1. Матеріальне виробництво як основна умова існування та розвитку людини та суспільства.

(Дві основні сфери діяльності людей у суспільстві: сфера матеріального і сфера духовного виробництва (10); матеріальне виробництво як основа існування суспільства: визначення, аргументи, характеристика (15); історичний шлях розвитку виробництва матеріальних (5))

Дві основні сфери діяльності людей у суспільстві, це сфера матеріального та духовного.Для того, щоб люди могли жити і працювати їм потрібні матеріальні і культурні блага для задоволення своїх потреб ( їжа, одежа, матеріали, сировина, машини, комп’ютери, житло та інше.) Всі ці блага потрібно відпрацьовувати, виробляти, бо в природі їх не має у готовому виді. Ось чому виробництво матеріальних і духовних благ є основою існування людини і суспільства. Виробництво – це процес дії людини на речовину природи з метою створення матеріальних благ, необхідних для існування суспільства.В цьому процесі між ними відбувається обмін речовинами: людина видозмінює предмети природи і пристосовує їх до своїх потреб. Чим ширше круг цих потреб тим різноманітніше повинно бути виробництво матеріальних і духовних благ.

Матеріальне виробництво — виробництво, безпосередньо пов'язане з виготовленням матеріальних цінностей або з наданням матеріальних послуг: перевезення вантажів, виконання будівельних, монтажних, земельних, ремонтних робіт. Метою матеріального виробництва є випуск продукції, що задовольняє потреби людини або системи.

На попередніх етапах розвитку суспільства у виробництві суспільного продукту домінували матеріальні блага. Наші пращури брали все безпосередньо з природи: знаходили їстівні рослини, полювали, жили у печерах. Минули тисячоліття, і людина перейшла від збирання до виробництва: не шукала їстівні рослини, а вирощувала їх, розводила тварин, будувала житло, тобто здійснювала процес виробництва. Так було до кінця 19 сторіччя. У другій половині 20сторіччя на базі економічного росту і у зв’язку з науково-технічною революцією значно розширився круг соціальних і інтелектуальних потреб людини. Тому відбувалася зміна структури суспільного продукту: до матеріальних благ виріс попит на культурні і духовні блага.

2. Процес праці та його основні моменти.

(Визначення поняття процесу праці (4); праця: визначення, характерні риси людської праці (8); предмети праці: визначення, шляхи розвитку та виявлення нових властивостей (8); знаряддя праці: визначення, структура знарядь праці, їх характеристика, та роль (10))

Процес праці – взаємодія людини з природою, накопичення знань, досвіду, підвищення кваліфікації, зміна і самої людини. Є головним змістом процесу виробництва. Процес праці в будь-якому суспільстві включає в себе три простих моменти: працю, предмети праці, засоби праці.

Праця – свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда й суспільства в цілому. Людина працює свідомо, цілеспрямовано, а тварини діють під впливом відповідних інстинктів та рефлексів.

Предмети праці – це все те, на що спрямована праця людини, те, що створює матеріальну основу майбутнього готового продукту. Предмети праці поділяються на два види: 1. надані самою природою (нафта, газ, руда в надрах землі); 2. які вже піддавалися обробці (метал, тканина, яка використовується у швейній промисловості, борошно для випічки хліба). З плином часу збільшується кількість предметів праці створених саме людством.

Людина не діє на предмети праці голими руками, вона використовує засоби праці. Засоби праці – це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмети праці. До засобів праці належать: знаряддя праці – це те, чим людина безпосередньо діє на предмет праці (машини, верстати, двигуни, механізми, обчислювальна техніка тощо); їх називають мускульною системою виробництва. У сучасних умовах усе більшого значення набуває судинна система виробництва (цистерни, газосховища, нафтосховища, газопроводи тощо). Засоби праці, і особливо знаряддя праці, - це найбільш рухливий, динамічний елемент виробництва, так що, в певному сенсі, можна стверджувати, що економічні епохи різняться не тим, що виробляється, а тим, як виробляється, якими засобами праці.

3. Спосіб виробництва: продуктивні сили та виробничі відносини.

(Продуктивні сили: визначення, структура, тенденції розвитку (10); виробничі відносини: визначення, характер, різновиди; зміст суспільного виробництва і його форма (10); спосіб виробництва як діалектична єдність продуктивних сил і виробничих відносин: взаємодія, суперечності, їх розв’язання (10))

Засоби виробництва – сукупність предметів праці та засобів праці. Для того щоб засоби виробництва привести до дії, необхідна робоча сила. Робоча сила – це здатність людини до праці.

Продуктивні сили – сукупність засобів виробництва і робочої сили. У будь-якому суспільстві при будь-якому розвитку техніки робоча сила залишається головною продуктивною силою. Продуктивні сили – це чинники, які забезпечують перетворення речовини природи в продукти відповідно до потреб людей, створюють матеріальні та духовні блага, визначають зростання продуктивності праці. Існують також суспільні продуктивні сили, до яких відносять поділ праці, кооперацію. Продуктивні сили суспільства включають усю сукупність чинників, які характеризують взаємодію людини й природи. У сучасних умовах до продуктивних сил відносять науку та інформацію. Люди здійснюють процес виробництва не поодинці, між ними створюються певні економічні виробничі відносини.

Виробничі відносини – це відносини, які об’єктивно формуються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і духовних благ. Відносини, які складаються в процесі виробництва, визначають, якими будуть відносини розподілу, обміну й споживання.

Відносини розподілу – це відносини з приводу розподілу засобів виробництва, робочої сили та предметів особистого споживання. Суспільне виробництво складається з великої кількості галузей, які виробляють різноманітні товари. Щоб галузі могли нормально функціонувати, їм необхідна певна кількість засобів виробництва, тобто створені в суспільстві засоби виробництва мають бути розподілені між галузями. Одночасно по різних сферах і галузях має бути розподілена і робоча сила. Нарешті, треба розподілити між усіма членами суспільства вироблені предмети особистого споживання.

Відносини обміну - це відносини, які складаються в процесі обміну засобами виробництва і предметами особистого споживання. Існування обміну обумовлене необхідністю споживання, потребами, які можуть бути задоволені тільки продуктами виробництва. Суспільство не може припинити виробництво, оскільки не можна припинити споживання. Потреби різноманітні, але всі їх можна угрупувати таким чином: потреби в предметах особистого споживання і потреби в засобах виробництва. Тому в споживанні ми розмежовуємо споживання засобів виробництва і споживання предметів, необхідних для задоволення особистих потреб. Виробництво, розподіл, обмін і споживання тісно пов’язані між собою, їх неможливо розглядати як окремі, незалежні один від одного процеси. Так, виробництво є одночасно і процесом споживання засобів виробництва і робочої сили. Обмін і розподіл частиною входять до безпосереднього процесу виробництва.

