Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
історія україни екзамен.doc
Скачиваний:
1744
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
4.25 Mб
Скачать

41. Остаточна ліквідація автономного статусу України у другій половині 18 ст.

У сер. ХУЛІ ст. в Україні було відновлено гетьманство. Це сталося під час царювання Єлизавети Петрівни, таємно повінчаної з українським козаком О. Розумовським, який переконав її розпустити "Правління гетьманського уряду" і відновити гетьманат на чолі зі своїм молодшим братом Кирилом Розумовським (1750—1764).

Новообраному гетьманові вдалося дещо розширити автономію України. Відання її справами та зносини з нею на деякий час були передані з Сенату до Колегії закордонних справ. Запоріжжя і Київ знову підпорядковувалися гетьманові. Але одночасно законодавчо було ліквідовано кордон між Україною і Росією, припинено функціонування державних митниць у цьому районі, в усій Гетьманщині запроваджено загальноімперську митну систему.

За правління К. Розумовського у Гетьманщині було проведено деякі реформи. Зокрема, у війську запровадили однакову уніформу та озброєння, систематичне військове навчання для козацької молоді. У 1760 р. гетьманський універсал визначив новий порядок судочинства, який, щоправда, відповідав інтересам старшини й шляхти.

Дещо непослідовною була соціальна політика того часу. Так, гетьман пороздавав старшині чимало сіл і навіть сотенних містечок і водночас ініціював царський указ 1752 р. про заборону перетворювати українців на хлопів. У 1760 р. він видав універсал про заборону залежним селянам переходити від одного пана до іншого.

Новий гетьман більшу частину часу проводив у Санкт-Петербурзі як президент Академії наук, відігравав помітну роль при царському дворі. За його відсутності Україною управляла старшина, яка, подібно до Польщі, перетворилася на спадкову велико-земельну шляхту.

Коли до влади в Російській імперії прийшла Катерина II, К. Розумовський повернувся в Україну. Він зібрав у Глухові старшинську раду, де була ухвалена петиція до імператриці з проханням відновити права Гетьманщини та встановити спадковість гетьманства. Однак прохання відхилили. Натомість 10 листопада 1764 р. Катерина II видала Маніфест про ліквідацію гетьманства. У тому ж році було відновлено Малоросійську колегію (1764—1786), яка спрямувала свою діяльність на неухильну ліквідацію української автономії.

Наступним кроком царату стало зруйнування Запорізької Січі. По-перше, в імперії не виникло сумнівів, що Січ, яка здавна була символом свободи і незалежності, й надалі залишатиметься гальванізатором антифеодальних виступів. По-друге, не могло не турбувати зростання економічного потенціалу Запоріжжя, а головне — великі потенційні можливості козацьких господарств фермерського типу, що, по суті, були викликом кріпосницькій політиці імперії. По-третє, царат не влаштовували демократичні, республіканські традиції, які явно суперечили загальноімперським порядкам.

4 червня 1775 р., коли більшість запорожців перебувала на турецькому фронті, російські війська несподівано оточили Запорізьку Січ і зруйнували її. Почалися арешти запорізької старшини й конфіскація майна заможних козаків. Військову скарбницю, зброю з припасами та кошовий архів вивезли. Близько половини всіх запорізьких земель розподілили між російськими вельможами, а решту передали німецьким і сербським колоністам. Після того вся територія "Вольностей" увійшла до Азовської та Новоросійської губерній, Запорізька Січ припинила існування.

Лише 5 тис. козаків зуміли втекти за Дунай, де в межах турецьких володінь заснували Задунайську Січ. Ще 12 тис. запорожців, що залишилися .в підданстві Російської імперії, утворили т.зв. Військо вірних козаків. У 1790 р. його перейменували на Чорноморське козацьке військо і після участі в російсько-турецькій війні 1787—1791 рр. переселили на Кубань.

Ліквідувавши Запорізьку Січ, російський царат приступив до скасування решток автономних прав України. У 1781' р. було знищено полково-сотенний адміністративний устрій України і Гетьманщину поділено на три намісництва (губернії): Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, що разом утворили Малоросійське генерал-губернаторство. Частина українських земель відійшла до Новоросійської губернії. У цей самий час втрачає значення Малоросійська колегія, яка за цих умов була елементом української автономії. В усіх губерніях замість українських заведено російські адміністративні та податкові установи. У1783 р. скасовано давній військовий устрій; козацьке військо було реорганізовано у 10 кавалерійських полків. Тоді ж в Україні запровадили загальне кріпацтво, селян остаточно прикріпили до землі.

Отже, до кінця XVIII ст. внаслідок цілеспрямованої антиукраїнської політики самодержавної Росії Гетьманщину було перетворено на російську колонію. Українська провідна верства, задобрена імператорською "Жалуваною грамотою дворянству" (1785), відповідно до якої вона звільнялася від військової служби та урівнювалася в правах із російським дворянством, мовчки сприйняла ці зміни. Хоча певні спроби протесту були, зокрема, у 1791 р. Василь Капніст за дорученням українських патріотичних кіл побував у Берліні, де спробував таємно заручитися підтримкою Пруссії у намаганнях відновити Гетьманщину, але такі дії були поодинокими й істотно не впливали на загальну ситуацію.

