Politologia-PMK

1. глава держави – монарх поєднує у собі всі гілки влади;

2. глава держави – монарх, який обирається абсолютною більшістю виборців;

3. глава держави – монарх, який об’єднує у собі світську і релігійну владу;

4. глава держави – монарх, який обирається абсолютною більшістю парламенту;

5. 0.

76. Парламентська монархія – така форма правління, при якій:

1. глава держави – монарх – очолює уряд, який призначається парламентом;

2. глава держави – монарх – формально наділяється законодавчими і виконавчими функціями, об’єм яких визначає парламент;

3. глава держави – монарх – не може прямо впливати на склад і політику уряду;

4. глава держави – монарх – обирається парламентом довічно;

5. глава держави – монарх – підзвітний парламенту.

77. Президентська республіка – така форма державного правління, при якій:

1. глава держави – президент, який обирається парламентом, формує і очолює уряд;

2. глава держави – президент – наділяється законодавчою і виконавчою функцією;

3. глава держави – президент – очолює парламент і уряд;

4. глава держави – президент – особисто, або наступним схваленням парламенту формує склад уряду, яким керує сам або призначений ним прем’єр-міністр;

5. глава держави – президент – очолює уряд і призначає спікера парламенту.

78. Напівпрезидентська республіка – така форма правління, при якій:

1. глава держави – президент – схвалює або відхиляє склад уряду, що подається парламентом;

2. глава держави – президент – очолює уряд, сформований ним же і узгоджений з парламентом;

3. глава держави – президент – очолює уряд, сформований ним же і затверджений парламентом;

4. глава держави – президент – фактично керує урядом і парламентом при існуванні формально прем’єр-міністра і спікера парламенту.

5. глава держави – президент – пропонує для затвердження парламентом склад уряду (насамперед – прем’єр-міністра) або за власним поданням (президентсько-парламентська республіка) або за поданням парламентської більшості (парламентсько-президентська республіка).

79. Парламентська республіка – така форма державного правління, при якій:

1. глава держави – президент – не може прямо впливати на склад і політику уряду. Він формується виключно парламентом і підзвітний тільки йому;

2. глава держави – президент – який обирається парламентом, формує уряд, призначає прем’єр-міністра, а підзвітність уряду – виключно парламенту;

3. глава держави – прем’єр-міністр, який призначається парламентом, підзвітний тільки йому, а посада президента – суто формальна;

4. глава держави – спікер парламенту, який подає на затвердження парламентом кандидатуру прем’єра, склад уряду;

5. глава держави – президент – з обмеженими політичними функціями.

80. Унітарна держава характеризується:

1. відсутністю місцевих органів самоврядування;

2. відсутністю ознак державності, перш за все суверенітету, її адміністративно-територіальних одиниць;

3. недопущенням включення етнічних та територіальних особливостей у дії місцевого самоуправління;

4. неможливістю розвитку економічних відносин з сусідніми територіями;

5. 0.

81. Федерація − це:

1. перехідний союз держав, адміністративних територій з повною їх самостійністю у прийнятті рішень на своїй території;

2. союз держав для проведення єдиної зовнішньої політики;

3. усталений союз держав, адміністративних територій, у якому вони у тій чи іншій мірі володіють суверенітетом, мають ознаки державності;

4. об’єднання держав для досягнення конкретних, визначених на певний час цілей;

5. 0.

82. Для правової держави обов’язковим є:

1. верховенство закону: закон один для всіх;

2. недоторканість депутатів парламенту і інших представницьких органів влади;

3. пріоритетність судової влади, яка б примушувала б всіх діяти в межах закону;

4. верховенство права: всі закони підпорядковані праву;

5. 0.

83. Принцип розподілу влади реалізується через розподіл влади на:

1. президентську, судову і урядову;

2. законодавчу, виконавчу і президентську;

3. законодавчу, виконавчу і судову;

4. парламентську, урядову і президентську;

5. центральну, земельну (регіональну) і місцеву.