Спосіб виробництва – сукупність, взаємозв’язок, єдність продуктивних сил і виробничих відносин, які склалися в суспільстві. Відомі наступні способи виробництва: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний. Продуктивні сили, як відношення людей до природи, створюють зміст способу виробництва, виробничі відносини – його соціальну форму.Продуктивні сили не можуть розвиватися поза соціальною формою. Зміст визначає форму. Але те, що продуктивні сили визначають характер і рівень розвитку виробничих відносин, не означає, що виробничі відносини не впливають на розвиток продуктивних сил. Виробничі відносини можуть бути такими, що сприяють розвитку продуктивних сил, а можуть і гальмувати їхній розвиток.Так, розпад Радянського Союзу значною мірою був обумовлений тим, що система виробничих відносин, яка існувала в той час, не сприяла розвитку продуктивних сил, темпи економічного зростання знижувались, економіка ставала все менш ефективною. Роль виробничих відносин особливо зростає в перехідних економіках.

4. Визначення предмета політичної економії. Функції політичної економії.

(Зародження і розвиток політичної економії (10); виробничі відносини як предмет політичної економії (5); функції політичної економії: методологічна, пізнавальна, практична (15))

Політична економія – наука про розвиток суспільно-виробничих, тобто економічних відносин між людьми в їх тісному взаємозв'язку з продуктивними силами суспільства. Вона вивчає закони, що керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних і духовних благ у людському суспільстві на різних ступенях його розвитку.

Виробництво матеріальних і культурних благ - історично рухомо. Через зміни в процесах виробництва змінюються, знаряддя виробництва, предмети праці.  Під впливом цих та багатьох інших факторів змінюється і вдосконалюється головна продуктивна сила суспільства - сам працівник. Формується новий тип працівника, що володіє великими професійними вміннями і виробничим досвідом, знаннями основ сучасних наук. Такий працівник стає носієм поняття нових суспільних зв'язків, нових виробничих відносин. А оскільки ці відносини є предметом вивчення політичної економії, причому вони історично змінюються, то, отже, і сама ця наука має історичний характер. Вона вивчає системи виробничих відносин, які виникають, розвиваються, показує, як і чому на зміну одній системі приходить інша з властивими тільки їй законами функціонування і розвитку.

Політекономія виконує такі функції:

Методологічна функція – політекономія є теоретичною основою всіх економічних наук.

Пізнавальна функція – політекономія вивчає відносини, які формуються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання, вивчає економічні закони, які управляють цими процесами.

Практична функція – політекономія вивчає економічну дійсність для того, щоб використовувати знання про неї в інтересах як окремої людини, так і суспільства в цілому. Знання економічної теорії необхідно як уряду для запровадження тієї чи іншої економічної політики, так і керівникам фірм і трудових колективів для підвищення ефективності їхнього функціонування.

Виховна функція – формує економічний спосіб мислення.

5. Економічні закони та їх об’єктивний характер.

(Визначення економічного закону (5); характер економічних законів (10); єдність та розбіжність з законами природи (5); класифікація економічних законів, приклади (10))

Економічне життя суспільства (виробництво, розподіл, обмін та споживання) підкоряється певним економічним законам. Розкриття змісту цих законів є основним завданням політекономії.

Економічні закони відбивають необхідні, суттєві, усталені зв’язки між економічними явищами і процесами, що постійно повторюються. Закон – добре підкріплений, універсальний зв’язок між подіями або класами подій, який виведено з початкових умов, що пройшли незалежну перевірку».

Так, закон попиту відбиває зворотній зв’язок між ціною та величиною попиту: чим вища ціна, тим менша величина попиту. Цей зв’язок існує постійно.

Економічний закон висловлює собою сутність явища. Економічні закони мають об’єктивний характер, вони не залежать від волі, бажання людей. Повернемося до закону попиту. Ми можемо нічого не знати про його існування, ми можемо не вірити в його дію, але незалежно від нашого бажання підвищення ціни призведе до зменшення величини попиту.

Об’єктивний характер економічних законів робить їх схожими із законами природи. У той же час економічні закони суттєво відрізняються від законів природи.

Закони природи: вічні й незмінні; будуть діяти, навіть якщо людство зникне; відкриття законів природи як правило не зустрічає протидії з боку суспільства.

Економічні закони: мають історичний характер: змінюються умови, змінюється характер зв’язків, змінюються закони; діють тільки в людському суспільстві; може зустріти жорстку протидію з боку певних сил суспільства.

Класифікація економічних законів

Загальні економічні закони – діють протягом існування людства (закон економії часу, закон зростання потреб).

Особливі економічні закони – притаманні тим історичним епохам,де існують умови для їхньої дії (закон вартості діє в умовах товарного виробництва).

Специфічні економічні закони – це закони розвитку конкретних способів виробництва (закони розподілу в рабовласницькому, феодальному суспільстві, закон додаткової вартості в умовах капіталістичного товарного виробництва).

6. Товарне виробництво: причини виникнення і основні риси.

(Натуральне виробництво як історичний попередник товарного виробництва, його основні риси (5); визначення товарного виробництва (10); суспільний поділ праці: зміст, етапи (5); види товарного виробництва(10))

Натуральне виробництво – тип господарства, за якого продукти праці виробляються для задоволення власних потреб, а не для продажу. Головними рисами є нерозвиненість суспільного розподілу праці, ізольованість від зовнішнього світу; самозабезпеченість засобами виробництва і робочою силою, можливість задоволення всіх або майже всіх потреб за рахунок власних ресурсів.

Товарне виробництво – це таке виробництво, у якому продукт виробляється не для задоволення потреб того, хто його виробив, а для обміну, для продажу, тобто продукт виробляється як товар.

Умовою виникнення товарного виробництва є розвиток суспільного поділу праці – об'єктивного процесу розчленування окремих видів праці, одночасне співіснування їх у суспільному виробництві.

Змістом суспільного поділу праці є спеціалізація. Поділ праці виник ще на ранній стадії розвитку людства: чоловіки полювали, жінки збирали їстівні рослини. Поступово члени первісної общини стали спеціалізуватися на виробленні якогось одного продукту. Але вироблені в общині продукти не стали ще товаром, оскільки і вироблений продукт, і засоби виробництва належали общині. З часом поділ праці розширився за межі общини: виділилися племена, які займалися скотарством, а інші – землеробством. Відокремлення скотарства й землеробства – це перший великий суспільний поділ праці. Другий великий суспільний поділ праці відбувся внаслідок відокремлення ремесла від сільського господарства.

Ремісники виробляли продукт спеціально для продажу, виникло товарне виробництво. Кожен ремісник спеціалізувався на виробництві певного товару. Сама по собі спеціалізація ще не означає перетворення виробництва на товарне. Необхідною умовою виникнення товарного виробництва є економічна відокремленість виробника продукту. Той, хто виробляє продукт, повинен мати право розпорядження цим продуктом, бути власником засобів виробництва, мати право обмінювати свій продукт на інші продути.

Історично першим було просте товарне господарство. Вже в давнину та за часів середньовіччя ним займалися селяни та ремісники, які використовували при виготовленні продуктів свою працю і порівняно прості знаряддя. Тоді через низьку продуктивність праці працівників сфера товарного виробництва і обігу була розвинута недостатньо і подекуди існувала поряд з натуральним виробництвом, яке посідало панівне положення в економіці.

