- •Міністерство внутрішніх справ України
- •Платон. Законы. // Платон. Сочинения в трех томах. Т 3. Ч. 2. М.: Мысль, 1972. -Книга девятая. С. 337-375.
- •Книга девятая Учение о преступлениях и наказаниях
- •Аристотель. Политика // Аристотель. Сочинения: в 4 т. Т. 4. – м.: Мысль, 1983.
- •Аристотель Стагирит – древнегреческий философ (384-322 до н.Э.) политика Книга четвертая (δ)
- •Марк Туллий Цицерон
- •О Законах
- •Книга первая
- •Никколо Макиавелли. Государь. Пер. С ит. - м.: Планета, 1990. 84 с.
- •Глава I
- •Глава II о наследственном единовластии
- •Глава III о смешанных государствах
- •Глава IV
- •Глава VI
- •Глава VII
- •Глава VIII
- •Глава IX
- •Глава X
- •Глава XI
- •Глава XII
- •Глава XIII
- •Глава XIV
- •Глава XV
- •Глава XVI
- •Глава XVII
- •Глава XVIII
- •Глава XIX
- •Глава XXI
- •Глава XXII
- •Глава XXIII
- •Глава XXIV
- •Глава XXV
- •Глава XXVI
- •Глава XXVI. О гражданских законах
- •Глава XXVII
- •Глава VII о политическом или гражданском обществе
- •Глава VIII о возникновении политических обществ
- •Руссо ж.Ж. Об общественном договоре // Руссо Жан-Жак. Трактаты. М.: «Наука», 1969. - Книга 2. С. 167-191.
- •Книга II
- •Глава 1 о том, что суверенитет неотчуждаем
- •Глава 11 о том, что суверенитет неделим
- •Глава III может ли общая воля заблуждаться
- •Глава IV о границах верховной власти суверена
- •Глава V о праве жизни и смерти
- •Глава VI о законе
- •Глава VII о законодателе
- •Глава VIII о народе
- •Глава IX продолжение
- •Глава X продолжение
- •Глава XI о различных системах законодательств
- •Глава XII разделение законов
- •§I происхождение наказаний
- •§II право наказания
- •§ III выводы
- •§IV толкование законов
- •§V. Темнота законов
- •§ VI соразмерность между преступлениями и наказаниями
- •§ VII ошибки при установлении мерила наказаний
- •§VIII классификация преступлений
- •Введение в метафизику нравов
- •Об отношении способностей человеческой души к нравственным законам
- •Об идее и необходимости метафизики нравов
- •О делении метафизики нравов1
- •Введение в учение о праве
- •Строгое (strikte) право может быть представлено также
- •Приложение к введению в учение о праве
- •Деление учения о праве
- •Общее деление правовых обязанностей
- •Прирожденное право только одно-единственное
- •Деление метафизики нравов вообще
- •Деление по объективному отношению закона к долгу
- •Деление по субъективному отношению
- •Гегель г.В.Ф. Философия права. М.:«Мысль», 1990. Предисловие. Введение.
- •Предисловие
- •Введение
- •Деление
- •Історія філосОфІї права Вступ: Методи вивчення філософії права
- •Поділ теоретичних наук
- •Поділ філософських наук
- •Перехід до моральної філософії
- •Перехід до філософії права
- •Короткий огляд предметів, що викладаються в науці про право
- •Б. А. Кистяковский. В защиту права.
- •П.Рикер Торжество языка над насилием. Герменевтический подход к философии права // Вопросы философии, 1996. №4.
- •Фуллер л. Мораль права. К., 1999. Гл. 3, § 3. Правова мораль і поняття позитивного права. С. 94-114.
- •Поняття науки
- •V. Право як об'єднання первинних і вторинних правил 1. Новий початок
- •2. Ідея обов'язку
- •3. Елементи права
- •2. Розум у праві
- •2.1. Скепсис відносно скепсису щодо розуму
- •2.2. Право і мораль
- •2.3. Примусово-уповноважуючі регулювання
- •2.4. Антропологічні інтереси
- •2.5. Розум і демократія
- •Ховард Зер. Восстановительное правосудие: новый взгляд на преступление и наказание. Москва: моо Центр «Судебно-правовая реформа», 1998. – 354 с.
