1.2. Матеріальне виробництво як умова існування та розвитку суспільства

Матеріальне виробництво вивчається політичною економією як суспільний процес, тобто не з боку природних факторів або техніки та технології, а з боку відносин між людьми, що складаються у цьому процесі. Клімат, родючість ґрунту, природні ресурси та багатства надр впливають на розвиток та добробут народу, але пояснити причини добробуту або бідності вони не можуть. Природні фактори досить стабільні, тоді як суспільні – динамічні. В схожих природних умовах різні суспільства мають різні рівні добробуту. І навпаки, в різних природних умовах деякі країні мають однаковий рівень добробуту. Це вказує на визначальну роль у забезпеченні багатства народу не природних, а суспільних факторів. Вивчати їх почнемо з характеристики матеріального виробництва та його ролі в існуванні та розвитку суспільства.

Матеріальне виробництво є головною умовою існування суспільства, якими б не були його конкретні соціально-економічні форми. Воно є фундаментом всіх інших видів людської діяльності, здійснення яких опосередковано споживанням матеріальних благ. Розглядати ж виробництво можна під різними кутами зору: 1) виділяючи найбільш загальні, абстрактні моменти, властиві будь-якому виробництву, або «виробництву взагалі»; 2) фіксуючи більш конкретні характеристики, риси, властивості виробництва, ставлячи метою виявити специфіку історичних суспільних форм його здійснення. Як абстрактне вивчення «виробництва взагалі», так і більше конкретне виявлення специфіки тієї або іншої суспільної форми виробництва здійснюється, проходячи ряд етапів, послідовних рівнів дослідження, переходячи від найбільш загальних, самих абстрактних характеристик до все більше й більше конкретних визначень. Саме таким чином вивчається в даній темі «виробництво взагалі», а в подальших – історично конкретна його суспільна форма.

Розгляд «виробництва взагалі», тобто у відриві від його специфічної суспільної форми, або, що одне і те ж саме, абстрагуючись від його суспільної специфіки, є загальним і абстрактним у тому сенсі, що в реальній економічній дійсності виробництво поза певних соціальних форм не існує. Проте це абстракція розумна, оскільки, фіксуючи деякі загальні ознаки, загальні моменти, загальні визначення, позбавляє від повторень. Тому слід зупинитися на характеристиці моментів, загальних для будь-якої виробничої діяльності та її результатів.

У самому широкому значенні під виробництвом розуміють процес взаємодії між суспільством і природою, у ході якого люди видозмінюють речовину природи, роблять її придатною для задоволення своїх потреб. Разом із цим люди змінюють і свою власну природу, розвивають свою людську сутність. У цьому процесі люди витрачають свої фізичні й духовні, інтелектуальні й емоційні сили, тобто працюють. Головним змістом виробництва є процес праці, розглянутий у його абстрактних моментах, тобто як простий процес праці, поза його специфічними історичними формами. Абстрактно розглядаючи процес праці як простий процес праці, виділяють його наступні елементи, прості моменти або продуктивні сили простого процесу праці: праця, засоби праці, предмети праці.

Праця є доцільною діяльністю, в якій людина видозмінює речовину природи й пристосовує її для задоволення своїх потреб. Праця є специфічною властивістю людини й людського суспільства. Але де та межа, яка відрізняє працю людини від інстинктивних трудових операцій птахів, комах, тварин, що створюють домівки, мурашники і таке інше? Насамперед – це доцільність діяльності. Цілеспрямованість є найважливішою рисою людської праці. Наприклад, бджоли будівлею своїх воскових осередків можуть посоромити деяких людей – архітекторів. Однак навіть найгірший архітектор від найкращої бджоли відрізняється тим, що перш ніж узятися за будівництво, він обмірковує, проектує, розраховує. Та обставина, що праця здійснюється обдумано й осмислено, а не інстинктивно, проявляється також у тому, що як сам процес праці, так і створювані продукти не залишаються вічно незмінними. Навпаки, у міру розвитку людини й суспільства, праця ускладнюється, її здійснення все в більшому й більшому ступені ґрунтується не на емпіричних спостереженнях, а на використанні досягнень науки.

Крім відзначеного, як інстинктивні трудові функції тварин, так і людська праця породжені зовнішньою необхідністю. Недолік матеріальних благ, необхідних для існування людини призводить до протистояння людини природі як ворожому середовищу. Саме таке до неї відношення і викликає до життя людську працю як обмін речовин з природою, підлеглий, проте, не природним, а суспільним законам.

Метою трудового процесу є створення зовнішнього продукту. Форма цього продукту може бути різною, головне в характеристиці продукту те, що він є благом, яке прямо або опосередковано задовольняє матеріальні потреби людей. Та обставина, що праця породжена зовнішньою необхідністю і її метою є створення зовнішнього продукту, означає, що в мотивацію праці не включається мотив саморозвитку й творчої реалізації людської особистості. Цим уточненням ми визначаємо межі процесу, який можна охарактеризувати поняттям «праця» і який в інших обставинах, в іншій системі відносин і взаємозв'язків характеризується поняттям «творчість».

Наступною характерною рисою людської праці є створення й використання засобів праці. Це також відрізняє працю людини від інстинктивних трудових дій тварин.