Другим з'явилося розширене товарне виробництво, засвідчивши, таким чином, появу капіталістичної системи економіки, при якій настає кінець пануванню натурального, всі продукти перетворюються на товари. За розширеного товарного виробництва предметом купівлі-продажу стає і робоча сила людей. Розвинуте товарне виробництво швидко прогресує за умов класичного капіталізму в межах приватнокапіталістичного привласнення.

7. Просте і капіталістичне товарне виробництво: загальні риси та відмінності.

(Визначення товарного виробництва (10); суспільний розподіл праці: зміст, етапи; просте товарне виробництво: визначення, основні риси (5); капіталістичне товарне виробництво: визначення, основні риси (5); загальні риси та розбіжності простого і капіталістичного товарного виробництва (10))

Товарне виробництво – це таке виробництво, у якому продукт виробляється не для задоволення потреб того, хто його виробив, а для обміну, для продажу, тобто продукт виробляється як товар.

Змістом суспільного поділу праці є спеціалізація. Поділ праці виник ще на ранній стадії розвитку людства: чоловіки полювали, жінки збирали їстівні рослини. Поступово члени первісної общини стали спеціалізуватися на виробленні якогось одного продукту. Але вироблені в общині продукти не стали ще товаром, оскільки і вироблений продукт, і засоби виробництва належали общині. З часом поділ праці розширився за межі общини: виділилися племена, які займалися скотарством, а інші – землеробством. Відокремлення скотарства й землеробства – це перший великий суспільний поділ праці. Другий великий суспільний поділ праці відбувся внаслідок відокремлення ремесла від сільського господарства.

 Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.

Капіталістичне товарне виробництво — форма господарства, коли товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама робоча сила людини. Найбільш характерною рисою капіталістичного товарного виробництва є застосування найманої праці. Перетворення робочої сили на товар, наймана праця надають товарним відносинам всезагальний характер. Капіталізм є найбільш розвиненою системою товарного виробництва. Економічною «клітиною» капіталізму є товар, він містить у собі всі властивості й ознаки капіталістичного товарного виробництва.

Загальні риси: продукт виробляється як товар; вони засновані на суспільному поділі праці - спеціалізації і економічній відокремленості товаровиробників.

Відмінності простого й капіталістичного товарного виробництва:

Просте товарне виробництво: Засоби виробництва, як правило, належать тому, хто виробляє товар, самому товаровиробникові. Продукт праці є власністю товаровиробника. Ремісник (майстер) працює сам, поруч з ним – підмайстер та учні. Наймана праця не застосовується.

Капіталістичне товарне виробництво: Засоби виробництва, як правило, не належать виробнику, а є власністю капіталіста. Товар належить не тому, хто його виробив, а капіталістові. Функціонує на основі найманої праці.

8. Товар та його властивості: споживна вартість і вартість. Мінова вартість.

(Визначення товару (5); споживна вартість: визначення, характеристика, роль (5); вартість: визначення, характеристика (10); внутрішня суперечність товару (5), мінова вартість: визначення, приклади (5))

Товар – це продукт людської праці, виготовлений для купівлі - продажу, для обміну. Товар повинен задовольняти певну потребу людини, він повинен бути корисним.

Споживна вартість – здатність товару задовольняти ту чи іншу людську потребу. Товар повинен бути корисним не для того, хто його виробив, а для іншої особи, тобто, для того щоб продукт праці став товаром, необхідно створити суспільну споживну вартість. Для того щоб продукт був товаром, він повинен мати здатність обмінюватися на інший товар.

Вартість - суспільна праця втілена у товарі і виявлена за допомогою обміну. Це внутрішня властивість товару, вона тісно пов’язана з міновою вартістю але не дорівнює їй.

Мінова вартість – здатність товару обмінюватися в певних пропорціях на інший товар. Обмінюються різні споживні вартості. Те, що товари відрізняються різними властивостями, мають різні споживні вартості, не є достатньою основою для обміну. Для того щоб обмін міг відбутися, товари повинні бути кількісно співставленні: при обміні один товар прирівнюється до іншого. Для цього у всіх товарів має бути щось спільне. Спільним у всіх товарів є те, що вони виступають як продукти людської праці. Уречевлена в товарі суспільно необхідна праця утворює вартість товару.

Між споживною вартістю і вартістю існує протиріччя: корисність товару повинен визначити покупець, для цього товар необхідно продати, тобто повинен відбутися акт обміну, у процесі якого і виявить себе вартість. Споживна вартість може бути реалізована як така, тільки якщо вона прийме форму вартості, тобто якщо товар буде продано. Існування кожного товаровиробника залежить від того, чи буде вирішено протиріччя між споживною вартістю і вартістю.

Наприклад, 30 кілограмів борошна можна обміняти на один кілограм кави. Обмінюються різні споживні вартості. Дійсно, немає сенсу обмінювати мішок цукру на мішок цукру.

9. Подвійний характер праці, втіленої в товарі.

(Конкретна праця: визначення, характер, приклад (8); абстрактна праця: визначення, характер (8); приватна праця (3); суспільна праця (3); протиріччя між приватною та суспільною працею (8))

Товар має двоїсту природу, тобто виступає одночасно як споживна вартість і вартість тому, що праця, втілена в товарі, сама має двоїсту природу.

По-перше, праця завжди виступає в певній конкретній формі як праця конкретна. Це означає: - ми завжди можемо сказати, що саме виробляє людина, яку споживну вартість створює (хліб, взуття, меблі тощо); - ми можемо сказати, що є предметом праці людини (борошно, шкіра, деревина): - можемо вказати, які операції здійснює товаровиробник, якими знаряддями праці користується. Якісно різнорідна праця, результатом якої є споживна вартість товару, є конкретна праця. Конкретна праця виступає як приватна праця. Існує величезна кількість різновидів конкретної праці.

У той же час, усі види різноманітної конкретної праці, які відрізняються за формою, предметом і знаряддями, мають спільні риси. Яку б працю не здійснювала людина, вона завжди витрачає свою енергію: фізичну, духовну, розумову. Так, пекар, випікаючи хліб, витрачає фізичну енергію; Затрати робочої сили у фізіологічному сенсі, затрати людської енергії в процесі виробництва товару утворюють абстрактну сторону праці. Абстрактна праця утворює вартість товару. Абстрактна праця виступає як праця суспільна. Вартість усіх товарів визначається кількістю абстрактної суспільно необхідної праці, затраченої на його виробництво.

Конкретна й абстрактна праця – це дві сторони, дві властивості праці, що створює товар. Праця, яка створює товар, одночасно і абстрактна, і конкретна.

Товар
споживна вартість конкретна праця приватна праця	вартість абстрактна праця суспільна праця
суспільний поділ праці

Основне протиріччя товарного виробництва: Відомо, що конкретна праця має приватний характер, а абстрактна праця виступає як праця суспільна. Приватною праця є тому, що товаровиробник даного товару працює на невідомий ринок, він відокремлений від інших товаровиробників, він не знає планів інших товаровиробників, він діє на власний розсуд і власний ризик.

