Анатолій Качан. Творчість письменника для дітей
Качан Анатолій Леонтійович народився 16 січня 1942 року в с. Гур’ївка, Новоодеського району на Миколаївщині. Дитячі роки минули в сусідньому селі Новопетрівському, середню школу закінчив у селі Засілля Жовтневого району. Після школи працював монтером радіовузла, брав участь у передачах місцевого радіомовлення. На той період припадають його перші журналістські та літературні спроби. Вищу освіту здобув на філологічному факультеті Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова, захистивши дипломну роботу про українську новелістику 20-х років. Після закінчення ВНЗ (1965) вчителював у містечку Вилкове, що розкинулося в дельті Дунаю, був військовослужбовцем у Криму, кореспондентом молодіжної газети, редактором видавництва «Маяк» в Одесі. Друкуватися почав у студентські роки. З 1971 року живе в Києві. Протягом тривалого часу очолював літературні відділи у дитячих журналах «Піонерія» (тепер «Однокласник»), «Барвінок», «Соняшник», республіканське літературне об’єднання школярів «Первоцвіт», а в газеті «Вечірній Київ» у роки її найвищої популярності вів сторінку дитячої творчості «Кораблик», яка згодом переросла в самостійне видання «Я Сам/Сама». Працював також на державній службі в Міністерстві України у справах преси та інформації та Комітеті з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1995 – 2003). З 2004 року – голова творчого об’єднання дитячих письменників Київської організації НСПУ. Член редколегії журналу Спілки українських письменників Словаччини «Дукля» (м. Пряшів). Заслужений працівник культури України (2001). За роботу з розвитку творчих здібностей юних талантів має відзнаку «Відмінник народної освіти» (1988), медалі імені А. С. Макаренка та «Будівничий України». За підсумками Міжнародного Академічного Рейтингу популярності «Золота Фортуна» (2008) нагороджений орденом «За розбудову України» ім. М. Грушевського. Друкуватися почав у 1962 році. Його поезія органічно споріднена з дитячим фольклором. Автор збірок поезій "Джерельце" (1975), “Ворота міста" (1977), “Берегові вогні” (1979), “Колос наливаеться” (1981), "Зелений промінь" (1983), "Прощання з літом" (1992), "Живу я біля моря" (1992). За збірку поезій "До синього моря хмаринка пливе" (2002) був відзначений літературною премією ім. Лесі Українки. За систематизацію і популяризацію творчої спадщини Бориса Нечерди, а також за книгу власних віршів «Чари ворожбита» відзначений літературною премією імені Бориса Нечерди (2005). Лауреат літературної премії ім. Миколи Трублаїні (1982), лауреат приватної літературно-мистецької премії Володимира Рутківського «Джури» (2014). А. Качан є автором проекту «Не вмирає душа наша» (К.: 2002) – збірника матеріалів до 40-річчя від дня заснування Шевченківської премії, упорядником книг вибраних творів М. Вінграновського (К.: Дніпро, 2004), Б. Нечерди (Одеса: Маяк, 2004), що вийшли в серії «Бібліотека Шевченківського комітету». Разом зі своїм племінником О. Зубовим, міжнародним гросмейстером, багаторазовим чемпіоном м. Миколаєва з шахів, був ініціатором проведення в місті корабелів Першого в Україні (2002) та Другого (2011), пам’яті М. Вінграновського, турнірів шахопоезії. У переліку творчих здобутків письменника – добірки поезій, що увійшли до шкільних підручників і посібників, численні публікації в зарубіжних виданнях, пісні, написані у співавторстві з відомими українськими композиторами, статті та інтерв’ю з проблем дитячої літератури. Член Національної Спілки письменників України (1979).
З дітьми А. Качан завжди розмовляє серйозно, ніколи не «ламає» язика, не підлаштовується під малечу. У зовнішній незворушності, небагатослівності, розважливості Анатолія Качана ховається широта натури, глибина думок, мислення. Дуже люблять діти, коли Анатолій Леонтійович приходить до них на розмову. Стільки всіляких скоромовок, дражнилок, мирилок, забавлянок знає він, що годі з ним і змагатися! До читанок, підручників з української мови, книг для позакласного читання включено понад п'ятдесят поезій Анатолія Качана. Він не тільки відомий поет, а й досвідчений журналіст, сумлінний редактор, знавець літератури, заслужений працівник культури України, Відмінник освіти України, лауреат премій імені Миколи Трублаїні та імені Лесі Українки.
Список використаної літератури
.Ільницький М. Ключем метафори відімкнені вуста...Поезія Ігоря Калинця. — Львів: "Зерна",2001. — 189 ст.
Марина Павленко. Про Павла Тичину,Надію Суровцову,Василя Симоненка,Ірину Жиленко / М. Павленко. — Київ: "Граніт",2009. — 120 ст.
3. . Ярмиш Ю. Дивосвіт Анатолія Качана // Література України. — 2002.