
- •Міністерство внутрішніх справ України
- •Платон. Законы. // Платон. Сочинения в трех томах. Т 3. Ч. 2. М.: Мысль, 1972. -Книга девятая. С. 337-375.
- •Книга девятая Учение о преступлениях и наказаниях
- •Аристотель. Политика // Аристотель. Сочинения: в 4 т. Т. 4. – м.: Мысль, 1983.
- •Аристотель Стагирит – древнегреческий философ (384-322 до н.Э.) политика Книга четвертая (δ)
- •Марк Туллий Цицерон
- •О Законах
- •Книга первая
- •Никколо Макиавелли. Государь. Пер. С ит. - м.: Планета, 1990. 84 с.
- •Глава I
- •Глава II о наследственном единовластии
- •Глава III о смешанных государствах
- •Глава IV
- •Глава VI
- •Глава VII
- •Глава VIII
- •Глава IX
- •Глава X
- •Глава XI
- •Глава XII
- •Глава XIII
- •Глава XIV
- •Глава XV
- •Глава XVI
- •Глава XVII
- •Глава XVIII
- •Глава XIX
- •Глава XXI
- •Глава XXII
- •Глава XXIII
- •Глава XXIV
- •Глава XXV
- •Глава XXVI
- •Глава XXVI. О гражданских законах
- •Глава XXVII
- •Глава VII о политическом или гражданском обществе
- •Глава VIII о возникновении политических обществ
- •Руссо ж.Ж. Об общественном договоре // Руссо Жан-Жак. Трактаты. М.: «Наука», 1969. - Книга 2. С. 167-191.
- •Книга II
- •Глава 1 о том, что суверенитет неотчуждаем
- •Глава 11 о том, что суверенитет неделим
- •Глава III может ли общая воля заблуждаться
- •Глава IV о границах верховной власти суверена
- •Глава V о праве жизни и смерти
- •Глава VI о законе
- •Глава VII о законодателе
- •Глава VIII о народе
- •Глава IX продолжение
- •Глава X продолжение
- •Глава XI о различных системах законодательств
- •Глава XII разделение законов
- •§I происхождение наказаний
- •§II право наказания
- •§ III выводы
- •§IV толкование законов
- •§V. Темнота законов
- •§ VI соразмерность между преступлениями и наказаниями
- •§ VII ошибки при установлении мерила наказаний
- •§VIII классификация преступлений
- •Введение в метафизику нравов
- •Об отношении способностей человеческой души к нравственным законам
- •Об идее и необходимости метафизики нравов
- •О делении метафизики нравов1
- •Введение в учение о праве
- •Строгое (strikte) право может быть представлено также
- •Приложение к введению в учение о праве
- •Деление учения о праве
- •Общее деление правовых обязанностей
- •Прирожденное право только одно-единственное
- •Деление метафизики нравов вообще
- •Деление по объективному отношению закона к долгу
- •Деление по субъективному отношению
- •Гегель г.В.Ф. Философия права. М.:«Мысль», 1990. Предисловие. Введение.
- •Предисловие
- •Введение
- •Деление
- •Історія філосОфІї права Вступ: Методи вивчення філософії права
- •Поділ теоретичних наук
- •Поділ філософських наук
- •Перехід до моральної філософії
- •Перехід до філософії права
- •Короткий огляд предметів, що викладаються в науці про право
- •Б. А. Кистяковский. В защиту права.
- •П.Рикер Торжество языка над насилием. Герменевтический подход к философии права // Вопросы философии, 1996. №4.
- •Фуллер л. Мораль права. К., 1999. Гл. 3, § 3. Правова мораль і поняття позитивного права. С. 94-114.
- •Поняття науки
- •V. Право як об'єднання первинних і вторинних правил 1. Новий початок
- •2. Ідея обов'язку
- •3. Елементи права
- •2. Розум у праві
- •2.1. Скепсис відносно скепсису щодо розуму
- •2.2. Право і мораль
- •2.3. Примусово-уповноважуючі регулювання
- •2.4. Антропологічні інтереси
- •2.5. Розум і демократія
- •Ховард Зер. Восстановительное правосудие: новый взгляд на преступление и наказание. Москва: моо Центр «Судебно-правовая реформа», 1998. – 354 с.