З іншого боку, в умовах суспільного поділу праці товар виробляється не для себе, а для обміну, для споживання іншими особами. Це й означає, що праця товаровиробника має суспільний характер. У момент виробництва товару товаровиробник тільки сподівається, що його приватна праця буде визнана суспільною, що він створив вартість. Можна створити продукт і не створити вартість. Якщо створений продукт не продано, то працю витрачено, але вартість не реалізовано. Вартість створюється в процесі виробництва, а виявляє себе тільки у сфері обміну, на ринку. Якщо обмін відбувся, приватна праця виробника отримала суспільне визнання.

Протиріччя між абстрактною та конкретною, приватною та суспільною працею знімається (або не знімається ) на ринку. Протиріччя між приватним та суспільним характером праці є основним протиріччям товарного виробництва.

10. Величина вартості. Індивідуальний та суспільно-необхідний робочий час.

(Визначення величини вартості (5); індивідуальний робочий час (5); суспільне необхідний робочий час: визначення, пояснення, приклад (10); фактори, що впливають на величину вартості (10))

Величина вартості товару визначається суспільно-необхідною працею чи часом, витраченим на його виробництво. Відомо, що мінова вартість визначається вартістю, яка створюється абстрактною працею. Звідси величина вартості товару залежить від кількості праці, тобто робочого часу, необхідного для його виробництва. Чим вищі затрати праці, чим більше часу потрібно для виготовлення товару, тим більша його вартість. Однак різні товаровиробники, які виробляють однорідні товари, працюють при неоднаковій технічній оснащеності виробництва і мають неоднакову кваліфікацію і природний хист. Тому затрати праці на виготовлення однакових товарів у них будуть різні (індивідуальні затрати).

Величина вартості товару визначається суспільно необхідними затратами праці. Суспільно необхідні затрати праці - це робочий час, необхідний для виготовлення товару при наявності суспільно середніх умов виробництва - умов з середнім для даного суспільства рівнем техніки, організації виробництва, умілості та інтенсивності праці. Суспільно необхідні затрати значною мірою визначаються підприємцями, які виробляють більшу частину даного продукту. Суспільно необхідні затрати праці є постійною величиною. Вони змінюються залежно від продуктивності праці, яка вимірюється кількістю продукції виготовленої за одиницю часу. Суспільно необхідний робочий час відображає нормальну середню напруженість праці, яка виражається через інтенсивність. Якщо інтенсивність праці зростає, зростають і затрати праці в одиницю часу. Інтенсивніша праця створює за одиницю часу більше вартостей, ніж менш інтенсивна. Отже, величина вартості товару знаходиться в прямо пропорційній залежності від інтенсивності праці і в обернено пропорційній - від її продуктивності.

Фактори, що впливають на величину вартості

1. Продуктивність праці - це результативність праці чи кількість продукції, виробленої працівником в одиницю часу. Величина вартості товару назад пропорційна продуктивності праці.

2. Інтенсивність праці - це ступінь його напруженості, що виміряється витратами праці в одиницю часу. (Зі зміною інтенсивності праці змінюється загальна величина вартості, тому що змінюється загальна кількість виробленої продукції, але вартість одиниці продукції не змінюється, тому що умови виробництва залишаються незмінними.)

3. Складність праці. Праця буває проста і складна. Проста праця - це праця некваліфікованого працівника, що не володіє спеціальною підготовкою. Складна праця вимагає спеціального навчання.

Величина вартості товару прямо пропорційна складності праці. Простіше виміряти величину вартості простою працею. Процес зведення складної праці до простої називається редукцією праці.

Отже, після з'ясування сутності вартості і виявлення її кількісної характеристики, можна дати її повне визначення.

Вартість - це абстрактна, проста праця в суспільно-необхідній кількості.

11. Продуктивна сила праці та інтенсивність праці, їх вплив на величину вартості.

(Величина вартості товару (5); продуктивність праці: визначення, вплив на величину вартості одиниці товару і всієї товарної маси (10); фактори, що впливають на продуктивність праці (5); інтенсивність праці: визначення, вплив на величину вартості одиниці товару і всієї товарної маси (10))

Кожна людина, яка купує або продає будь-який товар, стикається з певними величинами його вартості. Якщо людина не знайома з економічною теорією, то, як правило, вона вважає, що мінові пропорції залежить від попиту і пропозиції. Саме ці два поверхових явища, на перший погляд, і визначають ціну. І справді, якщо на ринку одночасно з'являється багато однорідного товару, тобто росте пропозиція - ціна знижується, а якщо певного товару замало, тобто пропозиція знижується, ціна зростає. Відомо, що мінова вартість визначається вартістю, яка створюється абстрактною працею. Звідси величина вартості товару залежить від кількості праці, тобто робочого часу, необхідного для його виробництва. Чим вищі затрати праці, чим більше часу потрібно для виготовлення товару, тим більша його вартість. Однак різні товаровиробники, які виробляють однорідні товари, працюють при неоднаковій технічній оснащеності виробництва і мають неоднакову кваліфікацію і природний хист.

Продуктивність праці - це здатність конкретного труда створювати в одиницю часу певну кількість споживних вартостей. продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення працезатрат. У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці. Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) — збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці — це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

12. Форма вартості та її історичний розвиток. Виникнення грошей.

(Мінова вартість, як форма вартості (5); історичний процес розвитку форми вартості (20); виникнення грошей як наслідок розвитку обміну і форми вартості (5))

Мінова вартість - видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей. Об'єднує всі товари те, що вони - продукт праці. Мінові ж вартості виражають співвідношення між затратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Отже, вартість - це внутрішня властивість товару, зовнішньою формою прояву якої є мінова вартість.

Виникнення грошей - тривалий історичний процес, пов'язаний з розвитком товарного виробництва і обігу товарів. Перші випадки обміну припадають ще на первіснообщинний лад і мав нерегулярний характер. Товарного виробництва ще не існувало, тобто речі вироблялися для власного споживання і лише випадково набували товарної форми.

Для цього періоду характерна проста, випадкова або одинична форма вартості:1 мішок зерна = 1 корова

У наведеному прикладі товар А (зерно) відіграє активну роль, оскільки виражає свою вартість у товарі В (корови), знаходиться у відносній формі вартості. Йому протистоїть товар - еквівалент, який виконує пасивну роль (через нього виражається вартість першого товару) – товар В (корова) – у ній міститься зародкова форма грошей. Вартість жодного товару не може бути виражена безпосередньо робочим часом. Вона виражається опосередковано, через вартість іншого товару.

З поглибленням поділу праці, виникненням ремісництва і розвитком ремесел, зростає різноманітність вироблюваних речей, все більша їх частина виробляється з метою продажу. Для ремісника обмін є вже не випадком, а необхідною складовою частиною його виробництва (праці). Виникають ринки, на яких кожен даний товар може бути прирівняний до цілого ряду інших товарів і, відповідно, виражати в них свою вартість. Проста або випадкова форма вартості змінюється повною або розгорнутою:1мішок зерна одночасно = 1 корова = 2сокири =1пара шкарпеток.

