Розподіл припливу прямих іноземних інвестицій поміж трьох груп країн (фактичні обсяги за 1995-2000 рр. Та прогноз до 2015 р., у %)

Роки	1995	2000	2005	2010	2015
Розвинуті країни	64,5	60,0	54,7	48,6	41,4
Країни, що розвиваються	31,7	35,0	39,0	43,3	48,1
Країни з перехідною економікою	3,8	5,0	6,3	8,1	10,5

Аналіз обсягів та структури іноземного інвестування протягом двох десятків років свідчить про зменшення питомої ваги прямих іноземних інвестицій, які спрямовуються в розвинуті країни, що відкриває певні можливості для менш розвинутих країн, включаючи Україну, у конкурентній боротьбі за іноземний капітал. Подальший розвиток цієї тенденції буде визначатися двома обставинами. По-перше, успішністю реформування економік та наявністю стабільності їх розвитку і, по-друге, рівнем конкурентних позицій, щодо отримання прямих іноземних інвестицій.

Найважливішою особливістю сучасного експорту капіталу є величезний ріст розмірів і питомої ваги вивозу державного капіталу. По-перше, зовнішні державні позики приносять високий відсоток; по-друге, забезпечуються найбільш сприятливі умови для експорту приватного капіталу і отримання компаніями країн-експортерів максимального прибутку; по-третє, вивіз державного капіталу переслідує й політичні цілі посилення залежності країн, що імпортують капітал, від кредиторів. Напрямок вивозу державного капіталу змінюється в залежності від конкретно-історичних умов. У перше десятиліття після Другої світової війни основна маса американського державного капіталу вивозилася в Західну Європу («План Маршалла».). Надалі, особливо у зв'язку з розпадом колоніальної системи, державні та міжурядові кошти здебільше стали надходити в країни Азії и Африки, ставши деякою мірою знаряддям неоколоніалізму.

Іншою важливою рисою експорту капіталу в сучасних умовах є зростання його вивозу міжнародними організаціями – Міжнародним банком реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародним валютним фондом (МВФ), Міжнародним банком розвитку, Міжнародною асоціацією розвитку, Міжнародною фінансовою корпорацією та ін. Міжнародні кредитні організації діють, як правило, на комерційних засадах. Їх кредити підлягають поверненню і надаються здебільшого для вкладень у виробництво і приносять відсоток.

Суттєві зміни відбуваються й у вивозі приватного капіталу. Раніше він спрямовувався, головним чином, у колоніальні та залежні країни, особливо у видобувну промисловість і у виробництво сільськогосподарської продукції для метрополій. Тепер у країнах, що звільнилися, стала розвиватися своя обробна промисловість та інші господарські об'єкти. У зв'язку з цим змінюється і галузева структура експорту капіталу.

В останні десятиліття деякі країни, що розвиваються, які були в минулому тільки імпортерами капіталу, виступають й у ролі його експортерів. Вивозити капітал в інші країни почали індійські фірми, головним чином в Африку і Південно-Східну Азію. Збільшуються масштаби вивозу капіталу з так званих нових індустріальних тигрів – Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру, Таїланду, Філіппін. Стали експортувати капітал нафтовидобувні країни Ближнього і Середнього Сходу.

Важливим різновидом вивозу приватного і державного капіталу є продаж за кордон технічних удосконалень, нових технологій, патентів і ліцензій. У сучасних умовах кожне значне відкриття або винахід пов'язаний з великим інвестуванням капіталу. Тому продаж за кордон патентів і ліцензій в економічному сенсі рівнозначний експорту капіталу. Це своєрідний «невидимий» вивіз капіталу. Причому звичайною умовою при продажі ліцензій є надання ліцензіарові (фірмі, що продала ліцензію) права участі в капіталі фірми, що купила ліцензію. Таким чином, експортер ліцензії отримує власність в іншій країні і право на доходи.