- •Глава 10 Восстановительные линзы
- •Преступление: насилие над людьми и отношениями
- •Понимание преступления Карательные линзы Восстановительные линзы
- •Восстановление как цель правосудия
- •Правосудие начинается с потребностей
- •Преступление порождает обязательства
- •У преступников тоже есть потребности
- •Вопрос ответственности
- •Понимание ответственности
- •Процесс должен давать полномочия и информацию
- •Правосудие прибегает к ритуалам
- •Остается ли место наказанию?
- •Две линзы
- •Понимание правосудия Карательные линзы Восстановительные линзы
- •Дворкин Рональд. О правах всерьез. М.: роспэн, 2004.
- •Глава 1. Юриспруденция
- •Глава 2 Модель норм I
- •1. Затруднительные вопросы
- •Глава 13. Борьба с преступностью как культура
- •13.1. Общечеловеческая сущность
- •13.2. Что есть право?
- •13.3. Уместное количество страданий
- •Кельзен Ганс. Чисте правознавство. К.: Юніверс, 2004. (Підрозділ 1.6. Правовий порядок)
- •1.6. Правовий порядок
- •1) Встановлювані правовим порядком акти примусу як санкції
- •2) Монополія на примус, якою володіє правова спільнота
- •3) Правовий порядок та колективна безпека
- •4) Примусові акти, що не мають характеру санкцій
- •5) Мінімум свободи
- •II. Право та мораль
- •7. Моральні норми як норми соціальні
- •8. Мораль як регулювання внутрішньої поведінки
- •Глава 12. Интегрированная юриспруденция: политика, мораль, история*
- •Бёрлин Исайя. Две концепции свободы. // Современный либерализм: Ролз, Бёрлин, Дворкин, Кимлика, Сэндел, Тейлор, Уолдрон. М.: Дом интеллектуальной книги, Прогресс-Традиция, 1998. - с.19-43.
- •Две концепции свобод
- •Понятие позитивной свободы
- •Свобода и суверенность
- •Один и многие
1) Встановлювані правовим порядком акти примусу як санкції
Оскільки встановлюваний правовим порядком акт примусу функціонує як реакція на людську поведінку, яку визначає цей же правопорядок, то акт примусу має характер санкції, а людська поведінка, проти якої спрямований акт примусу, має характер забороненої, протиправної поведінки, дії чи делікту. Ця поведінка протилежна тій, що розглядається як обов'язкова або законна і стосовно якої санкції не вживаються. Той факт, що право є примусовим порядком, не означає — як це інколи стверджується, — ніби суттю права є «вимагати» законної поведінки, встановлюваної правовим порядком як обов'язкової. Ця поведінка не вимагається впровадженням примусового акту, тому що примусовий акт впроваджується тоді, коли маємо справу не з поведінкою, до якої зобов'язують, а з поведінкою, яку забороняють і яка є протиправною. Саме для цього випадку й встановлюється примусовий акт, що функціонує як санкція. Подибується і дискусійне твердження, ніби право, встановлюючи санкції, змушує людей дотримуватись обов'язкової поведінки, мотивом якої є бажання цих санкцій уникнути. Відповіддю на це твердження може бути зауваження, що така мотивація є лише можливою, але зовсім не обов'язковою функцією права, і що законна, себто обов'язкова, поведінка може впроваджуватися також завдяки іншим мотивам (і завдяки ним вона часто й упроваджується) — таким, як релігійні чи моральні уявлення. Примус, який закладено в мотивації, є психологічним примусом, що його наявне право й особливо встановлювані згідно з цим правом санкції поширюють на суб'єктів, які перебувають у правовому полі. Уявлення про це право стає мотивом обов'язкової законної поведінки. Такий психологічний примус не слід плутати із встановленням примусового акту. Психологічний примус є складовим елементом кожного більш-менш ефективного суспільного устрою, а для деяких — наприклад, для релігійного устрою — такий примус є ще важливішим, ніж правовий порядок. Цей психологічний примус зовсім не є ознакою, що відрізняє право від інших суспільних порядків. Право є примусовим порядком не в тому розумінні, що воно (чи, точніше, його уявлення) містить у собі психологічний примус, а в тому, що воно встановлює примусові акти — а саме, примусове позбавлення життя, свободи, господарського або іншого майна — до яких удаються внаслідок певних умов, що їх це право визначає. Ці умови є насамперед, але не виключно (як це ми вже спостерегли і як розглянемо далі ще ґрунтовніше) певною людською поведінкою, що стає умовою примусового акту. Примусовий акт спрямований проти особи (або її спільників). Тоді така людська поведінка забороняється, стає протиправною і припиняється, а натомість упроваджується протилежна їй за характером, суспільно корисна, бажана й законна поведінка.
