4. Данило Галицький

Князь Данило - син Романа Мстиславича - народився близько 1201. р. та помер близько 1264 р. Спираючись на підтримку міст, служилого боярства й дворянства, Данило Романович утвердився спочатку на Волині, потім зайняв у 1238 р. Галич, а в 1240 р. - Київ,У березні 1238 р. війська Данила розгромили німецьких лицарів під Дорогичином на півночі князівства. Це назавжди відбило у них бажання зазіхати на волинські землі.Після захоплення Києва монголо-татари завдали удару по землях Галицько-Волинського князівства. Весною 1241 р. полчища Батия рушили на захід. Літопис зафіксував головні події, пов'язані з оволодінням монголо-татарами міст Колодяжина, Ізяслава, Володимира, Галича. Лише жителям Кременця і Данилова вдалося відстояти свої міста. Скориставшись втечею Данила в Угорщину, владу в Галицькій землі на деякий час захопили бояри.У 1245 р. Папа Інокентій IV скликав церковний собор, на якому обговорювалася проблема взаємин з монголами. Він спорядив спеціальну місію, яка повинна була побувати на Русі, в Золотій Орді й зібрати необхідні відомості про мету та військові можливості монголо-татар. Данило в свою чергу відправляє своїх представників до Риму. В 1253 р. Інокентій IV оголосив хрестовий похід проти монголо-татар. У1254 р. відбулася коронація Данила Романовича від імені Папи в місті Дорогибині. Але, переконавшись у нездатності Риму організувати похід проти Золотої Орди, Данило припинив відносини з Папою.Данило Романович цікавився й справами Центральної Європи. Коли в Австрії почалася боротьба за спадщину, свого сина Романа він у 1252 р. оженив зі спадкоємицею австрійських герцогів. Проте Роман змушений був покинути Відень, і Данило посадив його на князювання в Литві.У 1254 р. татарський воєначальник Куремса зі своєю ордою підійшов до Бакоти на Дністрі. На бік ординців перейшов боярин Милій - "старший міста". Потім Куремса вирушив до Кременця. Татари напали на Володимир-Волинський і Луцьк. Міщанам вдалося відстояти свої міста. Данило організував вдалу кампанію проти орди Куремси: в той час, коли полки Лева Даниловича вдерлися на Побужжя і "повоювали там татарських людей", полки Данила і Василька дали бій Куремсі в Болоховській землі й перемогли його. Орда змушена була повернути до місць своїх кочовищ.У1259 р. татарський воєвода Бурундай, вирушаючи до Польщі, зажадав, щоб галицькі князі на знак своєї покори вийшли йому назустріч. Данило поїхав до Угорщини. Інші ж князі виконали вимогу. За наказом Бурундая були зруйновані укріплення Львова, Луцька та інших міст.Правління Данила Романовича було важливим етапом в історії Південно-Західної Русі-України. Князь дбав про будівництво міст, вів боротьбу з боярською опозицією, продемонстрував усьому світові можливість успішної боротьби з монголо-татарами. Він сподівався спільно з іншими князями завдати рішучого удару монголо-татарам. Хоча цей задум не вдалося реалізувати, діяльність Данила Галицького оцінюється істориками як життєвий подвиг.

 Політичний і соціально-економічний розвиток Галицько-Волинської держави. Данило Романович.

Традиційно розвішені економічні і культурні зв'язки двох сусідніх князівств — Галицького і Волинського — сприяли тому, що в 1199 році Роман об'єднав Волинське і Галицьке князівства, скориставшись династичною кризою в Галичині і запрошенням місцевих бояр. Була започаткована Галицько-Волинська держава, столицею якої спершу був Галич, потім Холм, а з 1272 р. — Львів. Роман розпочав процес централізації країни. В 1202 році до Галицько-Волинських земель приєднано Київ. Створивши державу з окресленою територією і кордонами, державним апаратом, правом, військовим, міжнародним визнанням, Роман Мстиславович вів успішну боротьбу з половцями, польськими і угорськими князями. У внутрішній політиці Роман спрямував зусилля, які були направлені на припинення міжкнязівських чвар і організацію міцної центральної влади. Підносилась економіка, розвивались ремесла, торгівля, але в бою з поляками в 1205 році він загинув. Близько двох десятиліть продовжувалась боротьба за княжий престол. Польський князь і угорський король намагались заволодіти західноукраїнськими землями. Ситуація змінилась після приходу до Галичини новгородського князя Мстислава Удалого в 1219 р., кий визволив галичан від загарбників. Активно вів боротьбу з польським військом вісімнадцятилітній Данило Романович. Після наполегливої тривалої боротьби Данило в 1238 році остаточно закріпився у Галичині, а Волинь передав молодшому братові Василькові. Слід зауважити, що Данило закріпився також і в Києві, посадивши там хороброго воєводу. Прийшовши до влади, Данило Романович сприяв будівництву прикордонних фортець у західних землях, так як устремління польських, угорських феодалів захопити їх ставили необхідність укріплення кордонів. В 20-30-х роках XIII ст. було збудовано добре укріплені фортеці в Холмі, Кременці, Данилові та інших містах. Ця традиція продовжувалась і в наступні роки. Так, в 1247 році засновано місто Львів. Одночасно відбувається, так звана, спеціалізація міст: як вже зазначалось — одні із них мали оборонні функції, інші зосереджували торговельні операції. В містах розвивалась реміснича справа, що сприяло значному пожвавленню внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Важливо підкреслити, що Галицько-Волинська держава відігравала помітну роль у загальноєвропейській торгівлі. Спектр торговельних зв'язків репрезентували Візантія, Угорщина, Чехія, Польща, Литва, Саксонія, Німецький орден та ін. В містах існували  спеціальні квартали  північно - руських, італійських, німецьких купців. В цілому економічний розвиток Галицько-Волинської держави відбувався на рівні передових європейських країн.

