2. В. Ладижець як дитячий письменник.

Володимир Ладижець народився 17 червня 1924 року в селі Харківцях Остропільського району на Хмельниччині в селянській родині. В цьому краю і проходили дитячі та юнацькі роки Володимира Івановича. З дитинства хлопець захоплювався поезією, а згодом і сам починає віршувати.

Уся подальша доля Володимира Ладижця так чи інакше пов’язана з Карпатським краєм. Тут, у мальовничому місті над Ужем, протягом багатьох років він працював на редакторсько-видавничій роботі. Тут жив і трудився, перебуваючи на творчій праці, працював головним редактором Закарпатського обласного книжково-газетного видавництва, був відповідальним секретарем Закарпатської організації Спілки письменників України, є лауреатом премії імені Лесі Українки (1985).

З поезії В. Ладижця діти пізнають все, чим славиться наш народ: його барвисту мову, музику, його душу. У віршах для маленьких читачів поет виявив себе глибоким знавцем дитячої психології. У простій і невимушеній формі він уміє схвильовано і дотепно, з легким гумором розповісти про світ своїх юних героїв, їх інтереси, поведінку. Його поетичні книжки самі знаходили стежку до серця людського, їх читали і зачитували вдячні і небайдужі до художнього слова наші маленькі читачі, а разом з ними – батьки, вихователі, педагоги.

Щедрий талант Володимира Ладижця відзначився і хистом живописця. Він був ще й цікавим художником, а карпатські краєвиди – постійною темою його мистецьких захоплень. Володимир Іванович майстерно малював, мав кілька персональних виставок живописних полотен.

Перша книжка дитячих віршів „Сопілка” була надрукована в 1953 році. Відтоді окремими виданнями вийшло багато книжок для юних читачів: „Казки” (1955), „Я живу на Закарпатті” (1956), „Герої нашого двору” (1959), „Ой дударі-трударі” (1960), „Ми малята-веселята” (1961), „Біг лисок через лісок” (1962), „Топ, топ, топаночки” (1964), „Я малий собі гуцулик” (1965), „Ой чесало дівча косу” (1967), „Гей, коники, гей конята” (переклад угорською мовою, Будапешт, 1973), „Трембіта” (1974), „Зелен виноград” (1977), „Сонце над Верховиною” (1979) та багато інших.

Народився майбутній письменник 17 червня 1924 року в селі Харківцях Остропільського району на Хмельниччині в селянській родині.

В цьому краю і проходили дитячі та юнацькі роки Володимира Івановича.

З дитинства хлопець захоплювався поезією, а згодом і сам починає віршувати. Учнем дев’ятого класу Лемківської середньої школи він вперше насмілився виступити на літературному вечорі, а після цього надрукувати свої вірші в районній газеті.

Перші вірші „Мене зовуть мрії завітні” та „Клич” опублікувала остропільська райгазета 6 квітня 1941 р. З 1942 по 1944 рік В. Ладижець – у лавах Червоної Армії. Саме тоді на сторінках військової газети „Зенитчик” з’явилися його вірші „Бійцю”, „Лист”, „Оповідь про бойову сестру”, „Розвідник” та ін., в яких автор прославляє героїзм і мужність воїнів у боротьбі з фашизмом.

Уся подальша доля Володимира Ладижця так чи інакше пов’язана з Карпатським краєм. Тут, у мальовничому місті над Ужем, протягом багатьох років він працював на редакторсько-видавничій роботі. Тут жив і трудився, перебуваючи на творчій праці, працював головним редактором Закарпатського обласного книжково-газетного видавництва, був відповідальним секретарем Закарпатської організації Спілки письменників України.

Поет палко любить цей чудовий край, його чарівну природу, людей, які там живуть і працюють, любить веселих, життєрадісних і допитливих дітей.

Теми і сюжети для своїх творів Володимир Ладижець завжди бере з життя. Чи не найбільше визнання здобув Володимир Ладижець як дитячий письменник. У поезіях, віршованих казках, скоромовках, загадках відкривав юним читачам реальний світ, прищеплював любов до праці, творчості, природи.

З поезії В. Ладижця діти пізнають все, чим славиться наш народ: його барвисту мову, музику, його душу. У віршах для маленьких читачів поет виявив себе глибоким знавцем дитячої психології. У простій і невимушеній формі він уміє схвильовано і дотепно, з легким гумором розповісти про світ своїх юних героїв, їх інтереси, поведінку. Його поетичні книжки самі знаходили стежку до серця людського, їх читали і зачитували вдячні і небайдужі до художнього слова наші маленькі читачі, а разом з ними – батьки, вихователі, педагоги.

Перша книжка дитячих віршів „Сопілка” була надрукована в 1953 році. Відтоді окремими виданнями вийшло багато книжок для юних читачів: „Казки” (1955), „Я живу на Закарпатті” (1956), „Герої нашого двору” (1959), „Ой дударі-трударі” (1960), „Ми малята-веселята” (1961), „Біг лисок через лісок” (1962), „Топ, топ, топаночки” (1964), „Я малий собі гуцулик” (1965), „Ой чесало дівча косу” (1967), „Гей, коники, гей конята” (переклад угорською мовою, Будапешт, 1973), „Трембіта” (1974), „Зелен виноград” (1977), „Сонце над Верховиною” (1979) та багато інших. Інформація про життя і творчість письменника, низка його віршів для дітей та оповідання „Вузлик” включені до посібника „Верховиночка” (2003, кн. І) для загальноосвітніх шкіл за програмою „Література рідного краю”.

