16. Поняття та види способів забезпечення зобов’язань

Види (способи) забезпечення виконання зобов'язань - це сукупність заходів, за допомогою яких сторони цивільно-правових відносин впливають одна на одну з метою належного виконання передбаченого договором економічного завдання під загрозою вчинення певних дій, які зумовлять настання негативних наслідків майнового характеру для боржника, незалежно від того чи понесе кредитор збитки фактично.

На способи забезпечення виконання зобов'язання покладаються такі завдання:

1) попередити потенційного правопорушника про негативні наслідки, які можуть настати при невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання;

2) створити кредитору можливості для задоволення його інтересів у разі невиконання зобов'язання;

3) усунути негативні наслідки, як можуть настати для кредитора у зв'язку з невиконанням зобов'язання.

ЦК України передбачає такі способи (види) забезпечення виконання зобов'язань: а) неустойка (штраф, пеня); б) застава; в) порука; г) завдаток; д) гарантія; є) притримання.

Наведені1 вище способи забезпечення виконання зобов'язань мають спільну мету: надати кредитору додаткову можливість отримати належне йому за зобов'язанням. Кожен із встановлених законом способів зумовлює виникнення поруч із головним (основним) зобов'язанням нового зобов'язання, яке є додатковим до головного, тобто має акцесорний характер.

17. Поняття та система деліктних зобов’язань

Зобов'язання із заподіяння шкоди (інколи їх називають "зобов'язання із правопорушення* або "деліктними зобов'язаннями") - є найпоширенішим видом не договірних зобов'язань.

Зобов'язання із заподіяння шкоди - це зобов'язання, які виникають унаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав абсолютного характеру і мета яких:

- забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду.

Цивільне законодавство, охороняючи права та інтереси як фізичних, так і юридичних осіб, передбачає відшкодування шкоди, яка заподіяна як унаслідок невиконання договірних зобов'язань, так й у випадках, коли між сторонами договірні відносини відсутні взагалі.

Залежно від підстав виникнення зобов'язань щодо відшкодування шкоди вирізняють :договірну та недоговірну (деліктну) відповідальність.

Як договірна, так і недоговірна відповідальність мають спільні риси:

- спільна мета - поновити порушені права;

- мають майновий характер;

- реалізуються примусово силами юрисдикційних органів;

- виконують попереджувальну та виховну функції.

Водночас між договірною відповідальністю і не договірною (деліктною) існують певні відмінності:

1) договірна відповідальність настає тоді, коли сторони перебувають у відносних правовідносинах, недоговірна - в абсолютних;

2) договірна відповідальність покладається на порушника договору або на особу, яка за договором відповідає за порушника (поручитель, гарант), недоговірна - на порушника або на особу, яка за законом відповідає за порушника (батьки, опікуни, лікувальна установа) або взагалі на третю особу, в інтересах якої вчиняються дії (заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності);

3) договірна - це додатковий обов'язок, який приєднується до невиконаного обов'язку (поставити продукцію і сплатити штраф), а недоговірна - це новий обов'язок замість невиконаного (заподіяв шкоду - відшкодуй);

4) договірна відповідальність передбачена як законом, так і договором, недоговірна - виключно законом;

5) договірна відповідальність виступає у вигляді відшкодування збитків, стягнення пені, штрафу, неустойки, а недоговірна - виключно у вигляді відшкодування збитків.