Говорячи про суспільно-політичний розвиток Галицько-Волинської держави, важливо вказати на той факт, що в Галичині велике землеволодіння зростало значно швидше, ніж князівське. На Волині ж — поряд з боярським зросло і князівське землеволодіння. Могутньою економічною і політичною верствою феодального класу було так зване старе боярство, яке володіло власним військом. В результаті, вони негативно реагували на втручання у внутрішні справи, обмеження їх прав. Наступною соціальною верствою панівного класу були службові князі, які знаходились у прямій залежності від великого князя. Землі вони отримували як винагороду за службу (успішні військові походи), при перерозподілі феодальних угідь, а іноді і в результаті самочинного захоплення земель. Ця верства вищого класу забезпечувала князівське ополчення із залежних селян-смердів. До феодального вищого класу належала і церковна знать.

Основну масу населення Галицько-Волинської держави складали селяни. Переважаючою частиною були смерди (вільні виробники). Вони мали власне невелике господарство і майно, сплачували певний розмір податків, несли військову повинність (у походи вирушали зі своєю зброєю і кіньми). Але з часом смерди все більше попадали в економічну залежність від землевласника. Міську знать репрезентували купці, які створювали купецькі об'єднання, і ремісничі корпорації. Міські низи включали робітних людей, підмайстрів, обслугу. Саме міська знать підтримувала великокнязівську владу, а остання гарантувала надання пільг та привілеїв патриціату і заможним городянам.

Главою верховної влади в Галицько-Волинській державі був великий князь, який не мав сильної соціальної опори і широкої соціальної бази, тому влада була слабкою. Як правило вона передавалась у спадок старшому сину, але це могло і не виконуватись в силу певних причин. Галицьке боярство дуже часто впливало на князівську владу, яка не була чітко визначена. Але князь був головним воєначальником, мав широкі повноваження в судовій, адміністративній, військовій справах. Галицько-волинські князі мали атрибути державної влади такі як: герб, державну печатку, прапор. Важливу роль в управлінні держави відігравала боярська дума. Данило Галицький, щоб зменшити залежність від бояр, як і його попередники, мав наймане військо; удосконалив загони важкоозброєних оружників і легкоозброєних стрільців. Взагалі князь Данило зумів спрямувати свою внутрішню і зовнішню політику так, що Галицько-Волинське князівство перетворилось у високорозвинену державу, з якою рахувалась Європа.

 

Діяльність Данила Галицького по відродженню Русі і створення антиординської коаліції.

Князь Данило Романович після відступу монголо-татар розпочав відбудовувати державу. Але це не задовольняло Золоту Орду і вона силою примусила князя визнати залежність від Золотої Орди і платити їй данину. Та коритись Данило не збирався і готував сили для нової боротьби проти Золотої Орди. Він розпочав активну діяльність по створенню антиординської коаліції: було укладено союз з володимиро-суздальським князем, угорським королем та польським і литовським князями; угоду з Папою римським про допомогу зі сторони останнього, але якої так і не послідувало, тому що Данило призупинив стосунки з ним. Наступна реформа війська сприяла окремим успіхам: почалося визволення Галичини і Волині, було звільнено Болохівщину. На деякий час Галичина і Волинь стали незалежними від Золотої Орди. Так продовжувалось недовго, так як загони татарських військ спричинили нові воєнні дії проти місцевого населення. Данило робить чергові кроки по створенню антитатарської коаліції з таких європейських країн як Польща, Чехія, Угорщина. Але це були лише дружні відносини, а не дієві союзи. Татари змусили князя знищити відновлені ним укріплення міст. Це дуже гнітило Данила і, можливо, прискорило його смерть у 1264 році. В українській історичній науці Данила Галицького вважають одним із найвизначніших руських князів.

Після смерті Данила Галицького в різні часи відбулись події наступного характеру: у 1264 р. Галицьке князівство об'єднано з Литвою; потім до Галичини приєднано Закарпаття та польську Люблінську землю. Галицьке і Волинське князівство вдалось об'єднати Юрію І Львовичу (онуку Данила), який, доречі, мав королівський титул. А в 1303 р. засіювано галицьку православну митрополію.

Останнім галицько-волинським князем став Юрій II Болеслав (1323-1340 рр.), українсько-польського походження. Після прийняття католицтва отримав ім'я Болеслав. У православну віру прийшов, коли з'явилась можливість зайняти галицько-волинський престол (тоді ж він взяв і ім'я Юрій). Але його прозахідна політика викликала невдоволення серед бояр і вони його отруїли. Спадкоємців у нього не було і тому влада перейшла до його зятя — литовського князя Любарта. Таким чином, Галицько-Волинське князівство стало власністю сусідніх держав: спочатку Литви, а з 1387 р. — Польщі. Отже, Галицько-Волинська держава припинила своє існування, а українські землі поділили між собою сусідні держави.