19. Що таке баланс фінансових ресурсів і витрат держави і яке його призначення?

В умовах становлення державної незалежності України, реформування її економіки, побудови власної фінансової системи питання створення науково обґрунтованих методичних і методологічних принципів побудови балансу фінансових ресурсів та витрат держави має велике теоретичне й практичне значення. Баланс фінансових ресурсів і витрат в державі — це комплексний документ-прогноз, в якому відображається обсяг утворюваних фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки. Баланс є складовою прогнозу економічного та соціального розвитку держави, його фінансовою програмою. У ньому розкриваються можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій розвитку економіки держави у прогнозованому періоді та пропорції розподілу її валового внутрішнього продукту. Він є базою для прийняття управлінських рішень із питань підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів, обґрунтування резервів зростання нагромаджень, залучення додаткових інвестиційних джерел, а також слугує інформаційною й аналітичною основою для розробки та обґрунтування фінансової політики держави.

Баланс фінансових ресурсів і витрат території — це документ, який відображає створення й використання фінансових ресурсів у межах даного адміністративно-територіального утворення. Основне завдання балансу полягає в тому, щоб відобразити: весь обсяг фінансових ресурсів, які створюються й використовуються на відповідній території, у всіх секторах економіки незалежно від підпорядкування, відомчої приналежності господарських суб'єктів; обсяг фінансових ресурсів, що акумулюються й перерозподіляються бюджетом даного територіального утворення; взаємовідносини бюджету території з вищими бюджетами.

20. Охарактеризуйте зміст і форми фінансового контролю.

Змістом контролю в сучасній школі є комплексна перевірка навчальної діяльності учнів, у процесі якої здійснюється засвоєння змісту загальної середньої освіти: формуються знання, загально навчальні та предметні уміння і навички, розвиваються творчі здібності, оцінні судження.

На різних етапах навчання зміст контролю визначається дидактичними завданнями, специфікою навчальних предметів, рівнем підготовки і розвитку учнів.

Видами контролю є попередній, поточний, тематичний і підсумковий.

Попередній контроль проводиться перед вивченням нового курсу або нового розділу курсу з метою визначення знань учнів з найважливішого матеріалу попереднього навчального року, півріччя. Попередня перевірка поєднується з так званим компенсаційним (реабілітаційним) навчанням, спрямованим на ліквідацію прогалин у знаннях, уміннях учнів.

Поточний контроль здійснюється учителями в ході вивчення кожної теми. При цьому діагностується засвоєння учнем лише окремих елементів навчальної програми. Основні функції поточної перевірки-навчаюча, стимулююча.

З огляду на те, що повноцінне засвоєння знань і умінь не можна забезпечити протягом одного уроку, поточний контроль за навчальною діяльністю учнів на кожному уроці зараз вважається необов'язковим, хоча й може здійснюватися за бажанням учителя чи з урахуванням особливостей навчального предмету.

Обов'язковими видами контролю є тематичний і підсумковий.

Тематичний контроль проводиться після вивчення теми або розділу програми. Його метою є діагностування якості засвоєння учнями навчального матеріалу з окремої теми, встановлення відповідності рівня засвоєння програмовим вимогам.

Підсумковий контроль проводиться в кінці кожного семестру і навчального року. Його призначення - діагностування інтегрованого результату навчальної діяльності учнів відповідно до поставлених на даному етапі завдань навчання.

Методи контролю - це способи, за допомогою яких визначається результативність навчально-пізнавальної діяльності учнів і педагогічної роботи вчителя.

У сучасній дидактиці виділяються такі методи контролю:

щоденне спостереження за навчально-пізнавальною діяльністю учнів на заняттях, що дозволяє учителеві скласти уявлення про те, як учні сприймають і осмислюють навчальний матеріал, в якій мірі виявляють самостійність, кмітливість, творчість тощо;

усне опитування (індивідуальне і фронтальне, усні заліки, екзамени тощо) полягає в постановці перед школярами запитань за змістом вивченого матеріалу і оцінюванні повноти, логічності і обґрунтованості їхніх відповідей;

письмовий контроль знань і умінь здійснюється за допомогою письмових робіт (диктанти, перекази, класні й домашні твори, письмові відповіді на питання, реферати, вирішення різних задач і вправ) дозволяє виявити уміння послідовно викладати матеріал, висловлювати свої думки на письмі;

21. Розкрийте сутність фінансів господарських суб’єктів.