- •Глава 10 Восстановительные линзы
- •Преступление: насилие над людьми и отношениями
- •Понимание преступления Карательные линзы Восстановительные линзы
- •Восстановление как цель правосудия
- •Правосудие начинается с потребностей
- •Преступление порождает обязательства
- •У преступников тоже есть потребности
- •Вопрос ответственности
- •Понимание ответственности
- •Процесс должен давать полномочия и информацию
- •Правосудие прибегает к ритуалам
- •Остается ли место наказанию?
- •Две линзы
- •Понимание правосудия Карательные линзы Восстановительные линзы
- •Дворкин Рональд. О правах всерьез. М.: роспэн, 2004.
- •Глава 1. Юриспруденция
- •Глава 2 Модель норм I
- •1. Затруднительные вопросы
- •Глава 13. Борьба с преступностью как культура
- •13.1. Общечеловеческая сущность
- •13.2. Что есть право?
- •13.3. Уместное количество страданий
- •Кельзен Ганс. Чисте правознавство. К.: Юніверс, 2004. (Підрозділ 1.6. Правовий порядок)
- •1.6. Правовий порядок
- •1) Встановлювані правовим порядком акти примусу як санкції
- •2) Монополія на примус, якою володіє правова спільнота
- •3) Правовий порядок та колективна безпека
- •4) Примусові акти, що не мають характеру санкцій
- •5) Мінімум свободи
- •II. Право та мораль
- •7. Моральні норми як норми соціальні
- •8. Мораль як регулювання внутрішньої поведінки
- •Глава 12. Интегрированная юриспруденция: политика, мораль, история*
- •Бёрлин Исайя. Две концепции свободы. // Современный либерализм: Ролз, Бёрлин, Дворкин, Кимлика, Сэндел, Тейлор, Уолдрон. М.: Дом интеллектуальной книги, Прогресс-Традиция, 1998. - с.19-43.
- •Две концепции свобод
- •Понятие позитивной свободы
- •Свобода и суверенность
- •Один и многие
Перехід до моральної філософії
Ідея етики. На відміну від усіх інших наук предметом етики є істоти розумні, духовно вільні, здатні керуватися свідомою метою.
Етика належить істотам, які здатні на мимовільну оцінку вчинків, тобто оцінку, не оперту на особисту самоволю; адже судження про справедливість і несправедливість, правду й неправду не може бути справою нашої сваволі. Для такої оцінки існують особливі, визнані всіма норми, мірила. Дослідження етики відноситься до істот, які мають поняття про норми, при зіставленні з якими щось є правильне чи неправильне, справедливе або несправедливе, гідне схвалення чи ганебне.
Завдання філософії можна пояснити, виходячи з тих припущень, на які спираються як конкретні науки, так і наша практична діяльність. Одначе, як би не відрізнялися ці припущення у тій чи іншій сфері, всі вони зводяться до двох: теоретичного, що керує нашими думками, і практичного, що керує нашою діяльністю.
На чому ґрунтуються конкретні науки? Вони передбачають розрізнення думок на істинні й хибні. Одначе, виникає питання, чи обґрунтоване таке розрізнення між думками? І за якими ознаками можна дізнатися, істинна думка чи хибна? Дослідити відмінність наших думок, дослідити істину в думках - завдання філософії, і до того ж двох її частин -логіки, що вивчає формальні закони істини, і метафізики, яка вивчає матеріальні закони істини. Існує відмінність між добрими і лихими вчинками. На цьому ґрунтується все мо-ральнісне життя людини.
Вчинки розрізняються так не тому, що вони нам приємні або неприємні, не [тому], наскільки вони нам корисні чи завдають шкоди, спричинюють щастя або нещастя, а згідно зі своєю внутрішньою гідністю. Філософія віднайшла цю формулу готовою в народній свідомості, і її завдання полягає в тому, щоб показати, чи ґрунтовною є ця відмінність в актах нашої волі. Дослідження моральних ідей під оглядом розрізнення добра і лиха - становить предмет моральної або практичної філософії, етики. Отже, ця філософія є наука про граничні підстави людяности.
Розрізнення між добром і // лихом можливе лише для істот, які здатні діяти згідно з вільно обраною і поставленою метою. В істотах передбачається здатність невласно вільної оцінки.
Розрізняти правовий і неправовий вчинок, оцінювати його можна тоді, коли є зразкова ідея; тому для визначення вчинків ми повинні визнати певні ідеї мірилами наших актів. Саме ці ідеї є нормами, згідно з якими ми оцінюємо вчинок.