У повній або розгорнутій формі вартості кожному товарові, що знаходиться у відносній формі вартості, протистоїть безліч інших товарів, що перебувають у еквівалентній формі вартості щодо нього. У подальшому розвитку товарного виробництва з метою подолання суперечностей розгорнутої форми вартості агенти ринку вдаються до проміжного товару-посередника. У процесі обміну на кожному ринку виділилися з товарної маси найголовніші товари, які тут обмінювалися найчастіше. Поступово вони перетворилися в межах даного ринку у загальний еквівалент. Тобто вартість усіх інших товарів виражалася через споживну вартість товару-еквівалента. Так на зміну розгорнутій або повній формі вартості прийшла загальна форма вартості:1 мішок зерна = 2пари шкарпеток = 1пара шкарпеток одночасно = 1 вівці. У різних народів різні товари виділилися на роль загального еквіваленту. В Стародавньому Єгипті це було зерно, в Середньовічній Західній Європі - велика рогата худоба. Поява загального еквівалента певною мірою розв'язує суперечність загальної форми вартості: продавець товару може придбати будь-який інший товар за допомогою товару-еквівалента, що стимулює розвиток обміну і через нього - виробництва.

Загальна форма вартості замінюється грошовою. Роль грошей виконують різні метали. Їх власна споживна вартість відходить на другий план, найголовнішою стає властивість бути загальним еквівалентом. Найдавнішими в історії людства були бронзова китайська монета цянь, бронзова грецька лепта, золота і срібна давньогрецька драхма, срібний давньоримський сесторцій тощо. Золото і срібло виділилися на роль загальних еквівалентів завдяки певним природнім та економічним властивостям: однорідність, подільність, рідкісність і, відповідно, велика вартість у невеликій вазі тощо. За золотом роль загального еквіваленту закріпилася на досить високому рівні розвитку товарного виробництва і обміну. Золото в якості грошей по відношенню до всього товарного світу завжди знаходиться в еквівалентній формі вартості: затрачена на нього конкретна праця виступає безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця - безпосереднім втіленням суспільної праці.

13. Сутність і функції грошей.

(Причини виникнення грошей (5); визначення грошей, їх сутність (10); характеристика функцій грошей (10); покажіть, де Ви особисто спікаєтесь з тією чи іншою функцією грошей (5))

Теорії виникнення: 1. Внаслідок домовленості; 2. Як наслідок розвитку обміну і відповідної йому форми вартості.

Гроші – товар особливого роду, який виконує роль всезагального еквівалента.

Сутність грошей найбільш повно розкривається в їх функціях.

1. Гроші як міра вартості: Виконуючи цю функцію, гроші вимірюють вартість товарів. За допомогою цієї функції ми дізнаємось ціну товару, згадаємо, що ціна – це вартість, виражена в грошах. Цю функцію гроші виконують як гроші ідеальні. Дійсно, щоб дізнатися ціну, нам не потрібно мати гроші в кишені. Функцію міри вартості гроші виконують за допомогою масштабу цін. Масштаб цін - це вагова кількість грошового матеріалу, яка приймається за грошову одиницю. Грошова одиниця може ділитися на менші рівні частини ( 1 гривня = 100 копійкам).

2. Якщо ми вирішили придбати товар, нам знадобляться гроші – у цьому випадку гроші виконують функцію засобу обігу.

3. Якщо у вас немає готівки, ви можете придбати товар у кредит – гроші виступають у функції засобу платежу. Ця функція грошей виникла з розвитком кредитних відносин. У наш час гроші як засіб платежу обслуговують не тільки кредитні угоди, а й використовуються для оплати комунальних платежів, виплати зарплати тощо.

4. Гроші виконують функцію утворення скарбів, накопичення. Скарбами можуть виступати тільки повноцінні гроші – золото і срібло. Для накопичення можуть використовуватись і паперові гроші.

5. Світові гроші. У цій функції гроші використовуються для міжнародних розрахунків. Спочатку в ролі світових грошей використовувались злитки золота, у наш час світовими грошима виступають долари США.

14. Закон вартості. Функції закону вартості.

(Зміст закону вартості (5); механізм дїї закону вартості(10); функції закону вартості(10); роль закону вартості при переході від простого товарного виробництва до капіталістичного(5))

Закон вартості в цілому охоплює споживна вартість, вартість, мінова вартість, величина вартості внутрішній зв'язок цих сторін.

Сутність закону вартості полягає в тому, що вартість усіх товарів визначається кількістю абстрактної суспільно необхідної праці, витраченої на його виробництво, а обмін товарів здійснюється як обмін еквівалентів, тобто рівних величин вартості.

Механізмом дії закону вартості є відхилення ціни від вартості. Тому закон вартості ще називають законом цін.

Причиною відхилення ціни від вартості є співвідношення попиту і пропозиції. Якщо попит вищий за пропозицію, ціна вища від вартості, і навпаки - якщо пропозиція вища від попиту, то ціна нижча за вартість. І тільки коли попит і пропозиція рівні – ціна і вартість співпадають.

Закон вартості як стихійний регулятор товарного виробництва

У галузі А попит на її продукцію значно вищий за пропозицію. Відомо, що якщо попит вищий за пропозицію, ціна буде вищою від вартості; підприємці галузі А отримають високий прибуток. Високий прибуток є стимулом для збільшення виробництва даного товару. Підприємці стануть вилучати свої капітали з інших, менш прибуткових галузей і спрямовувати капітали в галузь А. Це означає, що в галузь А будуть спрямовані засоби виробництва і робоча сила. Може статися так, що в галузі А утвориться надлишок капіталів, пропозиція перевищить попит, ціни почнуть падати, а з ними зменшиться і прибуток. Капітали будуть переливатися з галузі А в інші галузі в пошуках більш вигідного їх застосування. Так закон вартості регулює суспільне виробництво, встановлюючи певні пропорції в народному господарстві. Такий спосіб ринкового регулювання Адам Сміт назвав «невидимою рукою», яка вказує напрямок руху капіталу.

Закон вартості як стимулятор розвитку продуктивних сил суспільства

Відомо, що індивідуальна вартість одиниці товару на різних підприємствах неоднакова. Відомо також, що ринок на основі індивідуальних вартостей формує єдину для даного товару суспільну (ринкову) вартість одиниці товару. Якщо індивідуальна вартість товару підприємця збігається з ринковою, він відшкодовує витрати й отримує середній прибуток. Якщо індивідуальна вартість вища від ринкової, підприємець може зазнати збитків. Якщо ж індивідуальна вартість нижча від ринкової, підприємець отримує надприбуток. Усі підприємці прагнуть отримувати якнайбільший прибуток. Для цього їм потрібно зменшувати витрати часу на одиницю продукту. Зменшення витрат на одиницю продукту досягається головним чином застосуванням більш досконалої технології, підвищенням кваліфікації своїх робітників. Тому підприємці знаходяться в постійному пошуку нових технологій, навчають своїх робітників, підвищуючи їхню кваліфікацію, тобто розвивають продуктивні сили суспільства. Жоден підприємець не ставить перед собою завдання розвитку продуктивних сил суспільства, але він змушений це робити, тому що хоче збільшити свій прибуток.

