11. Правочини з недоліками волі та наслідки їх вчинення у цивільному праві

12. Порівняння нікчемних та заперечних правочинів.

Нікчемним правочином є правочин, вчинення якого не по­роджує передбачених законом правових наслідків у зв´язку із протиправністю або іншими недоліками юридичного характеру, незалежно від пред´явлення позову про визнання його недійс­ним. Нікчемний правочин є недійсним незалежно від визнання його таким і від бажання сторін.

Визначають такі ознаки нікчемного правочину:

1)  нікчемний правочин є недійсним тільки у випадках, перед­бачених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тому сторони не вправі вимагати одна від одної його виконання;

2)  правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред´явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін. Бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, так як такий правочин суперечить нормам закону. Суд допускає визнання такого правочину дійсним лише у випадках, визначених законом. Наприклад, при недодержанні нотаріаль­ної форми договору за умови його повного або часткового вико­нання, якщо одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (ч. 2 ст. 220 ЦК України). Наявність можливості визнання дійсним вчи­неного правочину не зобов´язує суд виносити таке рішення, ос­кільки правочин може порушувати інші умови дійсності право­чинів або навіть бути неукладеним у зв´язку із недосягненням згоди за всіма істотними умовами;

3)  нікчемний правочин не породжує правові наслідки, які при­таманні правочинам даного виду. Сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину. Напри­клад, недієздатність однієї зі сторін за договором купівлі-продажу породжує його нікчемність, через що такий договір не породжує прав та обов´язків, які виникають із договору купівлі-продажу;

4)  нікчемний правочин породжує лише наслідки, які пов´язані з  його недійсністю. Такими  наслідками  будуть  поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція) та від­шкодування збитків або моральної шкоди, завданих другій сто­роні або третій особі внаслідок його вчинення. Новий ЦК Украї­ни відмовився від таких наслідків, як одностороння реституція (поновлення однієї зі сторін правочину в початковому становищі і звернення майна іншої сторони в дохід держави) та недопущен­ня реституції (звернення в дохід держави майна двох сторін), які застосовувались у ЦК УРСР 1963 р. за окремі види недійсних правочинів.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена зако­ном, але один із учасників або інша зацікавлена особа запе­речують його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним, тобто оспорюваним або відносно недійсним правочином (п. З ст. 215 ЦК України).

Переважна більшість заперечних правочинів - це правочини з вадами волі, тобто один із учасників правочину відтворює не свою волю, а волю іншої особи. Законодавець передбачає підста­ви для оскарження правочину з причини неповноцінності волі особи, яка вчиняла правочин. Виділення таких понять, як воля та волевиявлення, є результатом їх правового аналізу. Але такий розподіл базується лише на теоретичних знаннях, які позбавлені конкретності. Єдність волі та волевиявлення - обов´язкова умо­ва дійсності правочину.

Правочини з вадами волі можна поділити на такі: 1) вчинені без внутрішньої волі; 2) внутрішня воля яких сформувалася не­достатньо.

Без внутрішньої волі вчиняються правочини під впливом на­сильства чи погроз, у результаті зловмисної домовленості пред­ставника однієї сторони з іншою, а також дієздатною особою, яка в момент вчинення правочину не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними. У таких випадках волевиявлен­ня потерпілої сторони не відповідає її волі, або вона взагалі поз­бавлена можливості діяти за своєю волею та у своїх інтересах. Такі правочини, що вчинені під впливом насильства чи погроз, у результаті зловмисної згоди представника однієї сторони з ін­шою, можуть бути визнані судом недійсними за позовом потер­пілих.

До оспорюваних правочинів, внутрішня воля яких сформу­валась недостатньо, належать правочини, вчинені під впливом помилки (омани), обману (обдурювання, ошукання) та кабальні правочини (вчинені під впливом тяжких обставин).

Залежно від підстав недійсності ЦК України визначає такі види оспорюваних правочинів:

1)  вчинений юридичною особою, якого вона не мала права вчиняти (ст. 227 ЦК України);

2)  вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (п. 2 ст. 222 ЦК України);

3)  вчинений фізичною особою, цивільна дієздатність якої об­межена, за межами її цивільної дієздатності (п. 2 ст. 223 ЦК Ук­раїни);

4)  вчинений дієздатною фізичною особою, яка в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України);

5)  вчинений під впливом помилки (ст. 229 ЦК України);

6)  вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦК України);

7)  вчинений під впливом насильства (ст. 231 ЦК України);

8)  вчинений у результаті зловмисної домовленості представ­ника однієї сторони з іншою (ст. 232 ЦК України);

9)  вчинений під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК Украї­ни).