Принцип абсолютної переваги

Показники	Країна А	Країна В
Час, необхідний для виробництва одиниці товару І (год)	6	24
Час, необхідний для виробництва одиниці товару ІІ (год)	12	8

Дані табл. 3.1 показують, що на виробництво товару І у країні А потрібно 6 год., а в країні В – 24 год., тобто в країні А на виробництво одиниці товару І витрачається менше часу, ніж у країні В. Це свідчить про абсолютну перевагу країни А у виробництві товару І. У виробництві товару ІІ абсолютну перевагу матиме країна В. Якщо країна А скоротить виробництво товару ІІ і збільшить виробництво товару І, а країна В, навпаки, скоротить виробництво товару І і підвищить випуск товару ІІ, то буде мати місце міжнародний поділ праці (міжнародна спеціалізація) і міжнародна торгівля на основі принципу абсолютної переваги

Головний висновок теорії абсолютних переваг полягає в тому, що від міжнародної торгівлі виграє кожна нація і це має вирішальне значення для формування зовнішнього сектора економіки.

Однак сьогодні за допомогою принципу абсолютної переваги можна пояснити лише невелику частку міжнародної торгівлі (наприклад, деяку частку торгівлі між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються). Переважну частину міжнародної торгівлі, особливо між розвинутими країнами, ця теорія не пояснює, оскільки не розглядає ситуацію, коли країни торгують між собою, одна з яких не має абсолютної переваги ні по жодному товару.

3.1.3. Теорія порівняльних переваг

Теорія міжнародної торгівлі Д. Рікардо грунтується на таких передумовах:

вільна торгівля;

постійні витрати виробництва;

відсутність міжнародної мобільності робочої сили;

відсутність транспортних витрат;

відсутність технічного прогресу;

повна зайнятість;

існує один чинник виробництва (праця)

Теорія порівняльних переваг говорить, що якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони виробляють з відносно більш низькими витратами порівняно з іншими країнами, то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи буде виробництво в однієї з них абсолютно більш ефективнішим, ніж в іншій.

Іншими словами: підставою для виникнення і розвитку міжнародної торгівлі може слугувати винятково різниця у відносних витратах виробництва цих товарів, незалежно від абсолютної величини цих витрат.

Відносні (альтернативні) витрати – це робочий час, необхідний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.

Принцип порівняльної переваги

Показники	Англія	Португалія
Час для виробництва 1 галона пива, год	6	7,5
Час для виробництва 1 фунта зерна, год	4	10
Час, що є в наявності, год	36	60

Зауважимо, що Португалія менш ефективна у виробництві як пива, так і зерна. Ця нижча продуктивність і впливає на те, що португальці бідніші за британців: англійський робітник може заробити 1 галон за 6 год, а португальський — за 7,5 год. Висловлюючись економічною мовою, Англія має абсолютну перевагу у виробництві обох товарів. Відносні ціни на товари в обох країнах можна легко підрахувати. Витрати на виробництво 1 галона пива в Англії у 1,5 разу вищі ніж витрати на виробництво 1 фунта зерна. Отже, 1 фунт зерна коштуватиме 0,66 галона пива. Так само в Португалії відносна ціна фунта зерна відповідає 1,33 галона пива.

Значення теорії порівняльних переваг полягає в такому:

• вперше описано баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції;

• теорія справедлива стосовно будь-якої кількості товару і будь-якої кількості країн, а також для аналізу торгівлі між різними її суб'єктами.;

• теорія обґрунтувала існування виграшу від торгівлі для всіх країн, що беруть участь у ній;

• з'явилася можливість будувати зовнішньоекономічну політику на науковому фундаменті [34, с. 96; 52, с. 59].

Обмеженість теорії порівняльних переваг полягає в тих вихідних передумовах, на яких вона будується. Вона не враховує впливу зовнішньої торгівлі на розподіл доходів усередині країни, коливання цін і заробітної плати, міжнародного руху капіталу, не пояснює торгівлю між майже однаковими країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою, приймає до уваги тільки один чинник виробництва – працю.