Закон вартості як чинник майнової диференціації товаровиробників

Товаровиробник, витрати якого на одиницю продукту менші від суспільно необхідних, отримує ціну, вищу від вартості свого товару, у нього є можливість розширити своє виробництво. Він може наймати робітників, тобто може з часом перетворитися на капіталіста. Той товаровиробник, у якого індивідуальні витрати вищі від суспільно необхідних, може зазнати збитків, його майновий стан погіршиться. Не маючи змоги відшкодувати витрати виробництва, він не зможе продовжувати процес виробництва як самостійний товаровиробник і буде змушений шукати роботу за наймом. Просте товарне виробництво почне поступово перетворюватися на капіталістичне товарне виробництво.

15. Перетворення грошей у капітал. Загальна формула капіталу та її протиріччя.

(Аналіз формул: простого товарного обігу (5); загальної формули капіталу (5); їх загальні риси і розбіжності (5); суперечності загальної формули капіталу: визначення, аналіз (10); розв’язання суперечностей (5))

Гроші самі по собі ще не є капіталом, вони перетворюються у капітал тільки внаслідок їх використання з метою отримання прибутку, за рахунок якого вони само зростають. Звідси – найзагальніше і найпростіше визначення капіталу: капітал - це само зростаюча вартість.

Самозростання вартості відбувається тільки тоді, коли власник може збільшити її величину.

Відомо, що товарне виробництво у своєму розвитку проходить дві стадії: просте товарне виробництво і капіталістичне товарне виробництво.

Відносини простих товаровиробників відбиває формула:

Т - Г - Т , «товар – гроші – товар» (1). Рух починається і закінчується товаром, певною споживною вартістю. Ремісник виходить на ринок зі своїм товаром, продає його, а на отримані гроші купує необхідні йому товари (засоби виробництва для забезпечення продовження процесу виробництва і предмети особистого споживання). Гроші тут відіграють роль посередника при обміні одного товару на інший. Таким чином, метою цього руху є отримання споживної вартості.

Формула капіталістичного товарного обігу

Г - Т - Г’ «гроші – товар – гроші штрих» (2). Відбиває рух, який перетворює гроші на капітал. Рух починається і закінчується грошима. Але Г’ більше за Г на величину додаткової вартості: Г’ = Г + dГ . Відбулося самозростання вартості. Метою цього руху є вартість, що зростає. Отже: капітал - це вартість, яка приносить додаткову вартість.

Формула Г - Т - Г’ є всезагальною формулою капіталу.

Загальна формула капіталу містить у собі внутрішні протиріччя. По-перше, формула породжує уявлення, що зростання вартості відбувається при обміні, тобто у сфері обігу. Власник грошей купив якийсь товар, а потім, продавши його, отримав більшу вартість. Це уявлення суперечить законам товарного виробництва, насамперед – закону вартості, згідно з яким товари обмінюються як еквіваленти.

Отже, зростання вартості не може відбутися у сфері обігу. По-друге, капітал не може виникнути у сфері обігу і, у той же час, не може виникнути поза сферою обігу. Власнику грошей потрібно знайти на ринку такий товар, який має властивість створювати вартість, більшу від своєї власної вартості. Таким товаром є робоча сила. У процесі праці робоча сила переносить своєю конкретною працею вартість спожитих засобів виробництва на вартість товару і абстрактною працею створює нову вартість, яка дорівнює вартості робочої сили, а також вартість, понад вартості своєї робочої сили – додаткову вартість. Так відбувається процес самозростання вартості.

Придбанням робочої сили і розв’язуються (знімаються) протиріччя загальної формули капіталу.

16. Робоча сила як товар. Споживна вартість і вартість товару робоча сила.

(Визначення поняття «робоча сила» (5); умови перетворення робочої сили в товар (7); споживча вартість товару робоча сила (5); вартість товару робоча сила (8); фактори, що визначають величину вартості товару робоча сила (5))

Робоча сила – це здатність людини до праці. К. Маркс: «Під робочою силою, або здатністю до праці, ми розуміємо сукупність фізичних і духовних здібностей, які має організм, людина, і які вона пускає в хід кожного разу, коли виробляє будь-які споживні вартості».

Для того, щоб робоча сила перетворилася на товар, необхідні такі умови:

1. Особиста свобода носія робочої сили, право і можливість розпоряджатися своєю робочою силою. Безумовно, раб, кріпак могли працювати, створювати продукт, але їхня робоча сила не була товаром. Раб і кріпак належали пану і тільки він вирішував, як вони будуть застосовувати свою здатність до праці.

2. Робітник повинен бути позбавлений засобів виробництва і існування. Доки засоби виробництва належали самому товаровиробнику, він продавав вироблений ним товар. Якщо у людини немає засобів виробництва, вона може продавати тільки те, що в неї є - свою здатність до праці, тобто робочу силу.

3. Повинен існувати клас, який має засоби виробництва і потребує робочу силу, щоб приводити їх до дії.

Як будь-який товар, робоча сила має споживну вартість. Згадаймо, що споживна вартість – це корисність речі, її здатність задовольняти якусь потребу споживача товару. Споживачем товару „робоча сила” є капіталіст.

Споживна вартість робочої сили полягає в здатності найманого робітника створювати вартість, яка більша від вартості його робочої сили, тобто створювати додаткову вартість.

Робоча сила – це здатність людини до праці. Для того щоб підтримувати цю здатність, людина повинна мати їжу, одяг, житло, тобто певний набір товарів, який створює фонд особистого споживання. Вартість робочої сили - вартість фонду засобів споживання (товарів та послуг), необхідних для задоволення потреб робітника, для відтворення його здатності до праці.

На вартість робочої сили впливає низка чинників.

- Рівень економічного розвитку країни.

- Історичні умови, за якими робоча сила формувалася як товар. Якщо в країні кількість робочих рук перевищувала кількість робочих місць, вартість робочої сили була невисокою.

- Кваліфікація робітника: чим вона вища, тим вища вартість робочої сили.

- Згуртованість осіб найманої праці (наявність і впливовість профспілок).

- Клімат: якщо робітник працює в умовах суворого клімату, йому потрібний теплий одяг, більш калорійна їжа тощо. Робітник прагне мати сім’ю, її потреби також повинні бути задоволені. Витрати на задоволення цих потреб є частиною вартості робочої сили.

17. Процес створення і зростання вартості у процесі виробництва.

(Дві характерні особливості капіталістичного процесу виробництва (5); двоїстий характер капіталістичного виробництва (5); роль двоїстого характеру праці в процесі створення вартості (15); визначення додаткової вартості (5))

Процес праці має при капіталізмі свої особливості: робітник працює під контролем капіталіста; продукт праці належить не робітнику, а капіталісту.