Психологічний аналіз виокремлює в нас два роди тих зразкових норм: 1) є норма умовна, випадкова, суб'єктивна і 2) є норма безумовна, загальнолюдська, об'єктивна. Ті й інші заслуговують на всю нашу увагу, бо людині дуже часто доводиться оцінювати вчинок згідно з тим і іншим. Перші з'являються тоді, коли ми обираємо й оцінюємо наш вчинок стосовно чогось зовнішнього, що діє на нас у той чи інший спосіб. Другі виникають тоді, коли ми обираємо й оцінюємо, схвалюємо або не схвалюємо вчинок стосовно його внутрішньої досконалости, без будь-якого відношення до чогось стороннього, зовнішнього.
Будь-хто переконується на досвіді, що він щось обирає і оцінює або як окрема людина, або як усі люди загалом. Суб'єктивні норми. Що таке зовнішнє для вчинку? Психологічний аналіз показує, що для зовнішньої оцінки вчинку ми обираємо дві засади, а тому суб'єктивні норми оцінки поділяються на два види. Ми оцінюємо наші вчинки 1) відповідно до враження, яке вчинок справляє на нас або на інших, і тому він приємний або неприємний. Отже, приємність вчинку є, його зовнішнє. В такому випадку вчинок викликає в нас задоволення або незадоволення і ми оцінюємо його з огляду на приємність. 2) Другою нормою для оцінки вчинків слугує відношення вчинку до мети, якої він має досягнути. В цьому випадку вчинок оцінюється як засіб, оскільки він приносить нам користь або завдає шкоди.
Отже, згідно з суб'єктивними нормами ми обираємо те, що нам приємне й корисне. Деяким ці норми видаються абсолютними (евдемонізм у праві й моралі, утилітаризм будують життя людини на цих двох засадах), одначе вони мають відносну гідність і змінюються із зрілістю, освітою, часом. Нам часто стає соромно за те, що за рік до того ми вважали джерелом задоволення або щастя. Що стосується гідности цих двох норм - приємного й корисного, то корисне стоїть вище від приємного за своєю ідеєю і може слугувати суперечливим пунктом для деяких положень; але наука не може ґрунтуватися на цих двох ідеях, бо вони надто нестійкі й, як хамелеони, мінливі.
Коли вчинок оцінюється нормою приємного, то мається на увазі його дія на нашу чуттєвість; ця дія безкінечно змінюватиметься, залежно від настрою суб'єкта. Отже, маючи справу із вчинком як із зовнішньою дією, що справляє // на нас те чи інше враження, ми не можемо знати якости вчинку, його гідности, яку він має за своєю сутністю. В ідеї корисного зміст також не є абсолютним: із зміною мети змінюється й корисне і відкидається як непридатне. Обрати щось собі за мету - залежить від нашої сваволі.
Об'єктивні норми. На противагу суб'єктивним, випадковим нормам оцінки актів нашої волі є норми загальнолюдські, об'єктивні, які не залежать від настрою особи та її змінних інтересів. Ці норми є всезагальні; їх обирає і схвалює кожна людина. Софісти, які в давнину репрезентували скептицизм, казали, що приємне, бажане водночас є й добре. Однак, вони повинні були зупинитися в запереченні цих загальних норм, коли Платон довів, що в такому разі людське життя перетвориться на хаос. Він каже: "щось є добром згідно з оцінкою нашого розуму і тому воно має бути бажаним, навіть якщо неприємне". Наша воля обіймає двоїсту позицію щодо зовнішнього світу: або ми щось вважаємо добром тому, що цього прагнемо, або бажаємо чогось через те, що воно є добром. Дитина вважає добром те, що їй приємне. На цьому ж рівні перебуває і тварина. Але людина, в міру розвитку її розуму, уявляє ідею добра незалежно від приємности. Вона повинна вважати добром не те, що для неї бажане, а має прагнути того, що є добром. Таким чином, існують об'єктивні норми оцінки вчинків, які визначаються чистим розумом. Суперечка точиться навколо того, за яким методом виводити ці норми, аби вони укладалися в певну систему.
В історичному поступі філософії ми бачимо багато таких методів (Канта, Фіхте, Геґеля й інших); однак усі вони сходяться в одному - всі визнають, що людина є моральна особистість. Ми можемо розглядати людину як річ серед речей, як обставину буття, залежну від зовнішньої причини. Але, проникаючи у внутрішнє єство людини, ми бачимо, що такий погляд на неї неправильний, бачимо, що людина є істота, яка свідомо підпорядковує себе законам моральної вільности і розрізняє закони, що походять від дій доброчесности, й закони, що виникають від дій необхідности.