Підприємство – господарський суб'єкт, створений для організації підприємницької діяльності, економічною метою якого є забезпечення суспільних потреб і одержання прибутку для забезпечення власного фінансового зростання.

Фінанси підприємств - базова підсистема фінансової системи держави. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні й нематеріальні блага. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни. Специфіка фінансів підприємств та організацій полягає в тому, що через них мобілізуються кошти й створюються фонди фінансових ресурсів не для подальшого перерозподілу, як це має місце у сфері державних фінансів, а для обслуговування процесу виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг.

Фінанси підприємств - це економічні відносини, пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання у процесі відтворення.

Фінансовими є грошові відносини:

1) між засновниками підприємства при формуванні статутного капіталу;

2) між суб'єктами господарювання під час розрахунків з постачальниками і покупцями, надання комерційних кредитів, здійснення інвестиційної діяльності, організація спільних виробництв, розрахунків за штрафами, оренди і лізингу;

3) між підприємством і його підрозділами (філіями, відділеннями, цехами) з приводу фінансування витрат, розподілу і використання прибутку, оборотних коштів;

4) між підприємством і його працівниками - у процесі розподілу і використання доходів, випуску і розміщення акцій та облігацій підприємства, виплати процентів за облігаціями і дивідендів за акціями, утримання штрафів і компенсацій за спричинений матеріальний збиток, утримання податків і відрахувань до державних цільових фондів;

5) між підприємством та інституціями фінансового ринку: розміщення власних цінних паперів та інвестування тимчасово вільних коштів;

6) між підприємством і галузевими й корпоративними органами (всередині фінансово-промислових груп, холдингів, корпорацій, спілок, асоціацій, концернів, галузевих міністерств і відомств), куди входить підприємство.

7) між підприємством і фінансовою системою держави - під час сплати податків й інших платежів до бюджету, формування державних цільових фондів, надання підприємствам податкових пільг, застосування штрафних санкцій, фінансуванні з бюджету, надходженні коштів із цільових державних фондів;

8) між підприємством і банківською системою - у разі відкриття та ведення рахунків, зберігання коштів на депозитах, отримання і погашення кредитів, отримання і сплати відсотків, купівлі й продажу валюти, надання інших банківських послуг;

9) між підприємством і страховими компаніями - під час страхування майна, окремих категорій працівників, комерційних і підприємницьких ризиків;

10) між підприємством та інвестиційними інституціями - під час розміщення інвестицій, приватизації тощо.

22. Дайте економічну характеристику складу і класифікації грошових надходжень підприємств, поділу їх на власні і залучені

Найважливішою стороною діяльності підприємства є забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасного виконання зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку.

Внутрішні надходження

У світовій практиці 60—70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Вони включають:

— виручку від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг. Вона залежить від основної діяльності підприємства, тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх грошових надходжень;

— виручку від іншої реалізації. Підприємства можуть реалізовувати продукцію допоміжного виробництва, підсобного сільського господарства, непотрібну й надлишкову сировину, напівфабрикати та інші матеріали, основні засоби, що вибули з виробництва, та інше майно;

— доходи від позареалізаційних операцій. Вони формуються за рахунок штрафів і пені, прибутку минулих років, виявленому у звітному році, списаної раніше дебіторської заборгованості, що вважалася безнадійною, але яку було погашено у звітному періоді.

Зовнішні надходження

Доходи від фінансових інвестицій — купівлі і продажу цінних паперів, вкладання тимчасово вільних коштів па депозитні рахунки, лізинг, надання майна в оренду, валютних та інших операцій.

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було реального фінансового ринку, підприємства майже не мали доходів від цінних паперів, крім державних облігацій, котрі мали зовсім незначну частку в загальних грошових надходженнях. Тому доходи від фінансово-інвестиційної діяльності не відокремлювались від статті "доходи від позареалізаційних операцій". Сьогодні, в умовах переходу до ринкової економіки, коли підприємства активно працюють на фінансовому ринку, доцільно відокремлювати "доходи від фінансово-інвестиційної діяльності" в окрему статтю.

23. Охарактеризуйте діючий порядок розподілу виручки від реалізації продукції, робіт і послуг підприємств.