84. «Панування права» у правовій державі утверджується:

1. недопущенням порушень і відчуженості прав та свобод людини;

2. реальним розподілом влади і взаємодією всіх її гілок у відповідності до правового закону;

3. визнається і реалізується весь комплекс прав і свобод людини;

4. Конституція у повній мірі відповідає праву.

5. має місце все означене.

85. Принцип первинності і «верховенства права» вимагає, щоб:

1. право по відношенню до суспільства було первинним і духовним;

2. право по відношенню до держави було первинним і верховним;

3. право по відношенню до окремих гілок влади було первинним і верховним;

4. право по відношенню до закону було первинним і верховним;

5. право по відношенню до правлячої еліти було первинним і верховним.

86. Домінантою (визначальною, панівною ознакою) громадянського суспільства є:

1. наявність права у державі;

2. захист державою права власності особи;

3. наявність у країні інститутів та відносин, що забезпечують всебічну реалізацію особистості людини, її потенціалу, інтересів;

4. невтручання держави у особисте життя людини, людина вільна у своїх діях та виборі;

5. 0.

87. Вперше категорію «громадянське суспільство» визначив:

1. К. Маркс;

2. Г. Гегель;

3. Дж. Локк;

4. І. Кант;

5. Дж. Мілль.

88. Формування громадянського суспільства передбачає вирішення комплексу проблем у:

1. економічній і політичній сферах;

2. перш за все в економічній сфері;

3. економічній, політичній, соціальній та духовній сфері;

4. перш за все в політичній сфері;

5. політичній та духовній сферах.

89. Г.Гегель розглядає громадянське суспільство як:

1. сукупність громадян у державі, об’єднаних владою;

2. сукупність громадян країни, які займаються економічною діяльністю;

3. все населення країни, яку об’єднує спільність інтересів в економіці.

4. частина населення країни, яку об’єднує спільність інтересів в економіці.

5. систему задоволення потреб, що ґрунтуються на приватній власності, майнових, станових та інших відносинах.

90. Що з означеного обумовило необхідність створення політичних партій?

1. перехід суспільства від одного соціально-політичного стану до іншого;

2. внутрішні протиріччя між соціальними групами суспільства, необхідність їх визначення та вирішення;

3. боротьба за владу;

4. необхідність політичної структуризації суспільства.

5. все означене.

91. Головною метою політичних партій є:

1. захоплення влади у державі;

2. політична структуризація суспільства;

3. забезпечення добробуту і процвітання у суспільстві;

4. вихід на міжнародний рівень політичної діяльності;

5. визначення ставлення певної соціальної групи до влади.

92. Політична партія – це добровільна організація, яка:

1. об’єднує у свої лавах найбільш активну частину тієї чи іншої професійної групи з метою захисту її інтересів шляхом діалогу з роботодавцями чи владою;

2. об’єднує у своїх лавах найбільш активну і організовану частину соціальної спільноти для висловлення і захисту її інтересів шляхом завоювання влади;

3. об’єднує у свої рядах частину населення, яка має спільні погляди на ті чи інші проблеми з метою їх вирішення шляхом впливу (тиску, діалогу) на владу;

4. об’єднує у свої рядах активну частину соціальної групи, яка здатна вирішити ті чи інші проблеми;

5. 0.

93. На ранньому етапі створення політичних партій потреба у них була обумовлена:

1. неспроможністю абсолютної монархії здійснювати владу в нових умовах;

2. необхідністю обмеження влади монарха та розвитком представницької системи влади на основі загального виборчого права;

3. посиленням незадоволення феодальною системою серед населення;

4. національно-визвольними рухами;

5. 0.

94. Сучасна партія – це:

1. головний організатор боротьби найманих працівників за свої економічні і соціальні інтереси;

2. один з активних захисників прав і свобод людини;

3. головне знаряддя різних класів, соціальних груп суспільства у їх боротьбі за здійснення і завоювання влади;

4. один з активних суб’єктів міжнародних відносин;

5. найбільш активний гравець на внутрішньому ринку.

