Зразки формулювання діагнозу

1. Остеоартроз із залученням до процесу колінних та кульшових сугло­ бів, II стадія, ПФС-ІІ.

2. Остеоартроз, вузлики Гебердена, III стадія, ПФС-ІІ.

3. Вторинний {після травми) остеоартроз лівого колінного суглобу, III ста­ дія, ПФС-ІІ.

4. Вузликовий поліостеоартроз з ураженням хребта (переважно грудного та поперекового відділів) з полірадикулярним синдромом великих суглобів (переважно колінних), вузли Бушара, II стадія, ПФС-ІІ.

Медикаментозне лікування

Терапія повинна бути комплексною, тривалою, систематичною, спрямова­ною на усунення або зниження анатомо-функціоналької неповноцінності суглобів, зменшення їх функціонального перевантаження, створення умов для компенсації порушення кровопостачання, стимуляції процесів регене­рації та репарації хрящової та кісткової тканини, пригнічення активності ферментів і медіаторів, які руйнують хрящ, а також на активацію імунологічної реактивності.

Індивідуалізація лікування базується на оцінці загального соматичного стану хворого, медико-соціальних факторів, перебігу патологічного про­цесу.

Стратегічні підходи до лікування оа:

-навчання пацієнтів з метою з’ясування суті захворювання та з метою його лікування;

-усунення або зменшення інтенсивності болю;

-зменшення ступеню ФН, зменшення ризику інвалідизаціі пацієнтів;

-уповільнення або припинення прогресування захворювання.

Основні методи лікування, які застосовуються сьогодні:

1. Нефармакологічні: навчання пацієнтів, дозована фізична активність, зміна стиля життя.

1. Фармакологічні (системні та місцеві).

Принципи фармакотерапії оа передбачають:

-блокування запальних процесів у суглобі;

-нормалізацію біосинтетичних процесів у хондроцитах;

-інгібіцію катаболічних процесів у хрящовій тканині;

-протекторний вплив на пошкодження хряща.

За характером дії протиартрозні препарати можуть бути поділені на три категорії:

1) протизапальні засоби,

2) хондростимулятори,

3) хондропротектори.

Нестероїдні протизапальні препарати (нпзз)

Розрізняють такі групи НПЗЗ: похідні кислот індолоцетової (індометацин, суліндак, етодолак), антранілової (ніфлумова, толфенамова, мефенамова кислота), фенілоцетової (диклофенак, наклофен, лоназак кальцій, фентіазак), венолової (піроксикам, Ізоксикам, теноксикам), арилпропіоно-вої {Ібупрофен, флугалін, кетопрофен, напроксен, сургам), гетероарилоце-

тової (толметил, зомепірат) тощо.

За силою протизапальної дії середніх доз НПЗЗ можуть бути розташовані

у такій послідовності:

Індометацин -> флурбіпрофен -> диклофенак натрію -> піроксикам -> пірпрофен -> кетопрофен -> напроксен -> фенілбутазон -> ібупрофен -> анальгін -> аспірин.

Доведено, що індометацин, ібупрофен, саліцилати, фенілбутазон у тера­певтичних дозах пригнічують біосинтез глікозаміногліканів у суглобових хрящах, суліндак та беноксапрофен — стимулюють, а оксиками, диклофе­нак та месулід суттєво не впливають. Отже, з одного боку, НПЗЗ гальмують запальні процеси в синовіальній оболонці, мають анальгезуючу, цитостатич-ну та дезагрегантну дії, проте водночас негативно впливають на суглобовий хрящ, блокують обмінні процеси у хондроцитах, порушують організацію мат-риксу, стимулюють дозрівання колагену, що істотно знижує толерантність хряща до навантаження. За ОА показано у терапевтичних дозах піроксикам, суліндак, неноксикам, диклофенак, моваліс, месулід. Тому необхідно дифе­ренційовано вибирати НПЗЗ.

Тривалість лікування — 2-3 тижні у повній добовій дозі, а за позитивного

клінічного ефекту — зниження ЇЇ до підтримуючої.

У разі втягнення до процесу хребта дійовими вважаються фєнілбутазон (реопірин)по0,45~0,6 г/добу та Індометацин 100—150 мг/добу.

Необхідно пам'ятати про побічні дії НПЗЗ: часто зустрічаються: гаст-роінтенстинальні, ниркові, алергічні, печінкові, неврологічні, ототоксичні.

Досить широко використовуються аплікації НПЗЗ у вигляді гелів, мазей на ділянку уражених суглобів у період синовіїту, а за посилення больового син­дрому без явищ синовіїту — у вигляді фенофорезу, ультразвуку, діадинамо-форезу, бутадіонової, індометацинової, вольтаренової мазей тощо.