 р. — Технічна академія. Більшість предметів викладалися польською, німецькою, латинською мовами.

На Закарпатті — не було жодного вищого навчального закладу.

У Північній Буковині діяв Чернівецький ліцей, який готував кадри духовенства.

У 1817 р. у Львові створена культурно-освітня установа Оссолінеум (Львівський інститут Оссолінських). Засновником був М. Оссолінський — польський просвітитель, бібліограф, літературознавець та історик. Інститут мав два відділи, бібліотеку і музей. Інститут Оссолінських був просвітницьким центром того часу.

• НАУКА