95. Суспільно-політичні рухи виникають як потреба:

1. організованої боротьби за владу;

2. досягнення змін на краще існуючих соціально-політичних та економічних умов життя різних соціальних спільнот шляхом впливу на владу;

3. захисту професійних інтересів;

4. об’єднання суспільства за різними ознаками (статевими, географічними, етнічними та ін..) з метою покращення, удосконалення можливостей задоволення їх інтересів;

5. 0.

96. За організацією внутрішньопартійної діяльності партії поділяються на такі групи:

1. владні, провладні, опозиційні;

2. елітні і пересічні;

3. класові та міжкласові;

4. легальні та нелегальні;

5. демократичні і авторитарні.

97. Партійна система – це:

1. сукупність політичних партій, які зареєстровані у відповідних органах;

2. сукупність політичних партій країни, які беруть участь у боротьбі за досягнення та здійснення влади;

3. сукупність партій, що мають чітко визначену ідеологію;

4. сукупність партій, які відомі більшості суспільства;

5. сукупність партій, які нараховують у своїх рядах не менш 10 тис. осіб (членів партії).

98. Однопартійна система – це система, у якій:

1. при владі знаходиться одна партія, а всі інші – в опозиції;

2. абсолютна більшість владних посад у державі належіть представникам однієї партії;

3. стверджується політична (державна) влада однієї партії, що підпорядковує своєму впливу і контролю всі сфери життя суспільства;

4. одна партія створює більшість у парламенті і уряді, а інші партії свою діяльність узгоджують з владною партією;

5. 0.

99. Причинами виникнення суспільно-політичних рухів можуть бути:

1. відірваність влади від народу, його потреб і інтересів;

2. невдоволеність окремих груп населення цілями суспільного розвитку;

3. тривала криза у всіх або окремих сферах життя суспільства;

4. погіршення умов життя населення (зниження рівня життя, погіршення екології, зростання імпорту та тиск на національний бізнес).

5. все означене.

100. Суспільні та суспільно-політичні рухи є передумовою:

1. утвердження демократичних засад в країні та формування громадського суспільства;

2. зміцнення влади і посилення її впливу на суспільство;

3. зростання авторитету політичних партій, що є провладними;

4. зменшення впливу та авторитету партій у суспільстві;

5. докорінних, революційних змін у суспільстві.

101. Вперше лікарі запрошувались на державну службу:

1. в Римській імперії;

2. в Стародавньому Єгипті;

3. в полісах Давньої Греції;

4. у Вавилоні;

5. у Візантії.

102. Перша система державної медицини з визначенням структури, повноважень, фінансування була створена:

1. у Візантії;

2. у Римській імперії;

3. у Єгипті;

4. у Давній Греції.

103. Монастирська медицина започатковується у:

1. Київській Русі;

2. у країнах Близького Сходу;

3. Франції;

4. Візантії;

5. Флоренції.

104. З вимогою систематизації медичної служби, надання їй державного статусу і організаційного зміцнення у Середні віки виступив:

1. Н.Макіавеллі;

2. Ібн-Сіна (Авіценна);

3. Б.Рамацціні;

4. Монахи Антоній і Феодосій.

5. М.Падуанський.

105. У Війську Запорізькому першу медичну допомогу пораненим надавали:

1. цирульники;

2. монахи;

3. козаки фахівці у цій справі;

4. сестри милосердя;

5. самі козаки.

106. Перший медичний факультет в Україні було відкрито:

1. при Київському Університеті;

2. при Києво-Могилянській Академії;

3. при Острозькій Академії;

4. при Харківському Університеті;

5. при Львівському Університеті.

107. Соціальна політика держави передбачає:

1. соціальному спрямованість економіки;

2. забезпечення соціальних гарантій і соціальний захист громадян;

3. цільове оподаткування на соціальні потреби;

4. формування і виконання держбюджету;

5. невтручання держави у соціальну сферу.