Прибуток - кінцевий позитивний фінансовий результат діяльно­сті суб'єкта господарювання. Величина прибутку є складовою виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і являє собою різницю між загальним обсягом доходів і витратами на їх виробництво і реалі­зацію. На відміну від виручки, обсяг якої регулярно відображається в облікових регістрах, величина прибутку визначається за даними бух­галтерського обліку за певний період: місяць, квартал, рік.

Величина прибутку формується під безпосереднім впливом об­сягу реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у грошовому виразі та її собівартості, включаючи невиробничі операційні витрати. Загальна схема визначення фінансового результату діяльності підприємств включає такі етапи:

а) шляхом віднімання від отриманої виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) сум непрямих податків, які підлягають перерахуванню до бюджету, та інших сум, що не визнаються доходами (суми попередньої оплати продукції, суми авансу в рахунок оплати продукції, суми завдатку під заставу або в погашення позики за відповідною угодою тощо), визначається чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

б) шляхом віднімання від чистого доходу собівартості реалізованої продукції визначається валовий прибуток (збиток);

в) до валового прибутку додаються інші операційні доходи (доходи від реалізації інших оборотних активів, від операційної оренди, від списання кредиторської заборгованості тощо) та віднімаються адміністративні витрати, витрати на збут продукції та інші операційні витрати (втрати від сумнівних або безнадійних боргів, втрати від знецінення запасів і псування цінностей, визнані штрафи, пені тощо) – визначається фінансовий результат від операційної діяльності (прибуток або збиток);

г) до фінансового результату від операційної діяльності додаються доходи від участі в капіталі (доходи від інвестицій в асоційовані, дочірні підприємства), інші фінансові доходи (дивіденди, відсотки, роялті тощо, отримані від фінансових інвестицій) та інші доход.

Роялті - це періодичні відрахування продавцеві (ліцензіарові) за право користу­вання об'єктами ліцензійної угоди - винаходом, патентом, товарним знаком, виданням книг, прокатом кінофільму тощо.

Ліцензіат - юридична особа, що здобуває у власника патенту, винаходу тощо ліцен­зію на право їхнього використання у визначених межах.

ходи від реалізації необоротних активів і майнових комплексів тощо) і віднімаються фінансові витрати (відсотки за користування кредитом, витрати, зумовлені випуском, утриманням та обігом власних цінних паперів тощо), витрати від участі в капіталі (збитки від інвестицій в дочірні і спільні підприємства тощо), інші витрати (собівартість реалі­зації фінансових інвестицій, необоротних активів тощо) - визначається фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток, збиток);

ґ) на основі отриманого прибутку до оподаткування визначаєть­ся податок на прибуток (згідно діючого законодавства діє ставка 25%), який підлягає перерахуванню до бюджету, і визначена сума податку віднімається від фінансового результату до оподаткування (прибутку до оподаткування) - визначається фінансовий результат від звичайної діяльності (прибуток або збиток);

д) до прибутку або збитку від звичайної діяльності додаються надзвичайні доходи і віднімаються надзвичайні витрати (невідшкодо­вані збитки від стихійного лиха, пожеж тощо) - визначається чистий прибуток або збиток.

Напрямки використання прибутку, що залишається у розпоря­дженні підприємства, знаходяться у компетенції самого підприємства. Порядок розподілу і використання чистого прибутку визначається ста­тутом підприємства. Водночас прийняття рішення про розподіл чистого прибутку повинно знайти оптимальне співвідношення у стимулюванні залучення додаткових фінансових ресурсів на виробничо-технічний розвиток, соціальний розвиток, матеріальне заохочення працівників та інші заходи.

24. Розкрийте економічний зміст прибутку як результату фінансово-господарської діяльності підприємства та механізм його розподілу.

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва, що характеризує відносини, які виникають у процесі суспільного виробництва.

Поява прибутку безпосередньо пов'язана з появою категорії "витрати виробництва". Прибуток — це та частина додаткової вартості продукту, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відокремлення частини вартості продукції у вигляді витрат у грошовому вираженні є собівартістю продукції.

Додатковий продукт — вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їх успішного розвитку.

Прибуток — частина додаткової вартості, виробленої, реалізованої та готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість реалізується і набуде грошової форми.