Отже двоїстий характер праці найманого робітника проявляється в тому, що конкретна праця одночасно створює споживну вартість і зберігає вартість споживних засобів виробництва, а абстрактна праця створює нову вартість, в тому числі, додаткову вартість, звідси двоїстий характер капіталістичного виробництва – це одночасно процес праці і процес збільшення вартості.

Для того щоб виробити будь-який товар, капіталіст повинен придбати засоби виробництва і робочу силу. Метою капіталіста є не створення товару, а отримання додаткової вартості. Робітники конкретною працею перенесли вартість засобів виробництва на вартість виготовлених ними сорочок. За цей же час абстрактною працею вони створили нову вартість, яка дорівнює вартості їхньої робочої сили і приєднали її до вартості спожитих засобів виробництва. Отже, процес створення вартості є одночасно і процесом приєднання її до вартості спожитих засобів виробництва.

В умовах капіталістичного товарного виробництва робочий день приховано поділяється на дві частини – на необхідний і додатковий робочий час. Протягом необхідного робочого часу робітник створює вартість, яка дорівнює вартості його робочої сили. Протягом додатково робочого часу він створює додаткову вартість.

Додаткова вартість – це вартість, яка створена найманим робітником понад вартості його робочої сили. Процес капіталістичного товарного виробництва - це сукупність створення вартості товару і зростання вартості, створення додаткової вартості.

18. Сутність капіталу. Постійний і змінний капітал.

(Визначення капіталу (5); постійний капітал (5); змінний капітал (5); критерії ділення капіталу на постійний і змінний (10); що показує це ділення (5))

Капітал є само зростаюча вартість, вартість, яка приносить додаткову вартість. Існує і інша точка зору, згідно з якою капіталом є будь-які засоби виробництва. Засоби виробництва стають капіталом, якщо вони використовуються в процесі виробництва найманими робітниками, які створюють додаткову вартість. Отже капітал не річ, а певні виробничі відносини, які виникають і функціонують на певному історичному ступені розвитку суспільства.

Капітал – це відносини між двома класами, один з яких є власником засобів виробництва, інший – позбавлений їх, тому змушений продавати свою робочу силу і піддаватися експлуатації.

Найбільш глибоко сутність капіталу розкривається в його поділі на постійний і змінний капітал.

Відомо, що для здійснення процесу виробництва необхідні засоби виробництва і робоча сила. Робітники своєю конкретною працею переносять вартість спожитих засобів виробництва на вартість виготовлених товарів: авансований капітал - ця вартість без будь-яких змін буде перенесена на вартість готової продукції. Величина вартості, авансованої на купівлю засобів виробництва, не змінюється, тому вона називається постійним капіталом (С - constant).

Постійний капітал – це капітал, вартість якого не змінюється в процесі виробництва, а переноситься конкретною працею на вартість товару.

Розглянемо, яку роль відіграє робоча сила. Робітники впродовж необхідного робочого часу створили нову вартість, яка дорівнює вартості їх робочої сили. На цьому процес виробництва не припинився: протягом додаткового робочого часу вони створили додаткову вартість.

Вартість авансована капіталістом на придбання робочої сили, змінила свою величину на величину додаткової вартості. Тому капітал, авансований на купівлю робочої сили, отримав назву «змінний капітал».

Змінний капітал визначається буквою V (variable – той, що змінюється, змінний).

Додаткова вартість визначається буквою M (від німецького mehrwert).

Формула вартості товару T = C + ( V + M ),

де С – постійний капітал, перенесена вартість засобів виробництва, вартість, яка існувала до початку виробництва.

(V + M) - знову створена, нова вартість, яка дорівнює вартості робочої сили і додатковій вартості. Цієї вартості до початку процесу виробництва не існувало.

Критерії розрізнення постійного та змінного капіталів: різна роль двох частин капіталу в утворенні вартості товару, в створені додаткової вартості. Постійний капітал не створює додаткової вартості, це здійснює лише змінний капітал, точніше, абстрактний труд найманих робітників, що представляє змінний капітал в процесі виробництва. Оскільки додаткова вартість – плід змінного капіталу, тому для вимірювання степені експлуатації найманих робітників додаткову вартість слід зіставляти зі змінним капіталом.

19. Робочий день та його структура і границі. Необхідна та додатковапраця.

(Визначення робочого дня (5); структура робочого дня (10); межі робочого дня (15))

Робочий день – це час доби, на протязі якого робочий працює на підприємстві капіталіста.

В умовах капіталістичного товарного виробництва робочий день приховано поділяється на дві частини – на необхідний і додатковий робочий час. Протягом необхідного робочого часу робітник створює вартість, яка дорівнює вартості його робочої сили. Протягом додатково робочого часу він створює додаткову вартість.

Додаткова вартість, що виробляється шляхом абсолютного збільшення робочого дня за межі необхідного робочого часу, називається абсолютною додатковою вартістю.

Є максимальні межі робочого дня: фізична і соціальна, пов’язані з необхідністю задовольняти фізичні і соціальні потреби найманих робітників. Співвідношення класових сил визначає тривалість робочого дня.У наші часи у багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою законодавство встановило 8-годинний робочий день, тому збільшення абсолютної додаткової вартості відбувається за рахунок підвищення інтенсивності праці, наднормових робіт, приробітків після основної норми. В США використовується термін “moonlighting” – робота при місячному світлі. Середня тривалість приробітків – 13 годин на тиждень. Другий спосіб збільшення виробництва додаткової вартості полягає в тому, що при незмінному робочому дні зменшується частка необхідного робочого часу і, відповідно зростає частка додаткового робочого часу.

20. Додаткова вартість. Норма і маса додаткової вартості.

(Визначення додаткової вартості (5); норма додаткової вартості – визначення, формули, економічний зміст (10); маса додаткової вартості – визначення, формула, економічний зміст (10); тенденції зміни маси і норми додаткової вартості з розвитком капіталізму (5))

Додаткова вартість – це вартість, яка створена найманим робітником понад вартості його робочої сили.

Норма додаткової вартості - відносна величина додаткової вартості є, яка визначається як відсоткове співвідношення маси додаткової вартості зі змінним капіталом:

Формула показує, яку величину додаткової вартості приносить кожна одиниця змінного капіталу. Норма додаткової вартості показує ступінь експлуатації найманої праці капіталом.

Норму додаткової вартості можна розрахувати, зіставляючи необхідний і додатковий робочий час:

Абсолютна величина додаткової вартості (маса додаткової вартості) розраховується за формулою: ,де M - маса додаткової вартості, V – величина змінного капіталу, або:де n - кількість робітників.

Капіталіст зацікавлений у зростанні і норми, і маси додаткової вартості.

21. Виробництво абсолютної та відносної додаткової вартості. Надлишкова додаткова вартість.