2) Монополія на примус, якою володіє правова спільнота
У той час як різні правові порядки загалом збігаються з установлюваними ними примусовими актами, якими вони наділяють правову спільноту (ці акти завжди полягають у примусовому позбавленні згаданих вище набутків), вони, правові порядки, значно відрізняються від умов, яких ці примусові акти стосуються, й особливо від людської поведінки. Протилежна за характером поведінка повинна впроваджуватися шляхом установлення санкцій, себто має досягатись соціально бажаний стан, який гарантується правовим порядком і зводиться до поведінки, що вважається законною. З точки зору правової цінності цей стан створюється правовими нормами. Якщо простежити розвиток права від його первісних першопочатків до того рівня, на якому це право перебуває в сучасних країнах, то стосовно реалізовуваної правової цінності можна говорити про певну тенденцію, спільну для правових порядків усіх рівнів. Це тенденція усувати вплив фізичного примусу, застосування насильства однієї людини стосовно іншої. І ця тенденція зростає з розвитком права. Проте, оскільки усунення застосування такого насильства передбачає своєю умовою санкцію, а сама санкція є актом примусу, себто застосуванням насильства, заборона застосування насильства може бути лиш обмеженою дією. Слід завжди проводити розрізнення між забороненим і дозволеним застосуванням насильства. Себто слід враховувати застосування насильства як уповноважену реакцію на соціально небажані обставини справи, й особливо як реакцію, що вповноважує правову спільноту вживати санкції у випадку соціально шкідливої людської поведінки. Однак це розрізнення не означає, нібито застосування насильства, яке не є реакцією, що надається правовій спільноті у вигляді повноваження діяти, якщо відбувається соціально шкідлива дія, слід забороняти, себто вважати за протиправне або таке, що має статус делікту. Згідно з первісними видами правового порядку жодним чином не забороняється будь-яке застосування насильства, котре не має характеру вповноваженої реакції на обставини справи, що вважаються соціально шкідливими. Забороняється до певної міри лише вбивство людини. Тільки вбивство вільних членів суспільства, а не вбивство чужоземців чи рабів вважається протиправним актом. Вбивство чужоземців і рабів, оскільки воно не заборонене, є дозволеним у негативному розумінні. Але воно не є уповноваженням у вигляді санкції. Проте поступово утверджується принцип, що забороняється всяке застосування фізичного насильства, якщо воно спеціальним чином не надається правовій спільноті як реакція, що уповноважує до дій, спрямованих на ліквідацію обставин справи, які вважаються соціально шкідливими (у цьому випадку такий дозвіл є обмеженням цього принципу). Тоді правовий порядок вичерпно визначає умови, в межах яких слід удаватися до психологічного примусу, та осіб, які можуть здійснювати цей примус. Оскільки особа, що, згідно з правовим порядком, уповноважена здійснювати цей примус, може вважатися органом правопорядку або — що одне й те саме — представником спільноти, створеної правопорядком, то виконання цих примусових актів може бути доручене особам, що є представниками створеної правопорядком спільноти. Тоді ми маємо монополію на примус (Zwangsmonopol), що належить правовій спільноті. Ця монополія на примус є децентралізованою, коли визначені правовим порядком особи, що вповноважені здійснювати акти примусу, не є спеціальними, призначеними для цієї справи представниками, и коли правопорядок вважається порушеним через протиправну поведінку інших осіб, що дозволяє уповноваженим особам застосовувати насильство проти них — себто коли ще існує принцип самозахисту.