Грішнова Олена Антонівна
Олена Антонівна Грішнова (нар. 1960) – доктор економічних наук, професор, фахівець у галузі економіки праці та соціально-трудових відносин.
Народилася у м. Переяславі-Хмельницькому Київської обл. в родині службовців. У 1982 р. закінчила з відзнакою економічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка і отримала спеціальність економіст, викладач політичної економії. Захистила кандидатську дисертацію “Професійно-технічна освіта в умовах формування національного ринку праці” за спеціальністю “Економіка праці” і докторську дисертацію “Формування людського капіталу в системі освіти та професійної підготовки” за спеціальністю “Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика” (2002). З 1990р. працює в Київському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка на посадах асистента кафедри управління та економіки підприємства, доцента, професора кафедри теоретичної та прикладної економіки.
Основні напрями викладацької та наукової діяльності – економіка праці, управління персоналом, людський розвиток, соціальна економіка. Головні напрями наукових досліджень – формування та використання людського капіталу в транзитивній економіці; конкурентоспроможність на ринку праці; економічне значення освіти і професійної підготовки; інтелектуалізація праці; соціалізація трудових відносин; людський розвиток в Україні; економічні аспекти гендерної нерівності. О. Грішнова є автором понад 100 друкованих робіт.
Основні наукові праці: монографії “Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки” (2001); “Соціально-економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати” (2001); “Інтеграція молоді в сучасні економічні відносини: щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінетові Міністрів України про становище молоді в Україні” (2001); “Людський розвиток в Україні: 2004 рік (колектив авторів). Щорічна науково-аналітична доповідь” (2005); підручники і навчальні посібники: “Економіка праці та соціально-трудові відносини” (2004); “Людський розвиток” (2005); “основи економіки праці” (у співавторстві; 2000, 2001, 2002); “Соціально-трудові відносини (з урахуванням гендерного аспекту)” (2003); “Економіка підприємства” (у співавторстві; 2001, 2002, 2003); “Політекономія” (у співавторстві, 2003).
На громадських засадах працює у складі науково-методичної комісії Комітету з питань соціальної політики та праці Верховної Ради України. Член редакційних колегій науково-економічних журналів “Україна: аспекти праці”, “Зайнятість та ринок праці”, “Демографія та соціальна економіка”.
Єрманський (Коган) Йосип Андрійович
Йосип Андрійович Єрманський (Коган) (1866-1941) – відомий російський фахівець з теорія та практики управління.
Значним внеском у розвиток теорія та практики наукової організації праці (НОП) стали його праці: “Наукова організація праці та система Тейлора”, “Теорія і практика раціоналізації”, “Легенда про Форда”. У них широко пропагувались ідеї НОП, були висвітлені здобутки зарубіжної науки з цих проблем. Й. Єрманський поділяв погляди О. Богданова в тому, що основними засадами раціональної організації праці є принцип позитивного добору та закон організаційної суми. Саме він вперше ввів абревіатуру НОП. На його думку, НОП – синтетична наукова система, яка використовує наукові знання інших наукових царин: економіки, технічних наук, психофізіології праці.
Основою вчення Й. Єрманського є визначення фізіологічного оптимуму, тобто критерію раціональності організування будь-якої роботи. Такими критеріями він не визнавав час і простір, тобто швидкість і шлях виконання певної роботи, який не визначає інтенсивності витрат енергії, оскільки на практиці існують фізичні межі зростання швидкості роботи, а довжина шляху інколи для збільшення раціональності подовжується. Таким чином, час і простір – це не критерії раціональності, а форми, в яких розгортаються явища буття; сутність їх полягає у взаємодії сил природи.
Головним критерієм раціональності виробничих процесів учений вважав співвідношення R/E, який назвав коефіцієнтом раціональності (m). R в цьому разі – корисний результат, а E – витрачена енергія всіх виробничих факторів. Отже, m – це кількість корисної роботи, що припадає на кожну одиницю витраченої енергії. Головне завдання – одержання максимально більшого корисного результату на одиницю витрат або використання можливо меншої енергії на одиницю досягнутого результату.
У праці “Легенда про Форда” Й. Єрманський зазначає, що Форд – найзавзятіший ентузіаст і палкий прибічник ідеї усунення будь-якого марнування сил, неекономного їх використання. Висвітлюючи позитивний бік фордизму, він акцентує увагу на техніко-організаційних принципах Форда: вертикальна побудова підприємства, масовість виробництва, стандартизація, повна машинізація виробничих процесів, підготовка виробничих процесів, принцип послідовної зміни фаз (безперервність виробництва), механізація транспорту. На підприємствах Форда робітник вимушений пристосовуватись до темпу чи швидкості конвеєрів та інших механізмів. Увесь заводський механізм колосальної складності панує над робітником, який від нього не може і не повинен відставати. Така організація праці вимагає ретельної підготовки робочого процесу, відповідальності та навчання працівників. Визначаючи позитивні сторони фордизму, Й. Єрманський наводить також негативні, які виявляються у надмірному темпі роботи конвеєрів, монотонності та одноманітності праці, що перетворює людину на знеособлений додаток до бездушного механізму.
Здійснюючи критичний огляд праць Форда та роботи його підприємств, автор зазначав, щ у Форда є багато чого запозичити – доцільні техніко-організаційні методи, які конче потрібні для розвитку промисловості. Форд, на його думку, зробив велику революційну справу в галузі техніки та заводської організації.