Звичайно, людину можна розглядати насамперед як частку зовнішнього світу, яка підкоряється природним законам, і трапляються причини, які змушують її діяти несвідомо, лише внаслідок імпульсу. Але визнаючи такі якості людини за всезагальні, ми не відрізнили б її від інших творінь видимого світу. Завдяки своєму розумові людина може зробити вибір між добрим і поганим, правдивим і неправдивим, і з цього боку вона не може пояснити свої дії за законом причинности. Цей вільний вибір, це вільне підпорядкування себе законам моральної вільности ми називаємо вільним самовизначенням суб'єкта.
Моральна особистість людини полягає у свідомості справедливого й несправедливого, // в здатності стати вище від приємного й неприємного, звільнитися від випадкових умов і вчинків так, як потребує свідомість обов'язку. На чому ж ґрунтується здатність піднятися так високо? Влучну відповідь на це дає Адам Сміт: "Людина, - каже він, - здатна обмірковувати гідність своїх вчинків неупереджено, як сторонній глядач і оцінювати свої дії безвідносно до себе самої. Вона споглядає себе так само, як і об'єкти зовнішнього світу, розрізняє добре й лихе, справедливе й несправедливе. Маючи цю здатність, людина виокремлює себе з ряду інших істот природи і підноситься до усвідомлення законів моралі та розумного підкорення їм".
Об'єктивні якості людини, притаманні її природі, етика знаходить готовими у загальнолюдській свідомості; у всіх родів вона натрапляє на слова, що виявляють чесність, справедливість, шляхетність, доброчинність. До розвитку законів моралі або доброчесности (за висловом стародавніх) на відміну від законів необхідности етика підступається з допомогою трьох істотних методів: 1) досліджує повинність або обов'язок людини на відміну від користи (у Пуфендорфа й Томазія філ[ософія] пр[ава] існує як обов'язок особи щодо інших). 2) Досліджує моральні якості особи — чесноти — на відміну від натуральних якостей; 3) досліджує об'єктивний гаразд на відміну від мінливого задоволення.
Отже, поняття об'єктивних норм розпадається на три: що таке обов'язок, гаразд, доброчесність. Звідси визначення етики: вона є вченням про об'єктивні гаразди, моральні обов'язки і чесноти особи. Відповідно до переваги якоїсь із цих трьох ідей у розв'язанні поставленої проблеми етика набуває у філософів різного спрямування. Так, у Платона переважає ідея гаразду; з цієї ідеї він виводить ідею обов'язку: що ми маємо робити, чим повинні насолоджуватися і т. ін., з цієї ж ідеї обов'язку виводить він і ідею доброчесности. Іншого методу дотримується Кант. У нього підґрунтя всього складає ідея обов'язку. Пізнання того, що є дозволеним, обов'язковим, забороненим - повинно бути первісним, головним обов'язком людини. З цього пізнання дозволеного, обов'язкового й забороненого - виводить Кант той гаразд, який ми повинні шукати, і ті чесноти, які ми повинні мати.
Відповідно до різних методів, залежно від ідеї, що покладена в основу (обов'язок, гаразд, доброчесність), і моральна філософія по-різному розробляється філософами. При цьому слід мати на увазі, що ці три ідеї набувають різного внутрішнього змісту, залежно від панівного в їх епоху світогляду. Це треба мати на увазі, враховуючи помилку нової філософії - а саме у Гербарта. Він відокремив філософію права і моральну філософію від метафізики.
Як одна й та ж монета набирає різної цінности, залежно від кількости продуктів, так і ідея гаразду, доброчесности й обов'язку - набуває різного внутрішнього змісту залежно від світогляду тієї чи іншої епохи. Як змінилося, наприклад, право людини, члена родини у християнстві порівняно // із стародавнім світом, як змінилася держава, якого іншого змісту набула в новий час державна влада. Тому відокремлення філософії права й моральної філософії від метафізики - помилка, що ґрунтується на неправильності аналізу. У фізичному світі ми вивчаємо явища так, що кожне явище може бути предметом особливого аналізу.
Потім ми, оглянувши це явище, переходимо до іншого, так що тут ідеї можна отримати різними шляхами. Але зовсім інша справа - у світі моральному. Тут кожна ідея набуває сого змісту як частина цілісного світогляду. Тому, зазвичай, і кажуть про поняття у фізичному світі й про ідеї в моральному світі, оскільки перші відрізняються від останніх як механізм від організму.