3. Кількісна теорія

Найбільш відомими представниками цієї школи є Д. Марч, Г. Саймон, Р. Акофф, Д. Вудворд, Д. Томпсон, Н. Лоуренс.

Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математичних моделей та процесів.

В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей.

Кількісна теорія збагатила менеджмент математичним апаратом для ухвалення рішень, планування, організації та контролю виробничого процесу.

Дослідження в межах кількісної школи передбачає реалізацію певних дій (процедур):

1. Виявлення операційної проблеми.

2. Вироблення моделі ситуації, яка спрощує реальність і подає її абстрактно;

3. Надання змінним моделі кількісних значень з метою описати кожну змінну та зв'язки між ними.

-3-

На відміну від традиційних теорій менеджменту, які акцентували головну увагу на якомусь одному аспекті управління (операції, процес управління та управлінська діяльність, поведінка людей в організаціях) сучасна теорія менеджменту зосереджена на перевагах процесного, системного та ситуаційного підходів, які не виключають, а синтезують попередні концепції.

ПРОЦЕСНИЙ підхід

Розглядає управління як серію взаємопов’язаних дій (функцій управління), які реалізуються у певній послідовності. Кожна функція управління, в свою чергу, складається із взаємопов’язаних підфункцій. Таким чином, процес управління є загальною сумою усіх функцій та підфункцій. Об’єктом досліджень процесного підходу є безперервний процес виконання взаємопов’язаних функцій управління організацією.

СИСТЕМНИЙ підхід

Основою сучасного менеджменту є розуміння організації як пе­реважно відкритої системи, яка функціонує в умовах мінливого середови­ща та взаємодії багатьох зовнішніх та внутрішніх чинників. Філософське розуміння управління полягає в тому, що воно (управління) є властивіс­тю високоорганізованих систем підтримувати свою якісну сутність, вза­ємодіяти з середовищем і розвиватись.

Розглядаючи організацію як систему, слід розрізняти в її струк­турі чотири взаємопов'язані елементи, що функціонують як єдине ціле:

• витрати (вкладення): матеріальні, людські, фінансові та інфор­маційні ресурси, які організація отримує зі свого середовища;

• трансформаційні процеси, тобто технологічні та управлінські процеси, що перетворюють ресурси у випуск;

• випуск (результати) — це товари та послуги, прибутки, втрати, поведінка працівників та інформація;

• зворотний зв'язок — це реакція середовища на результати діяль­ності та сприйняття організацією цієї реакції.

Отже, для успішного менеджменту слід постійно вивчати та ана­лізувати зміни середовища, осмислювати вплив цих змін на підсистеми в межах організації, розуміти й передбачувати наслідки рішень для ор­ганізації.

Досліджуючи організацію як відкриту систему, американська кон­салтингова фірма «МакКінсі» запропонувала модель менеджменту ор­ганізації, яка складається з семи взаємопов'язаних елементів.

В англій­ській мові назва кожного з цих елементів розпочинається з літери «S», тому цей підхід більше відомий як МОДЕЛЬ 7 «S».

Перший елемент «Strategy» (стратегія) включає місію, цілі, плани та напрями дій організації.

Другий — «Structure» (структура) стосується побудови організації, наявності підрозділів, субординації та координації дій, розподілу влади.

Третій елемент «Systems» (систе­ми) описує процедури та рутинні процеси: планування, обліку, контролю тощо

Четвертим елементом організації є «Staff» (штат). Він охо­плює демографічні та інші важливі характеристики різних груп праців­ників стосовно професій, віку, статі, освіти.

П'ятий елемент отримав назву «Style» (стиль) і характеризує ділову поведінку та дії керівників.

Шостим «S» є «Skills», тобто навички, уміння, що свідчать про рівень професійної майстерності та здібностей персоналу та організації в ціло­му.

Сьомим елементом, який входить до складу організації, є «Shared values» (загальні цінності) — найважливіші для організації цінності та ідеї, доведені до свідомості співробітників та прийняті всіма ними як привід до дії.

Системний підхід до менеджменту організації передбачає на­явність у структурі системи підсистем, тобто відносно автономних і в той же час підпорядкованих їй систем: маркетингу, виробництва, збуту, фінансів тощо. Взаємозалежність та співпраця різних підсистем у межах організації характеризується такою властивістю як синергія, тобто здатністю двох чи більше суб'єктів спільно діяти в одному напрям­ку, досягаючи набагато кращого результату, ніж якби вони діяли окремо.

Ефект синергії помітив ще Адам Сміт, шотландський економіст XVIII століття, — у своїй книзі «Добробут народів» він описує процес виготовлення звичайних шпильок. Працюючи самотужки, один робітник навряд чи зміг би за день виготовити хоча б двадцять шпильок. Але на де­яких фабриках підприємці розділили виготовлення цього виробу на цілу низку стадій — окремих операцій. Так, один робітник витягував дріт, інший вирівнював його, третій розрізав на шматки, четвертий займався тим, що загострював кінці, і так аж до завершення, всього виконувалось 18 операцій. Працюючи таким чином, десять робітників виготовляли 48 тис. шпильок за зміну, — по 4800 на кожного! [28]. Як бачимо, синергія є могутнім важелем, за допомогою якого ор­ганізація може досягнути успіху. Однак, якщо керівник не дбає про ко­ординацію та кооперацію підсистем, не стежить за зворотним зв'язком із середовищем і не пристосовується до нього, він посилює процес ентро­пії, тобто системного занепаду, який призводить до кризи й банкрутства. Ентропія подібна течії, яка відносить плавця далеко донизу ріки, якщо той перестає гребти.

СИТУАЦІЙНИЙ підхід

До сучасних концепцій менеджменту належить і ситуаційний підхід, суть якого полягає у тому, що кожна організація є унікальною і тому не існує універсального способу управління. Ситуаційний підхід синтезує різні школи, прийоми і концепції та пов'язує їх з конкретними ситуаціями для досягнення найкращого результату.

Основними ідеями ситуаційного менеджменту є такі: керівник пови­нен володіти різними засобами й методами управління; він повинен уміти передбачати наслідки прийнятих управлінських рішень та обраних стра­тегій; керівник повинен уміти правильно оцінити та зрозуміти ситуацію, а також прогнозувати ймовірні її зміни; мистецтво менеджера полягає в тому, що він повинен уміти пов'язувати конкретні управлінські прийо­ми та інструменти з конкретною ситуацією для того, щоб по можливості зменшити негативні впливи та наслідки й забезпечити досягнення цілей організації найкращим чином в конкретних обставинах.

Під ситуацією розуміють конкретний набір обставин, які впливають на організацію в цей час.