
- •Міністерство внутрішніх справ України
- •Платон. Законы. // Платон. Сочинения в трех томах. Т 3. Ч. 2. М.: Мысль, 1972. -Книга девятая. С. 337-375.
- •Книга девятая Учение о преступлениях и наказаниях
- •Аристотель. Политика // Аристотель. Сочинения: в 4 т. Т. 4. – м.: Мысль, 1983.
- •Аристотель Стагирит – древнегреческий философ (384-322 до н.Э.) политика Книга четвертая (δ)
- •Марк Туллий Цицерон
- •О Законах
- •Книга первая
- •Никколо Макиавелли. Государь. Пер. С ит. - м.: Планета, 1990. 84 с.
- •Глава I
- •Глава II о наследственном единовластии
- •Глава III о смешанных государствах
- •Глава IV
- •Глава VI
- •Глава VII
- •Глава VIII
- •Глава IX
- •Глава X
- •Глава XI
- •Глава XII
- •Глава XIII
- •Глава XIV
- •Глава XV
- •Глава XVI
- •Глава XVII
- •Глава XVIII
- •Глава XIX
- •Глава XXI
- •Глава XXII
- •Глава XXIII
- •Глава XXIV
- •Глава XXV
- •Глава XXVI
- •Глава XXVI. О гражданских законах
- •Глава XXVII
- •Глава VII о политическом или гражданском обществе
- •Глава VIII о возникновении политических обществ
- •Руссо ж.Ж. Об общественном договоре // Руссо Жан-Жак. Трактаты. М.: «Наука», 1969. - Книга 2. С. 167-191.
- •Книга II
- •Глава 1 о том, что суверенитет неотчуждаем
- •Глава 11 о том, что суверенитет неделим
- •Глава III может ли общая воля заблуждаться
- •Глава IV о границах верховной власти суверена
- •Глава V о праве жизни и смерти
- •Глава VI о законе
- •Глава VII о законодателе
- •Глава VIII о народе
- •Глава IX продолжение
- •Глава X продолжение
- •Глава XI о различных системах законодательств
- •Глава XII разделение законов
- •§I происхождение наказаний
- •§II право наказания
- •§ III выводы
- •§IV толкование законов
- •§V. Темнота законов
- •§ VI соразмерность между преступлениями и наказаниями
- •§ VII ошибки при установлении мерила наказаний
- •§VIII классификация преступлений
- •Введение в метафизику нравов
- •Об отношении способностей человеческой души к нравственным законам
- •Об идее и необходимости метафизики нравов
- •О делении метафизики нравов1
- •Введение в учение о праве
- •Строгое (strikte) право может быть представлено также
- •Приложение к введению в учение о праве
- •Деление учения о праве
- •Общее деление правовых обязанностей
- •Прирожденное право только одно-единственное
- •Деление метафизики нравов вообще
- •Деление по объективному отношению закона к долгу
- •Деление по субъективному отношению
- •Гегель г.В.Ф. Философия права. М.:«Мысль», 1990. Предисловие. Введение.
- •Предисловие
- •Введение
- •Деление
- •Історія філосОфІї права Вступ: Методи вивчення філософії права
- •Поділ теоретичних наук
- •Поділ філософських наук
- •Перехід до моральної філософії
- •Перехід до філософії права
- •Короткий огляд предметів, що викладаються в науці про право
- •Б. А. Кистяковский. В защиту права.
- •П.Рикер Торжество языка над насилием. Герменевтический подход к философии права // Вопросы философии, 1996. №4.
- •Фуллер л. Мораль права. К., 1999. Гл. 3, § 3. Правова мораль і поняття позитивного права. С. 94-114.
- •Поняття науки
- •V. Право як об'єднання первинних і вторинних правил 1. Новий початок
- •2. Ідея обов'язку
- •3. Елементи права
- •2. Розум у праві
- •2.1. Скепсис відносно скепсису щодо розуму
- •2.2. Право і мораль
- •2.3. Примусово-уповноважуючі регулювання
- •2.4. Антропологічні інтереси
- •2.5. Розум і демократія
- •Ховард Зер. Восстановительное правосудие: новый взгляд на преступление и наказание. Москва: моо Центр «Судебно-правовая реформа», 1998. – 354 с.
- •Глава 10 Восстановительные линзы
- •Преступление: насилие над людьми и отношениями
- •Понимание преступления Карательные линзы Восстановительные линзы
- •Восстановление как цель правосудия
- •Правосудие начинается с потребностей
- •Преступление порождает обязательства
- •У преступников тоже есть потребности
- •Вопрос ответственности
- •Понимание ответственности
- •Процесс должен давать полномочия и информацию
- •Правосудие прибегает к ритуалам
- •Остается ли место наказанию?
- •Две линзы
- •Понимание правосудия Карательные линзы Восстановительные линзы
- •Дворкин Рональд. О правах всерьез. М.: роспэн, 2004.
- •Глава 1. Юриспруденция
- •Глава 2 Модель норм I
- •1. Затруднительные вопросы
- •Глава 13. Борьба с преступностью как культура
- •13.1. Общечеловеческая сущность
- •13.2. Что есть право?