(Визначення додаткової вартості (3); абсолютна додаткова вартість: визначення, ілюстративне пояснення (7); відносна додаткова вартість: визначення, ілюстративне пояснення (5); єдність та відмінність абсолютної та відносної додаткової вартості (5); надлишкова додаткова вартість як різновид відносної додаткової вартості: визначення, особливості, величина, роль в розвитку капіталізму (10))

Додаткова вартість – це вартість, яка створена найманим робітником понад вартості його робочої сили.

Абсолютна додаткова вартість - додаткова вартість, отримана шляхом збільшення тривалості робочого дня.

Найпростіший спосіб збільшення норми й маси додаткової вартості – збільшення тривалості робочого дня. Нехай тривалість робочого дня дорівнювала 8 годинам, необхідний і додатковий час був однаковим – по 4 години, Припустимо, що капіталіст збільшив робочий день до 10 годин. Необхідний робочий час не змінився, але додатковий робочий час збільшився на 2 години і складає 6 годин.Норма додаткової вартості зросла, отже, зросла і маса додаткової вартості.

Виробництво абсолютної додаткової вартості переважало на ранній стадії розвитку капіталізму.

Прагнення капіталіста до збільшення додаткової вартості немає меж,але робочий день має межі : по-перше, фізіологічну, по-друге – соціальну.

Існування фізіологічної межі пояснюється тим, що робочий день не може тривати 24 години на добу: робітникові потрібен час на сон, відпочинок, на задоволення духовних потреб, певний час він повинен приділяти сім’ї. Існують також правові та інші соціальні обмеження тривалості робочого дня.

Відносна додаткова вартість - додаткова вартість, яка виникає в результаті скорочення необхідного робочого часу і відповідного збільшення додаткового робочого часу внаслідок підвищення продуктивності праці в суспільстві, називається. Якщо товари, які складають денний фонд споживання робітника і його сім’ї, виробляються за чотири години, то і необхідний робочий час буде дорівнювати чотирьом годинам. Якщо ці товари будуть вироблятися за дві години, то необхідний робочий час також буде дорівнювати двом годинам. Це стає можливим, якщо зростає продуктивність праці в галузях, які виробляють товари, які споживає робітник і його сім’я, і в галузях, які виробляють засоби виробництва. Якщо зросте продуктивність праці в цих галузях, вартість робочої сили знизиться, зменшиться необхідний робочий час, а додатковий час збільшиться. Тому капіталіст шукає і знаходить інші шляхи збільшення додаткової вартості. Розглянемо таку ситуацію: тривалість робочого дня не змінюється, але зменшується необхідний робочий час. Тоді збільшується додатковий робочий час і норма додаткової вартості зростає. Припустимо, що необхідний робочий час скоротився до двох годин, тоді додатковий робочий час складатиме шість годин, а норма додаткової вартості буде дорівнювати:

Треба розуміти, що продуктивність праці не підвищується на всіх підприємствах одночасно. Той капіталіст, який першим застосує на своєму підприємстві більш досконалу технологію, організацію праці, підвищує кваліфікацію своїх робітників, отримає надлишкову додаткову вартість. Відомо, що витрати праці на одиницю товару на окремому підприємстві визначають індивідуальну вартість товару. Ринкова ж вартість одиниці товару визначається суспільно необхідними витратами. Якщо на даному підприємстві індивідуальна вартість одиниці товару нижча від суспільної, ринкової, його власник отримує надлишкову додаткову вартість. Підприємець буде отримувати надлишкову додаткову вартість до того часу, доки ця досконала технологія не розповсюдиться на інші підприємства. Надлишкова додаткова вартість є різновидом відносної додаткової вартості.

Прагнення отримувати надлишкову додаткову вартість є потужним стимулом розвитку продуктивних сил суспільства.

22. Стадії підвищення продуктивності праці капіталізмом: проста кооперація, мануфактура, капіталістична фабрика.

(Капіталістична проста кооперація: визначення, переваги, значення (5); мануфактура: визначення, шляхи виникнення, історична роль (10); машинне виробництво: машини і крупна промисловість, розвиток за сучасних умов, межі і суперечності капіталістичного застосування машин, вплив на робочу силу (10); формальне і реальне підпорядкування праці капіталу (5))

Перша стадія підвищення продуктивності праці капіталізмом – це проста капіталістична кооперація – така форма організації праці, за якою певна кількість людей здійснює один і той же або різні, але пов’язані між собою процеси праці.

На ранній стадії розвитку капіталістичного виробництва це була просто майстерня, в якій було зібрано робітників однієї спеціальності, але це були наймані робітники і майстерня належала капіталістові. Цих робітників умовно можна назвати універсальними робітниками, тому що вони вміли виконувати всі операції з виготовлення того чи іншого товару. Технологічний характер, зміст праці в такій майстерні не змінились, тому що робітники використовували ті ж прості ручні знаряддя праці, яким користувалися і ремісники; в середині майстерні не було поділу праці. Змінилася форма праці: у капіталістичній майстерні трудові операції здійснює не самостійний товаровиробник, а найманий робітник під контролем капіталіста. Тому на стадії простої капіталістичної кооперації підкорення праці капіталу має формальний характер. Суттєве підвищення продуктивності праці пояснюється такими причинами:

- Робітники відрізняються один від одного ступенем умілості, менш умілі переймають у більш умілих їхні прийоми праці.

- Ніхто не хоче показати себе невмілим, виникає своєрідне змагання між робітниками.

- Головна причина полягає в тому, що кооперація створює нову, суспільну продуктивну силу праці, яка перевищує можливості суми трудових зусиль окремих робітників. Десять робітників разом краще і швидше виконають якусь роботу, ніж ті ж десять – поодинці.

Друга стадія підвищення продуктивності праці капіталізмом – це складна кооперація, або мануфактура – це кооперація, заснована на поділі праці. Розділ праці може бути поопераційним або подетальним. Робітник, який спеціалізується на одній операції, здійснює її якісно і швидко, продуктивність праці зростає. Праця робітника стає більш складною, оскільки він застосовує більш досконалі знаряддя праці, але за характером вона залишається ремісничою. Змінюється і сам робітник – він може виконувати тільки частину роботи з виготовлення товару: він перетворився на часткового робітника. Такий робітник може знайти застосування своїй умілості тільки на капіталістичній мануфактурі: формальне підкорення праці капіталу починає змінюватися на реальне.

Третя стадія підкорення праці капіталу - велике машинне виробництво. У виробництві діє система машин і кожна машина вимагає робітника певної спеціальності і кваліфікації. Власником системи машин є капіталіст, отже, робітник може знайти застосування своєї робочої сили тільки у капіталіста. Він стає «вузьким» спеціалістом, а тому остаточно перетворюється на часткового робітника, який обслуговує певну машину. Підкорення праці капіталу завершено.

У сучасних умовах необхідні й вузькі спеціалісти, але зростають потреби в універсальних робітниках, які можуть виконувати не одну, а багато операцій, які можуть швидко перенавчатися, змінювати фах, підвищувати кваліфікацію тощо. Але підкорення праці капіталу залишається.