Отже, об'єктивна основа прибутку пов'язана з потребою первинного розподілу додаткового продукту. Таким чином, прибуток — об'єктивна економічна категорія, тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток — це показник, який формується на мікрорівні. Прибуток відображає результати фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання і зазнає впливу багатьох чинників. У формуванні прибутку підприємств є особливості залежно від сфери їх діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин тощо.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відображається в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій та іншої діяльності. Отже, прибуток — важливий показник, що характеризує фінансовий результат діяльності підприємства.

Зростання прибутку означає збільшення потенційних можливостей підприємства, підвищення ступеня його ділової активності. За прибутком визначається доля доходів власників підприємств, розміри дивідендів акціонерів та інших доходів. Прибуток визначає також рентабельність капіталу, впливає на вартість усього підприємства загалом.

Різне значення прибутку посилюється з переходом держави до ринкових умов господарювання. Підприємства недержавної форми власності, отримавши фінансову самостійність і незалежність, мають право самостійно визначати напрями використання прибутку після сплати обов'язкових платежів та відрахувань. Прибуток є джерелом забезпечення як внутрішньогосподарських потреб підприємств, так і джерелом формування бюджетних ресурсів держави. Тому успішна, прибуткова діяльність підприємств основа економічного розвитку держави.

Облік і визначення фінансових результатів — прибутку (збитку) здійснюється за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, у тому числі операційна й інша звичайна діяльність; а також діяльність, пов'язана з виникненням надзвичайних подій. Підприємство може одержувати прибуток у результаті операційної, фінансової та інвестиційної діяльності. На рис. 11.3 наведено схему формування чистого прибутку підприємства.

Відповідно до стандартів бухгалтерського обліку прибуток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Збитком вважається перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснювалися витрати.

Валовий (загальний) прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції та собівартістю реалізованої продукції.

Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку) й іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Прибуток від звичайної діяльності після оподаткування визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування і суми податків з прибутку.

Чистий прибуток (збиток) підприємства (остаточний результат діяльності підприємства) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності після оподаткування і надзвичайного прибутку (збитку) після оподаткування.

25. Дайте загальну характеристику системи оподаткування підприємств. Назвіть діючі нині в Україні податкові платежі й відрахування підприємств у цільові державні фонди.

Складність сучасної податкової системи—її висока динамічність, яка потребує постійної уваги бухгалтерських та фінансових служб підприємства, що несуть основну відповідальність за фінансові результати діяльності будь-якого комерційного підприємства.

Нестабільність податкової політики, невизначеність початкових "правил гри" підприємств із державою, внесення змін і доповнень до законів та інструкцій "заднім числом" або протягом фінансового року, що з погляду загальних принципів ринкової економіки не допустиме, є головною проблемою податкових взаємовідносин підприємств із державою. Це ускладнює виробниче планування і розвиток, робить непередбачуваним інвестування, і в результаті дезорганізує підприємництво.

Під податковою політикою відносно підприємств розуміються використовувані державою податкові важелі, що стимулюють інвестиційну діяльність, яка сприяє зростанню продуктивності праці та фонду споживання.

Податки — це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб, які забезпечують фінансування державних витрат.

Обов'язкові платежі можуть здійснюватись у кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.

Суспільне призначення податків виявляється у двох функціях:

• фіскальній;

• регулюючій.

Застосовуючи податки, держава вилучає у підприємств та населення частину їхніх доходів на свою користь. Реалізація фіскальної функції податків, пов'язаної з формуванням дохідної частини державного бюджету, забезпечує перерозподіл національного доходу і створює умови для ефективного державного управління.

Регулююча функція податків проявляється через вплив державного податкового механізму на процеси виробництва й обігу, стимулювання чи уповільнення їхніх темпів, збільшення чи зменшення накопичення капіталу, впливає на зростання чи зниження платоспроможного попиту населення.

Система оподаткування — це сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, встановленому відповідними законами держави.

До поняття податкової системи включається також сукупність принципів, форм, методів встановлення податків, порядку їх зміни; методів податкового контролю та системи відповідальності за порушення податкового законодавства.