Поезії В. Ладижця для дітей дістали високу оцінку в літературознавстві й критиці. Вони перевидаються, друкуються в шкільних підручниках та хрестоматіях, антології „Веселка” (1960, 1969, 1985), „Антології української поезії” (К., 1985. Т. 5), колективних збірниках „Веселі дзвіночки” (1957), „Карпатська весна” (1982), „Дванадцять місяців” (1983), журналах „Малятко”, „Барвінок”, альманахах „Радянське Закарпаття” (1957, кн. 1). „Карпати” (1958, кн. І) та ін.

Літературна громадськість знає Володимира Ладижця не лише як дитячого поета. Він був чудовим ліриком і талановитим прозаїком.

У 1950 році виходить перша збірка поезій В. Ладижця „Славлю труд”, після чого він видає десятки книжок лірики, повістей.

Перу талановитого лірика належать такі збірки поезій як „Єдність” (1951), „Винобрання” (1952), „За синіми перевалами” (1955), „Лірика” (1959), „Між берегами” (1963), „З далеких і близьких доріг” (1963), „Ясновид” (1974), „Вічне коло” (1978), „Вибране” (1984).

В центрі уваги поета – лісоруби і виноградарі, чабани і агрономи, солекопи і кукурудзоводи та люди інших професій. Автора також хвилювала тематика війни і миру та дружби між народами, багато пише інтимної та пейзажної лірики. Творче обличчя поета було б не повне без поем „Верховинка”, „Єдність”, „Микола Яснозора”, ліричних повістей „Харківці мої”. Вершиною його прози вважається трилогія „Перехрестя”, що відзначаються сміливістю задуму, масштабністю епічного мислення і зрілістю художнього втілення. До неї ввійшли романи „Перехрестя” (1967), „Розхитана земля” (1971), „За Бруствером – світанок” (1976), у яких показано тяжкі випробування трудящих Закарпаття протягом 1938-1945 років. Автор панорамно відтворює життя трудящих Закарпатського краю напередодні та під час Вітчизняної війни, їх боротьбу за соціальне і національне визволення та возз’єднання з матір’ю-Україною.

Роман вийшов кількома виданнями, перекладений російською мовою, знайшов щире визнання у найширших колах письменства.

Усі три романи виходили не тільки окремими книгами, а й видавались під спільною назвою „Перехрестя” (1980), (1989), в тому числі і в перекладі російською мовою „На перепутье” (1981).

Творчість В. Ладижця бере свої витоки з невичерпних народних джерел, якими він вправно користувався. Тому його твори ваблять доступністю, хорошим художнім смаком, глибоким і повчальним змістом.

Відомий В. Ладижець як пристрасний публіцист і журналіст, автор актуальних статей на громадянські літературні теми, безкомпромісний рецензент книг закарпатських літераторів, чудовий промовець. З-під його пера вийшло чимало нарисів та статей про трудівників нашого краю. Написав ряд рецензій на книги М. Нагнибіди, М. Бажана, П. Цибульського, В. Вовчка, вистави та кінофільми.

Заслуговують на увагу спогади письменника, його глибокі роздуми про українську історію, мову, культуру (Золоті зерна одного голоса // Закарпат. правда. - 1989. – 14,15,16,17 лют.). Працював В. Ладижець і як перекладач, багато перекладав творів з угорської, чеської, словацької та інших мов. Окремими виданнями вийшли його переклади з чеської та словацької: „Чеські та словацькі казки”(1956. Співавтор: К. Лустіч), повість Т. Зелінова „Якутко” (1960. Співавтор: А. Патрус-Карпатський), вірші для дошкільнят М. Ферка „Таємниця іграшок” (1967); з угорської – вірші для дітей Л. Балли „Перші ластівки” (1960). Твори В. Ладижця перекладали російською мовою, білоруською, естонською, молдавською, осетинською, угорською і іншими мовами.

У перекладі російською мовою вийшли в Москві дитячі книжки „Закарпатская свирель” (1958), „Черевички” (1961), „Вышло сонце на лужок” (1975), „Орлиный дом” (1983), та угорською мовою „Ей коники, ей конята” (Будапешт-Ужгород, 1973). Майже тридцять книжок Володимира Ладижця побачили світ у різних видавництвах України і за її межами.

Творчість В. Ладижця – для читачів усіх поколінь. Його вірші завчає напам’ять мале дитинча, його оповідання читають школярі, романами захоплюються дорослі. Він став одним з провідних письменників, які творили для дітей та юнацтва, першим на Закарпатті лауреатом премії ім. Лесі Українки. Його вірші, оповідання, казки й пісні прикрашають сторінки підручників та посібників для навчальних закладів України. Його дитячі збірки не загубилися у морі дитячого читання, заслужено ввійшли у його актив. За збірки дитячої поезії „Ластівки з Карпат”, „Орлиный дом” автор удостоєний Республіканської літературної премії ім. Лесі Українки (1985). Твори В.І. Ладижця становлять солідну частку золотого фонду української літератури, його громадська діяльність і активна громадська позиція є зразком вірного служіння Україні.

За заслуги перед Батьківщиною В. Ладижець, член Національної спілки письменників України з 1950 року, нагороджений орденом „Знак пошани”, багатьма медалями, Грамотою Президії Верховної Ради України. Помер Володимир Ладижець 22 листопада 1991 р. похований на пагорбі Слави в Ужгороді на цвинтарі Кальварія.