108. Найбільша частка держави у співвідношенні державної і приватної форм медичного обслуговування у:

1. соціал-демократичній моделі;

2. консервативній моделі;

3. соціалістичній моделі;

4. ліберальній моделі;

5. європейській моделі.

109. Соціал-демократична модель ДПОЗ вперше розроблена і впроваджена:

1. у Великій Британії;

2. у Німеччині;

3. у США;

4. у Швеції;

5. у СРСР.

110. Історично-першою моделлю ДПОЗ була:

1. консервативна;

2. ліберальна;

3. патерналістська;

4. соціал-демократична;

5. радянська.

111. Обов’язкове медичне страхування є складовою моделі ДПОЗ:

1. соціалістичної;

2. соціал-демократичної;

3. консервативної;

4. ліберальної;

5. патерналістської.

112. На добровільному медичному страхуванні базується:

1. консервативна модель ДПОЗ;

2. патерналістська модель ДПОЗ;

3. соціалістична модель ДПОЗ;

4. ліберальна модель ДПОЗ;

5. соціал-демократична модель ДПОЗ.

113. Державна політика в охороні здоров’я повинна включати принципи:

1. безумовне надання невідкладної медичної допомоги;

2. державний контроль за діяльністю всіх закладів охорони здоров’я;

3. проведення профілактичних і протиепідемічних заходів;

4. відповідальність держави за стан здоров’я громадян.

5. все означене.

114. У країнах Євросоюзу на охорону на охорону здоров’я у бюджеті виділяється не менше 8 % ВВП. В Україні:

1. 8 %;

2. 6 %;

3. до 4 %;

4. близько 8 %;

5. 5 – 6 %.

115. Діючий парламент України обирався за:

1. змішаною системою;

2. пропорційною системою;

3. мажоритарною системою;

4. на з'їздах партій і суспільних рухів;

5. у регіонах на сесіях обласних рад.

116. Виборча система в широкому сенсі слова:

1. методи рішення суспільно значущих проблем за допомогою виборчих технологій;

2. технологія формування законодавчої влади;

3. система суспільних відносин, пов'язаних з виборами органів публічної влади;

4. спосіб обрання вищої воленосної особи держави;

5. 0.

117. Електорат – це:

1. сукупність громадян, що володіють виборчим правом;

2. найбільш видні, авторитетні лідери соціальної групи;

3. відносно невелика група, що концентрує в своїх руках значний об'єм влади;

4. рух за права людини, за право обирати і бути вибраним;

5. політична еліта країни.

118. Пропорційна виборча система сприяє:

1. зростанню чисельності політичних партій і об'єднань;

2. зменшенню числа політичних партій;

3. збереженню числа політичних партій;

4. зовсім не впливає на ці процеси;

5. 0.

119. Мажоритарна система виборів − це коли:

1. голосування проводиться за один виборчий блок з декількох;

2. голосування проводиться за декілька виборчих блоків;

3. обираються представники партії від кожного виборчого блоку;

4. від кожного виборчого округу обирається один депутат з декількох кандидатів;

5. кандидат в депутати від округу обирається на з'їздах партій.

120. Пропорційна система виборів − це коли:

1. депутати від округу обираються пропорційно відданим за них голосам;

2. голосування проводиться за певну політичну партію чи блок;

3. вибирається депутат від певної території пропорційно чисельності населення;

4. обирається депутат від певної кількості населення;

5. парламент формується пропорційно чисельності членів партій.

121. Виборче право України − це.

1. право вибору Президента України;

2. право вибору голів обласних адміністрацій;

3. правові норми, що регулюють порядок виборів органів державної влади населенням України;

4. право вибору депутатів Верховної Ради.

5. право вибору депутатів місцевих органів влади.

122. До принципів участі громадянина України у виборах не відносяться.

1. обов'язковість участі у виборах;

2. рівні вибори;

3. прямі вибори;

4. загальні вибори;

5. вибори при таємному голосуванні.

