2.Основні завдання бюджету в розвинутих країнах: і. Фінансове планування розвитку населеного пункту на тривалий період. Слід враховувати вплив інвестицій на по­точні бюджети наступних періодів.

2. Вибір пріоритетів з урахуванням кон’юнктури, оскільки на громаду відноситься більше половини громадських інвестицій. Враховуючи сильний бюрократичний вплив на своєчасність інвестицій навіть у розвинутих країнах, місцеві уряди формують резервні фонди, звідки фінансують інвес­тиційні програми.

3. Додержання основного принципу формування бюд­жету - його збалансованості. Дефіцит бюджету покривається кредитами тільки у фондовій частині бюджету шляхом покриття капіталу реальною вартістю майна.

4. Знаходження оптимального співвідношення між за­тратами та корисністю для громади. Економічність бюджету виражається збалансованістю його доходної та видаткової час­тини.

5. Відкритість процесу бюджетування сприяє його об’єктивності та контрольованості при персоніфікованій відповідальності посадових осіб за ефективне і економне вит­рачання громадських ресурсів.

Бюджетний процес є процесом циклічним і постійним. У підготовці бюджету беруть участь усі працівники місцевої вико­навчої влади, які готують проектні пропозиції бюджету до роз­гляду представницькою владою та громадських слухань.

Висновки:

Аналізуючи дані в порівнянні з підходами до формуван­ня бюджету в країнах розвинутої демократії, можна зробити висновки, що для ствердження самоврядування Україні не­обхідно пройти складний шлях доопрацювання законодавства, розмежування повноважень, децентралізації фінансових ре­сурсів та навчання службовців.

Законодавство в Україні безперервно змінюється при відсутності концепції про місце і роль місцевого самоврядуван­ня. Бюджет місцевих рад формується згідно із Законом про Державний бюджет, який приймається кожного року і має суттєві відмінності від закону 1991 р. “Про бюджетну систему.” Практично формування місцевих бюджетів нічим не відрізняється від часів централізованого розподілу ресурсів. Складна податкова система, механізм збору і перерозподілу податків, подвійність підпорядкування фінансових служб уне­можливлюють реалізацію декларованого права місцевих рад роз­поряджатися місцевими ресурсами. Філософія контролю місце­вих фінансів є важким залишком командно-адміністративної системи і часто знаходиться під впливом чинників, які знахо­дяться за межами компетенції місцевих рад.

Ідея “від кожного по можливості, кожному по потребах“ стосовно місцевого самоврядування означала диференціацію при зборах податків по регіонах та їх перерозподіл з метою урівняння задоволення потреб. Реально цю ідею втілити в життя не вдалось тому, що вона має суттєві дефекти, а саме: повністю душить ініціативу, скільки не старайся - більше, ніж тобі виділять, не одержиш.

Такий підхід вимагає від службовців, причетних до роз­поділу, розсудливості та порядності. Але поки що породило суб’єктивізм та корисливість і стало причиною різкого зростан­ня корумпованості чиновників.

Загалом існуюча система перерозподілу базується на визначенні нормативної бази відрахувань від основних податків на рівень області, де проводиться кінцевий перерозподіл для кожного муніципалітету і повністю виключає можливість місцевих рад формувати бюджетну політику навіть на поточний рік. Питома вага власних ресурсів місцевих рад в загальній величині бюджету складає 5-10% і формується за рахунок місцевих податків і зборів. У 1996 р. позабюджетні кошти місцевих рад централізовані, чим міські ради були прирівняні до сільських, у яких власних ресурсів практично не було ніколи.