2. Біологічна дія іонізуючого випромінювання на організм людини.

Особливістю іонізуючих випромінювань є те, що всі вони відзначаються високою енергією і викликають зміни в біологічній структурі клітин, які можуть призвести до їх загибелі. На іонізуючі випромінювання не реагують органи чуття людини, що робить їх особливо небезпечними.

Іонізуюче випромінювання, проникаючи в організм людини, передає свою енергію органам та тканинам шляхом збудження та іонізації атомів і молекул, що входять до складу клітин організму. Проходячи через біологічні тканини, воно викликає їх іонізацію, призводить до утворення позитивних і негативних іонів та складних фізико-хімічних процесів, функціональних та морфологічних змін. Зокрема, молекули води, що входять до складу тканин та органів, розпадаються, утворюючи вільні атоми та радикали, які мають велику окиснювальну здатність (перекисні сполуки), що пошкоджує клітини й порушує нормальний біологічний процес у живій тканині. Це веде до зміни хімічної структури різноманітних сполук, що призводить до порушення біологічних процесів, обміну речовин, функції кровотворних органів, змін у складі крові, в організмі зростає крихкість та проникність судин, порушується діяльність шлунково-кишкового тракту, знижується опірність організму, він виснажується. Нормальні клітини перероджуються в злоякісні, виникають лейкози, променева хвороба.

Залежно від поглинутої дози ці зміни можуть бути зворотними й незворотними. При невеликій дозі, пошкоджені тканини відновлюють свою функціональну діяльність, а значна доза викликає незворотні пошкодження окремих органів або всього організму. Опромінення може бути:

- внутрішнім, що характеризується проникненням радіоактивного ізотопа всередину організму, та зовнішнім;

- загальним (опромінення всього організму) та місцевим;

- довготривалим ( при дії протягом тривалого часу) та короткочасним.

Молоді особи більш чутливі до опромінення, ніж люди середнього віку. Людина найбільш стійка до опромінення у віці 25-30 років.

Надходження радіоактивних речовин в організм можливе при диханні забрудненим повітрям, через шлунково-кишковий тракт і шкіряний покрив.

Небезпека внутрішнього опромінення є значно вищою, ніж зовнішнього, оскільки джерело опромінення максимально наближене до опроміненого органу.

Ураження людини внаслідок іонізуючого випромінювання називається променевою хворобою. Променева хвороба може бути гострої і хронічної форми.

Гостра форма променевої хвороби може виникати при одноразовому зовнішньому опроміненні. Хронічна розвивається при тривалому опроміненні відносно малими дозами.

Одноразове опромінення дозою 25-50 бер зумовлює зворотні зміни крові. При 80-120 бер з’являються початкові ознаки променевої хвороби. Гостра променева хвороба виникає при дозі опромінення 270-300 бер.

Окремі радіоактивні речовини мають властивість вибірково акумулюватись у тих чи інших органах, а також вибірково діяти на різні органи людини. У зв’язку з цим введене таке поняття, як критичний орган.

Критичним органом називається орган або частина тіла, опромінення якого за даних умов, завдає найбільшої шкоди здоров’ю людини.

Коефіцієнт радіоактивного ризику (Кр) для різних органів організму наведено у таблиці 10.1.

Таблиця 10.1