У 1750 р. Україну чекав черговий поворот долі — саме цього року останнім гетьманом стає брат фаворита нової імператриці Єлизавети — К. Розумовський. Російський уряд уповільнив, але не припинив свого наступу на українську автономію. Про це переконливо свідчить той факт, що крім старих,традиційних обмежень (гетьману заборонялося листуватися з іноземними державами, російська сторона призначала полковників та ін.) у цей час з’явилася низка нових: 1754 р. ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією; 1761 р. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління; 1754 р. гетьману наказано подавати фінансові звіти російському уряду про прибутки та витрати Гетьманщини. Проте можна погодитися з 0. Субтельним, який вважає, що «за Розумовського Гетьманщина переживала «золоту осінь» своєї автономії». Навіть перебуваючи тривалий час у Санкт-Петербурзі, гетьман приділяв багато уваги Україні. Було проведено судову реформу, внаслідок якої Гетьманщину поділено на 20 повітів, кожен з яких мав власний суд. Намагаючись забезпечити собі тили, створити опору в найвпливовішій частині українського суспільства, К. Розумовський йде назустріч старшині і у 1760—1761 рр. забороняє переходи селян без письмової згоди пана, починає скликати з’їзди старшини — Генеральні Збори, які мали тенденцію до перетворення на шляхетський парламент на зразок польського сейму. Було проведено певну модернізацію війська: удосконалено артилерію, введено однакове озброєння та уніформу. К. Розумовський виношував плани відкриття у Батурині університету. Однак прихід до влади Катерини II (1762—1796) кардинально змінив ситуацію. Спроба добитися визнання спадковості гетьманства для свого роду закінчилася для К. Розумовського втратою гетьманської булави.

Після ліквідації гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цієї політики виражена короткою фразою імператриці: «Коли в Малоросії зникнуть гетьмани; треба зробити все, щоб стерти з пам’яті їх та їхню добу».

Після того, як у 1764 р. остаточно було скасоване гетьманство, останнім оплотом української державності лишалась Запорозька Січ. Демократичний устрій Запорожжя та відсутність кріпацтва суперечили всьому ладу феодальної монархічної держави. Але до того часу, поки існувала загроза кримської агресії, Запорозька Січ лишалась міцним військовим форпостом на південних кордонах, а українське І козацтво було реальною силою, здатною зупинити ворога.

Тому всіляко обмежуючи права козаків і роздаючи їх землі дворянам, царизм мирився з існуванням цього острівця автономізму.

Після переможної війни з Туреччиною і підписання Кючук-Кайнарджійського миру загроза від південних рубежів відступила. В цей час у Північному Причорномор’ї знаходилася велика російська армія, яка разом з українськими козаками громила ворога. Використовуючи нагоду, імператриця Катерина II прийняла рішення назавжди ліквідувати Запорізьку Січ. За її наказом війська під командуванням генерала Текелі в червні 1775 р. оточили укріплення Нової Січі. Частина козаків не хотіла здаватися, але козацька старшина і кошовий отаман П. Калнишевський, розуміючи безперспективність опору, вирішили не чинити спротив, сподіваючись на царську милість. Генерал Текелі наказав зруйнувати Січ і заарештував козацьких старшин і П. Кални- шевського. Пізніше Катерина II заслала останнього кошового отамана до Соловецького монастиря, де він пробув у неволі 27 років.

З серпня 1775 р. з’явився маніфест Катерини II, в якому вона, виправдовуючи знищення Запорізької Січі, голослівно звинувачувала козаків в розбійницьких діях і бунтах. Це було неправдою, бо останній кошовий отаман П. Калнишевський проводив відносно Росії лояльну політику. Після ліквідації Запорожжя Україна попала в повну владу до російського самодержавства. У 1783 р. козацькі полки були реорганізовані на зразок російської армії і стали її складовою частиною. Згодом козаки перестали бути окремим станом, втратили свої права і привілеї і фактично перетворилися в залежних селян. Що стосується козацької старшини, то більшість з них одержали в царській армії офіцерські звання і земельні володіння. Таким чином, завершився процес поступової еволюції верхівки козацтва в напрямку перетворення в поміщиків.

Деяка частина козаків, не бажаючи скоритися, переселилась на територію Туреччини і в гирлі Дунаю заснувала Задунайську Січ, яка проіснувала до 1828 р. Але й там їх життя було важким. Тому у 1828 р. вони повернулися на Батьківщину.

У 1783 р. в Україні було введено кріпосне право, під яке попала і значна частина колишніх козаків з їх сім’ями. Ці акції царизму означали остаточне знищення всіх державних інститутів України, яка повністю перетворилась у безправну провінцію Російської імперії.