Законом України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 р. визначено такі важливі принципи її побудови:

• стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності;

• стимулювання науково-технічного прогресу; технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на міжнародний ринок високотехнологічної продукції;

• обов'язковість;

• рівнозначність та пропорційність;

• недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

• соціальна справедливість;

• економічна обґрунтованість;

• рівномірність сплати;

• єдиний підхід;

• компетентність;

• доступність.

Аналіз системи оподаткування в Україні дає змогу зробити висновок про її серйозні недоліки. Серед них можна назвати такі:

— нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах стосовно окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності;

— основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків;

— система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.

Система оподаткування складається з двох підсистем: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.

26. Охарактеризуйте сутність оборотних коштів і джерела їх формування.

Для нормального функціонування підприємству необхідно скорочувати час перетворення коштів, що знаходяться в запасах сировини, готової продукції та дебіторської заборгованості на грошові кошти на розрахунковому рахунку. Зусилля щодо зменшення періоду обігу оборотних коштів (за умов зацікавленості підприємства в продовженні строку сплати кредиторської заборгованості) можуть обернутися зведенням його фінансово-експлуатаційних потреб до нуля або навіть перетворенням на від'ємну величину, коли в підприємства залишиться більше коштів, ніж їх потрібно для безперервної роботи.

В цьому разі необхідно визначитися з поняттям оборотних коштів підприємства. Отже, під оборотними коштами слід розуміти предмети праці, які повністю беруть участь у виробничому процесі і цілком переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції (наданих послуг) протягом одного виробничого циклу, як правило, менше за 365 днів. Оборотні кошти постійно знаходяться в безупинному русі і утворюють сукупність виробничих оборотних фондів і фондів обігу.

Відтак, оборотні кошти можна класифікувати за сферами обігу. Виробничі оборотні фонди - це предмети праці, які споживаються протягом одного виробничого циклу і повністю переносять свою вартість на виготовлену продукцію. Вони обслуговують процес виробництва. Фонди обігу - це засоби підприємства, залучені до обслуговування процесу обігу товарів (зокрема, готова продукція).

Виходячи з наведених визначень, основним призначенням оборотних коштів є . забезпечення безперервності і ритмічності виробництва.

За призначенням у виробничому процесі (за елементами) оборотні кошти можна класифікувати в такі групи:

1) Виробничі запаси - сировина, допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонту устаткування, швидкозношувані малоцінні предмети, а також інші предмети, використовувані в процесі виробництва.

Виробничий запас формується у транспортних, складських (підготовчих та поточних) і страхових запасах.

2) Засоби у витратах на виробництво включають незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва та витрати майбутніх періодів.

а джерелами фінансування (джерелами формування) оборотні кошти розділяють на власні, залучені та прирівнювані до власних. Джерелами власних оборотних коштів є:

- уставний капітал',

- додатковий капітал;

- резервний капітал;

- резервні фонди;

- фонди накопичення;

- цільове фінансування і надходження;

- орендні зобов'язання;

- нерозподілений прибуток;

- амортизаційні відрахування.

Джерелами залучених (довгострокових і короткострокових) оборотних коштів є:

- довгострокові кредити;

- довгострокові запозичення;

- довгострокова оренда основних фондів;

- короткострокові кредити;

- короткострокові запозичення;

- аванси покупців і замовників;

- кредиторська заборгованість.

Джерелами прирівнюваних до власних оборотних коштів є:

- заборгованість підприємства перед працівниками по заробітній платі;

- заборгованість бюджету з відрахувань від заробітної плати.

27. Охарактеризуйте систему кредитування господарської діяльності

28. Охарактеризуйте існуючий порядок фінансового забезпечення відтворення основних фондів.

Підвищення ефективності використання основних засобів під­приємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Основні засоби — це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 500 гривень (за ціною придбання). Основні засоби підприємства включають основні виробничі засоби й невиробничі основні засоби.

Не належать до основних засобів:

1)предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;

2)предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України;

3)спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;

4)спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;

5)формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.

Виробничі основні засоби є частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції.

Невиробничі основні засоби — це житлові будинки та інші об’єк­ти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються у господарській діяльності і перебувають на балансі підприємства.

На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих засобів пов’язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці.

Відтворення основних виробничих засобів — це процес безперерв­ного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.

Просте відтворення основних засобів здійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.

