2. Конституційно – правова норма та конституційно-правові відносини.

Конституційно-правова норма - це одиничне, загальнообов'язкове, формально - визначене правило поведінки, що регулює та охороняє суспільні відносини, які складають предмет конституційного права.

C специфічними ознаками конституційно - правових норм є те, що вони:

а) регулюють особливе, з огляду на його важливість, коло суспільних відносин;

б) встановлюють порядок створення інших правових норм, який є обов'язковим для інших галузей права;

в) мають вищу юридичну силу щодо інших правових норм;

г) відрізняються особливою структурою в тому розумінні, що для них не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми (норми-принципи, норми-декларації) взагалі мають лише диспозицію.

На підставі конституційних норм та принципів виникають конституційно-правові відносини. Конституційно-правові відносини - це суспільні, правові відносини, що врегульовані та охороняються конституційно-правовими нормами та принципами, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками, згідно з якими вони повинні функціонувати.

Виходячи з цього, а також із викладеного вище, можна стверджувати, що вони мають специфічний, тільки їм притаманний, зміст; характеризуються особливими суб'єктами, тобто певні їх учасники не можуть вступати в деякі інші види правовідносин. Так, приміром, Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також здійснювати іншу оплачувану чи підприємницьку діяльність або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Такі відносини порівняно з іншими галузевими правовідносинами мають найбільш загальний характер.

2. Джерела конституційного права.

Джерелами сучасного конституційного права України, під якими розуміють чинні нормативно-правові акти, що містять конституційно-правові принципи і норми, слід визнати:

а) Конституцію України - основне джерело конституційного права;

б) конституційні закони - закони, що вносять зміни й доповнення до Конституції України;

в) звичайні закони - нормативно-правові акти, що містять конституційно-правові принципи та норми;

г) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, що містять конституційно-правові принципи та норми;

д) акти Конституційного Суду України;

е) акти Всеукраїнського та місцевих референдумів;

є) деякі постанови Верховної Ради України;

ж) певні нормативні акти Президента України;

з) деякі нормативні постанови Кабінету Міністрів України;

й) окремі акти представницьких органів місцевого самоврядування (наприклад, регламенти).

Конституція України. Особливе місце в системі джерел конституційного права України займає конституція України.

Загалом, термін «конституція» походить від латинського «соnstitutio», що означає «установлення», «устрій». Конституція – це нормативно-правовий акт, або сукупність таких актів, за допомогою яких народ, чи органи держави, які виступають від його імені, встановлюють основні принципи устрою суспільства і держави, форми народовладдя, систему органів державної влади та місцевого самоврядування, визначають порядок їх формування та діяльності, основні права, свободи та обов'язки громадян та інших соціальних інститутів громадянського суспільства.

Конституція України:

• встановлює і закріплює устрій держави, саме за це її називають основним законом (Вищий Закон);

• була прийнята Верховною Радою України на п'ятій сесії 28 червня 1996 р.;

• є основою правової системи нашої держави.

Головними рисами сучасних конституцій є:

1. конституції, як правило, пов'язані із закріпленням демократичного ладу, хоча історія знає й винятки з цього правила (конституції тоталітарних держав);

2. сучасні демократичні конституції спрямовані передусім на закріплені прав і свобод людини й громадянина;

3. демократичні конституції саме народ визнають основним джерелом влади у суспільстві;

4. державна влада діє на основі принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

5. демократичні конституції найважливішим принципом суспільного життя вважають принцип порозуміння, розумного компромісу між різними соціальними верствами населення та політичними угрупованнями;

6) закріплення принципу ідеологічної багатоманітності, яка звільняє особистість від диктатури пануючої думки;

7. сучасні конституції мають основоположний характер;

8. сучасні конституції є реальними і стабільними.

Юридичними властивостями сучасних конституцій е: