5 Хвилин. Визначення мети. Завдання фази — визначити мету лікування.

Терапевт Яна: — Чого б вам хотілося один від одного? Я впевнена, що ви багато робили один для одного, і хотіли б це зберегти.

Інна: — Раніше Сергій був слухняною, доброю дитиною. Та й зараз, коли був дома, все робив — і прибирав, і грався з сестрою.

Олександр: — У вихідні дні ми з Сергієм будемо рибалити. Я його відведу до спортивної секції.

Сергій: — Я гулятиму з сестричкою, і приходитиму до мами, коли вітчима не буде вдома.

Терапевт Яна: — Я пропоную вам усім поміркувати разом з Сергієм і написати на аркуші паперу, які обов’язки він, як дорослий, розумний хлопець, повинен виконувати. Про них вже говорилося — не пропускати уроки, вчитися, вчасно приходити з вулиці додому — не пізніше 19-ї години, прибирати в домі. Також слід написати про стягнення за порушення цих правил. Потім ми це спільно обговоримо.

5 Хвилин. Договір про подальшу зустріч.

Терапевт Яна: — Ніхто не проти, щоб для таких розмов ми зустрілися знову? Може, у вас є якісь запитання, пропозиції, побажання?

(Домовилися про зустріч у такому ж складі через два дні.)

Групова

Сімейна психотерапія

При проведенні сімейної психотерапії залучається родина — два або й три покоління осіб з тісними стосунками.

Аспекти роботи з родиною

Від індивідуальної і групової психотерапії робота з родиною відрізняється рядом аспектів:

1. Сімейні психотерапевти бачать уко

2. 3,

3. ріненість проблем не в самій особі, а розглядають їх у набагато ширшому контексті взаємодії людей.

4. Від фахівців у цій галузі вимагається набагато більша активність, директивність і рівень контролю, ніж при індивідуальній психотерапії.

5. Лише у виняткових випадках психотерапевт може дозволити собі розкіш використання тільки одного теоретичного підходу. Сімейні терапевти повинні бути дуже прагматичними і гнучкими.

6. Центром уваги повинні бути організаційні структури і природні процеси розвитку, що є частиною конкретної родинної системи. Тобто слід вивчити і зважати на сімейні правила, норми і об’єднання всередині родини.

7. Перевагу слід надавати використанню циркулярної, а не лінійної моделі причинно-наслідкових зв’язків. Це означає, що при з’ясуванні причин якихось подій або поведінки важливо розглянути більш широку картину в контексті взаємопов’язаності поведінки різних людей.

8. При роботі з родиною використовуються моделі розвитку, які описують її життєвий цикл, включно з природними і передбачуваними змінами, а також кризами і конфліктами.

9. Консультанти визнають існування, залежно від рівня культури, різних варіантів структури родини. Частіше буває так, що пацієнт, якого ви бачите перед собою, є членом нетрадиційної сімейної структури: неповної чи змішаної родини з дітьми-зведенятами, сім’ї, члени якої належать до сексуальних меншин тощо.

Аби стати компетентним сімейним психотерапевтом, необхідно вивчити динаміку сімейної системи, теорії родини, способи втручання, специфічні для сімейного консультування, а також професійну етику даного фаху.

Загальні моменти і особливості родинної психотерапії

1. Більшість сімейних психотерапевтів покладається на один і той же набір навичок, таких як «об’єднання родини» або встановлення рапорту, визначення ієрархії влади в родині, відтворення коаліцій серед її членів, рефреймінг проблем для полегшення їхнього вирішення, об’єднання всіх членів родини для обговорення труднощів.

2. Всі сімейні психотерапевти мислять поняттями соціальних систем. Краще розглядати проблеми не через призму простих причинно-наслідкових зв’язків — наприклад, що мати відіграється на дитині, а через їхню циркулярну залежність: ланцюгова реакція охоплює кожного члена родини, який, у свою чергу, впливає на іншого.

3. Сімейні психотерапевти загалом більш гнучкі, активні і послідовні, ніж фахівці, що практикують в інших галузях. До того ж, вони більш зосереджені на сьогоденні, ніж на минулому; їх стиль має більш повчальний і директивний характер; вони приділяють підвищену увагу патернам комунікації.

Незважаючи на подібність усіх підходів, кожний з них має специфічні відмінності. Це дає змогу психотерапевту виявляти певну гнучкість відповідно до конкретної ситуації.

Рекомендується починати зі структурного діагнозу, аналізу і перевірки меж і правил, оскільки вони завжди найбільш чіткі і зрозумілі. Потім, при зіткненні з опором, захистами або збентеженням, можна розпочати стратегічні втручання. Після цього буде ефективним повернення до структурної теорії, аби знову обміркувати ситуацію. Ця методологія дає змогу чітко і структурно мислити і планувати дії. При структурному мисленні терапевт усвідомлює можливість використання у роботі різних поширених патернів і стилів.