123. Президент України обирається:

1. прямим,відкритим,чесним голосуванням;

2. прямим, таємним, всенародним голосуванням;

3. прямим,таємним голосуванням виборців,делегованих регіонами;

4. прямим,таємним голосуванням у Верховній Раді;

5. прямим,відкритим голосуванням у Верховній раді та закріпленням (підтвердженням) його на всенародних виборах.

124. Голова Верховної Ради України обирається:

1. відкритим, прямим голосуванням народними депутатами Верховної ради України;

2. прямим всенародним голосуванням;

3. прямим,таємним всенародним голосуванням;

4. таємним,прямим голосуванням народними депутатами Верховної Ради України;

5. голосуванням у Верховній раді за поданням Президента України.

125. До недержавних суб'єктів міжнародних відносин відносять.

1. військово-політичні організації;

2. міжурядові організації, союзи;

3. глави держав, урядів;

4. транснаціональні корпорації;

5. Європарламент.

126. Головним пріоритетом світової політики в даний час є питання:

1. війни і миру;

2. загальної безпеки;

3. подолання відсталості і бідності в країнах, що розвиваються;

4. безпеки вищих осіб держав;

5. подолання СНІДу.

127. Національні інтереси є.

1. усвідомлення корінних потреб держави і віддзеркалення їх в діяльності його лідерів;

2. інтереси більшості населення, що проживає в рамках національних меж;

3. інтереси національних лідерів;

4. національна необхідність, що обмежує вибір цілей і засобів для всіх суб'єктів міжнародної політики;

5. 0.

128. З погляду участі у військово-політичних союзах Україна проголошує свої прагнення до:

1. членства в НАТО;

2. членства в Євроазійському альянсі;

3. створенню спільно з Росією, Казахстаном і Білорусією військово-політичного союзу;

4. позаблокового статусу;

5. створенню військово-політичного союзу з країнами Чорноморського басейну.

129. Зовнішньополітична складова діяльності України є прерогативою:

1. Голови Верховної Ради;

2. Прем’єр-міністра;

3. Верховної Ради;

4. Кабінету Міністрів.

5. Президента України;

130. Основні стратегічні засади зовнішньої політики України визначаються:

1. Відповідними Законами України;

2. Конституцією України;

3. Президентом України;

4. Парламентом Верховної ради України;

5. Референдумом.

131. Політичний лідер це:

1. людина, яка уміє генерувати політичні ідеї та захоплювати ними маси і має реальну можливість їх реалізувати;

2. успішний керівник;

3. глава держави;

4. людина, яка прийшла до влади;

5. людина, яка уміє переконати маси у своїй винятковості.

132. Лідери-прапороносці – це у найбільшій мірі:

1. лідери-консерватори;

2. традиційні лідери;

3. лідери реформатори;

4. харизматичні лідери;

5. раціонально-легальні лідери.

133. Політичне лідерство визначається як:

1. спосіб організації влади, що базується на авторитеті лідера;

2. спосіб організації влади, що базується на визначенні авторитету і компетентності лідера та довірі до нього;

3. спосіб організації влади, коли лідер держави обирається народом не менше двох разів;

4. спосіб організації влади, коли владна особа (президент, спікер парламенту, глава уряду) обирається абсолютною більшістю (не менш ¾ голосів).

5. 0.

134. Головною ознакою належності до правлячої еліти є:

1. висока освіченість та висока культура;

2. високий авторитет у суспільстві, готовність суспільства підтримувати цю особу, або цю політичну силу;

3. посідання високої, панівної позиції у різних сферах суспільного життя;

4. готовність заможної частини суспільства підтримувати її матеріально (вкладати гроші).

5. все означене.

135. Причини безвідповідальності політичної еліти в Україні:

1. відсутність механізму відповідальності за виконання передвиборчих зобов’язань;

2. відсутність цілеспрямованої підготовки інтелігенції нового типу;

3. недосконалість правової системи;

4. фактична незалежність влади від суспільства.

5. все означене.