Процес відтворення основних виробничих засобів має низку харак­терних ознак, зокрема:

1) основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;

2) у процесі відтворення основних виробничих засобів одночасно відбувається рух їхньої споживної вартості та вартості;

3) нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів на готову продукцію;

4) основні виробничі засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.

У процесі господарської діяльності кругооборот основних вироб­ничих засобів проходить три стадії.

На першій стадії відбувається продуктивне використання основних виробничих засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні виробничі засоби в процесі екс­плуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кру­гообороту основних виробничих засобів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.

На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих засобів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань.

На третій стадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної вартості частини основних виробничих засобів. Це поновлення здійснюється заміною зношених основних виробничих засобів на нові за рахунок нарахованого зносу основних засобів.

Просте відтворення основних виробничих засобів здійснюється у двох формах: 1) заміна зношених або застарілих основних виробничих засобів; 2) капітальний ремонт діючих основних засобів.

За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації. За розширеного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних виробничих засобів. Джерелом фінансування таких змін є використання частини створеного додаткового продукту.

Необхідність оновлення основних виробничих засобів за ринкових відносин визначається передовсім конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція спонукує підприємства здійснювати при­скорене списання основних виробничих засобів з метою нагрома­дження фінансових ресурсів для наступного вкладання коштів у придбання більш прогресивного устаткування, впровадження нових технологій та іншого поліпшення основних виробничих

засобів.

29. Розкрийте зміст, мету і завдання фінансового планування на підприємстві

Фінансове планування - процес розробки системи фінансових планів і планових (нормативних) показників по забезпеченню розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами і підвищенню ефективності його фінансової діяльності в майбутньому періоді.

Фінансове планування - це процес визначення майбутніх дій по формуванню Й використанню фінансових ресурсів. Мета фінансового планування - забезпечення відтворювального процесу відповідними, як по обсягу, так і за структурою, фінансовими ресурсами.

Існують наступні види планів:

o Стратегічні плани - плани генерального розвитку бізнесу. У фінансовому аспекті ці плани визначають найважливіші фінансові показники й пропорції відтворення, характеризують інвестиційні стратегії й можливості реінвестування й накопичування. Стратегічні плани визначають обсяг і Структуру фінансових ресурсів, необхідних для функціонування підприємства.

o Поточні плани - розробляються на основі стратегічних шляхом їхньої деталізації. Якщо стратегічний план дає приблизний перелік фінансових ресурсів, їхній обсяг і напрямки використання, то в рамках поточного планування проводиться взаємне узгодження кожного виду вкладень із джерелами їхнього фінансування, вивчається ефективність кожного можливого джерела фінансування, а також проводиться фінансова оцінка основних напрямків діяльності підприємства й шляхів одержання доходу.

o Оперативні плани - це короткострокові тактичні плани, безпосередньо пов язані з досягненням цілей фірми (план виробництва, план закупівлі сировини й матеріалів і т.п.).

Будь-який план дій повинен супроводжуватися кошторисом витрат - складанням бюджету, що є кількісним втіленням плану, характеризуючи доходи й витрати на конкретний період і визначаючи потребу в ресурсах для досягнення заданих планом цілей. Бюджет створюється до виконання передбачуваних дій, що визначає його роль як основи для контролю й оцінки ефективності діяльності підприємства.

Окремі бюджети, що характеризують проміжні операції, можуть нести інформацію тільки про витрати або доходи (бюджет виробництва, закупівлі сировини й матеріалів, продажів), а укрупнені бюджети (бюджетний звіт про прибутки й збитки, бюджет грошових коштів) показують як витрати, так і доходи організації.

Чим фінансове планування відрізняється від фінансового прогнозування?

Відмінність фінансового прогнозування від фінансового планування полягає в тім, що при прогнозуванні оцінюються можливі майбутні фінансові наслідки прийнятих рішень і зовнішніх факторів, а при плануванні фіксуються фінансові показники, яких компанія прагне досягти в майбутньому.

Фінансове прогнозування являє собою основу для фінансового планування на підприємстві (тобто складання стратегічних, поточних і оперативних планів) і для фінансового бюджетування (тобто складання загального, фінансового й оперативного бюджетів). Відправною точкою фінансового прогнозування є прогноз продажів і відповідних їм витрат; кінцевою точкою й метою -розрахунок потреб у зовнішньому фінансуванні