Звісно, при будь-якій формі терапії — груповій, індивідуальній або сімейній, успіх залежить від наявності робочого альянсу між сторонами. Те, на що зверталася увага раніше, можна застосувати і до сімейної психотерапії: будь-які втручання і корекція можуть бути проведені лише після утворення міцного підґрунтя, з достатнім рівнем безпеки і довіри.

В сімейній психотерапії як підході великого значення надають розумному терапевтичному альянсу, а отже, терапевтичній атмосфері доброзичливості і тактовності, які прискорюють створення такого альянсу.

У сімейній психотерапії залежності ми розглядаємо симптом як похідну дисфункції сім’ї, системи відносин.

У сімейно-центрованій психотерапії слід орієнтуватись на зміну патерна порушених сімейних стосунків, що сприяє зміні симптому, і навпаки.

I. Найважливіший аспект терапії — приєднання. Для встановлення взаємозв’язку застосовуються такі прийоми:

1. «Віддзеркалення», за якого повторюється поза пацієнта, дихання, кліпання тощо.

2. Вивчення базових слів пацієнта для досягнення вербальної відповідності.

Щоб пацієнт тебе чув і сприймав, щоб «достукатися» до його свідомості, бажано говорити його мовою.

Існує три основні канали сприйняття і переробки інформації:

• зоровий, за якого використовуються такі ключові слова, як: «розглянемо проблему», «бачу», «спробую показати перспективу», «картина зрозуміла», «у фокусі» тощо;

• слуховий, за якого використовуються ключові слова: «прислухатися», «як звучить ідея», «вислухаю вашу думку», «неправильний тон», «спробувати умовити» тощо;

• кінестетичний, ключові слова: «відчуваю», «уловлюю», «намацати», «вхопитися за ідею», «все піде гладенько», «міцні, теплі стосунки», «вас не обходить», «згладжувати гострі кути» тощо.

Приєднання означає створення атмосфери довіри, психотерапевтичних союзів і встановлення загальних правил роботи.

II. Наступний етап психотерапії сім’ї — інсценування. Терапевт пропонує взаємодію, коли він може втручатися, підвищуючи інтенсивність, залучаючи інших членів родини, підказуючи альтернативи.

Спочатку психотерапевт збирає інформацію для діагностики. Потім йому необхідно переконати членів родини в тому, що їхнє уявлення про реальність може бути розширене або модифіковане (оскільки у членів родини сприйняття реальності звужене через надмірне зосередження на проблемі).

III. Для діагностики патерну порушених стосунків практикується індивідуальний підбір комплексу методів і прийомів.

Наприклад, розмовляючи в родинному колі, можна використовувати різного роду запитання: лінійні, циркулярні, стратегічні, при цьому спостерігаючи і аналізуючи, підсумовуючи інформацію.

Підходи можуть використовуватись різні:

• наративний, коли спосіб задавання питань має на меті викликати зміни в підході пацієнтів до своїх труднощів;

• стратегічний, коли опитування проводиться з метою виявлення зв’язків між симптомами, метафорами, розподілом влади та іншими явищами;

• системний, коли у комплексі використовуються: 1. Тестові, зокрема проективні і рисуночні, методики для діагностики типу характеру і правильного підбору психокоригувальних і психотерапевтичних прийомів, найдієвіших для даного типу характеру; визначаються позиції і стосунки як на вербальному, так і на невербальному рівні. Далі ми даємо поради батькам щодо рекомендованих і протипоказаних методів виховання. Приклад. При діагностиці епілептоїдного типу характеру рекомендується виховувати при наявності значущої мети, при підкреслено справедливому ставленні дорослих, чіткому схваленні правильних вчинків, і рішучому засудженні поганих. Захисний механізм слід посилювати по типу «раціоналізації». Протипоказано: гіпопротекція (обумовлює нашарування рис нестійкості); емоційне відкидання (сприяє бурхливій реакції емансипації); особливо протипоказані жорстокі стосунки (вони обумовлюють розвиток психопатії важкого ступеня). 2. Бесіди; структуровані інтерв’ю з урахуванням реакції, емоцій і поведінки обстежуваного.

Все це в комплексі дає змогу максимально об’єктивно накопичити корисну інформацію для подальшої професійної корекції.

IV. Наступний етап — фокусування. Фокусуємо актуальні, істотні цілі для терапевтичних змін у певній родині і обираємо прийоми і стратегії.

Отже, перелік зразкових цілей сімейної психотерапії: поліпшення взаєморозуміння; уміння чути один одного, розуміти; зміна патерна порушених стосунків; вибір стратегії; зміна ролей та сімейних структур (ієрархії); сприяння індивідуалізації, автоматизації членів родини, підвищення емпатійності; поліпшення комунікативних навичок і способів вирішення проблем; заміщення ілюзорного психологічного ефекту більш реалістичним самоствердженням індивіда в житті.

Після вибору мети індивідуально підбираються прийоми і різніметоди психотерапевтичної взаємодії, зокрема, проективні, рисуночні, графічні, з порівнянням вербальних і невербальних реакцій сприйняття і реагування. І тоді у процесі роботи з психотерапевтом відбувається реорганізація всієї системи родини, за якої можуть утворюватися нові коаліції або «трикутники» відносин.