136. Правляча еліта – це:

1. організована більшість, від якої залежать результати виборів влади;

2. організована меншість суспільства, високо згуртована група, яка володіє якостями лідера і займає керівні позиції у суспільстві;

3. частина суспільства, об’єднана у політичні партії, що входять до влади;

4. керівна верхівка політичних партій.

5. частина суспільства, яка володіє переважною більшістю економічного потенціалу країни.

137. Політична свідомість відображає:

1. характер відносин між суб’єктами політичної дії;

2. вплив влади на суспільство і окрему людину;

3. сукупність теоретичних і повсякденних знань, поглядів суспільства, окремої людини щодо політико-владних відносин;

4. взаємодію влади і інших суб’єктів політичної дії;

5. відношення пересічного громадянина до політики.

138. Формування політичної свідомості людини відбувається:

1. шляхом пізнання політичної системи, політичних процесів їх критичного осмислення та визначення ставлення до них;

2. шляхом голосування на виборах;

3. вірні відповіді В, D, E.

4. у процесі вивчення суспільних наук;

5. у процесі ознайомлення з політичною літературою, ТV- програмами тощо.

139. Виховна функція політичної свідомості полягає:

1. у готовності індивіда до активної, усвідомленої участі у політичному житті суспільства.

2. у готовності індивіда, соціальної групи підтримувати владу у її діях;

3. у готовності індивіда підтримувати ту чи іншу політичну силу на виборах;

4. у згоді індивіда брати участь у виборах;

5. у передачі політичних знань іншим особам (рідним, друзям).

140. Політична культура особистості проявляється у:

1. формуванні ставлення до політичних сил, політичних процесів;

2. усвідомленні і сприйнятті тих чи інших політичних поглядів;

3. у політичній діяльності.

4. визначенні політичних поглядів;

5. у толерантному ставленні до інших поглядів.

141. Політичну культуру особистості характеризують такі якості:

1. широка загальна ерудиція;

2. високий рівень освіти (вища або середньо-спеціальна);

3. здатність підкорити свою волю волі влади;

4. організаторські здібності, уміння згуртувати і мобілізувати людей;

5. терпимість до несправедливості та накопичення політичного гніву для майбутньої боротьби.

142. Вибори є:

1. найважливішим інститутом легітимізації політичної системи та політичного режиму.

2. доказом готовності влади до діалогу із суспільством;

3. способом встановлення компромісу між владою і суспільством;

4. способом вирішення протиріч між політичними партіями;

5. можливістю влади нав’язати свою волю народу.

143. Виборче право − це:

1. право громадянина голосувати або не голосувати на виборах;

2. право бути обраним до органів влади;

3. сукупність юридичних норм, що регламентують виборчий процес;

4. право влади встановлювати регламент виборів;

5. право вільної агітації за тих чи інших кандидатів.

144. До принципів організації демократичних виборів не відноситься:

1. свобода виборів;

2. контроль виконавчою владою ходу виборів;

3. змагальність, конкурентність;

4. рівність можливостей політичних партій і кандидатів;

5. періодичність і регулярність виборів.

145. Загальна декларація прав людини була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у:

1. 1945 р.;

2. 1947 р.;

3. 1948 р.;

4. 1949 р;

5. 1978 р.

146. Хто з мислителів вперше застосував термін «політична культура»?

1. Г.Алмонд;

2. К.Маркс;

3. Ж.Ж.Руссо;

4. Д.Істон;

5. К.Дойч.

147. Політична культура — це:

1. система теоретичних і буденних знань, оцінок, настроїв і відчуттів, за допомогою яких відбувається усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами;

2. ядро політичної свідомості, систематизована сукупність ідейних переконань, що виражають інтереси різних соціальних груп з приводу влади.

3. система відносно стійких політичних уявлень, переконань, орієнтацій, що обумовлюють норми, правила і стиль поведінки суб'єктів політичних стосунків і втілені ними в практиці політичної діяльності;

4. особливий тип орієнтації на політичну дію, що відображає специфіку кожної політичної системи.

5. 0.