- •13.3. Уместное количество страданий
- •Кельзен Ганс. Чисте правознавство. К.: Юніверс, 2004. (Підрозділ 1.6. Правовий порядок)
- •1.6. Правовий порядок
- •1) Встановлювані правовим порядком акти примусу як санкції
- •2) Монополія на примус, якою володіє правова спільнота
- •3) Правовий порядок та колективна безпека
- •4) Примусові акти, що не мають характеру санкцій
- •5) Мінімум свободи
- •II. Право та мораль
- •7. Моральні норми як норми соціальні
- •8. Мораль як регулювання внутрішньої поведінки
- •Глава 12. Интегрированная юриспруденция: политика, мораль, история*
- •Бёрлин Исайя. Две концепции свободы. // Современный либерализм: Ролз, Бёрлин, Дворкин, Кимлика, Сэндел, Тейлор, Уолдрон. М.: Дом интеллектуальной книги, Прогресс-Традиция, 1998. - с.19-43.
- •Две концепции свобод
- •Понятие позитивной свободы
- •Свобода и суверенность
- •Один и многие
V. Право як об'єднання первинних і вторинних правил 1. Новий початок
В останніх трьох розділах ми бачили, що в певних критичних моментах проста модель права як примусових наказів суверена виявилася неспроможною відтворити деякі з найхарактерніших прикмет правової системи. Щоб продемонструвати це, ми не вважали за потрібне звертатися (як це робили попередні критики) до міжнародного або примітивного права, які дехто може визнавати спірними або суміжними прикладами права; натомість ми вказали на певні добре відомі особливості національного права в сучасній державі й довели, що в цій надпростій теорії їх було або викривлено, або взагалі не представлено. Головні причини невдачі цієї теорії досить повчальні, щоб їх підсумувати ще раз. По-перше, стало ясно, що хоча з усіх законів кримінальний закон, який забороняє або ставить в обов'язок певні дії під загрозою покарання, найбільш схожий на накази, підкріплені погрозами, що їх одна людина дає іншій, такий закон все ж таки відрізняється від подібних наказів у тому важливому відношенні, що він звичайно застосовується і до тих, його прийняв, а не тільки до інших. По-друге, існують інші види законів, зокрема ті, що надають юридичні права: вирішувати судові справи або видавати закони (публічні права), створювати або змінювати правовідносини (приватні права), — які не можна, не вдаючись до абсурдності, тлумачити як накази, підкріплені погрозами. По-третє, існують норми права, які відрізняються від наказів своїм походженням, бо те, що їх створило, не схоже на чітко висловлений наказ. І нарешті, дослідження права за допомогою поняття суверена, якому звично підкоряються і який неминуче звільнений від будь-яких правових обмежень, не змогло пояснити неперервність законодавчої влади, характерну для сучасної правової системи, а верховну особу чи осіб не мож на було ототожнювати ані з електоратом, ані із законодавчим органом сучасної держави.
Нагадаємо, що в аналізованій концепції права як примусових наказів суверена ми розглянули також низку допоміжних заходів, уведених ціною викривлення первісної простоти теорії заради позбавлення її від труднощів. Але це також не вдалося. Один із заходів — поняття мовчазного наказу, — здавалося, застосовний не до складних реалій сучасної правової системи, а лише до набагато простіших ситуацій, як та з генералом, котрий свідомо утримується від втручання в накази, віддані його підлеглими. Інші заходи — такі як вважання правил надання прав просто фрагментами правил, що накладають обов'язки, або вважання всіх правил адресованими лише посадовим особам — спотворюють способи, в які про них говорять, думають і фактично застосовують у суспільному житті. Це має не більше підстав отримати нашу згоду, ніж теорія, за якою всі правила якоїсь гри є «насправді» вказівками арбітрові та секретареві змагань. Схема, призначена погодити самозобов'язуючий характер законодавства з теорією, за якою закон — це наказ, даний іншим, мала відрізняти законодавців, які діють у своїй офіційній якості, як одну особу, що наказує іншим, до складу яких входять вони самі як приватні особи. Ця схема, сама по собі бездоганна, передбачала доповнення теорії тим, чого в ній немає: це поняття правила, яке визначає, що треба робити, щоб видавати закони; бо тільки підкоряючись такому правилу, законодавці мають офіційний статус, а окрема особистість має протиставлятися їм самим як приватним особам.
Отже, останні три розділи є звітом про невдачу, і цілком очевидно, що треба починати спочатку. Проте ця невдача є повчальною, вона варта того детального розгляду, якому ми її піддали, бо в кожному пункті, де ця теорія не відповідала фактам, можна було побачити, принаймні в загальних рисах, чому вона була приреченою на неуспіх і що було потрібно для досягнення кращого результату. Першопричиною невдачі є те, що елементи, з яких було збудовано цю теорію, тобто ідеї наказів, покори, звичок та погроз, не містять і не можуть за своєю сукупністю дати в результаті ідею правила, без якої ми не можемо сподіватися пояснити навіть найелементарніші форми права. Щоправда, ідея правила аж ніяк не проста: ми вже зрозуміли в розділі III необхідність (якщо віддати належне складності правової системи) відокремити два різних, хоча й споріднених типи. За правилами одного типу, який цілком можна вважати за основний, або первинний, від людей вимагається виконання або утримування від виконання певних дій незалежно від їхнього бажання. Правила іншого типу в якомусь сенсі є паразитними, або вторинними, стосовно першого типу, бо вони передбачають, що люди, роблячи або говорячи певні речі, можуть вводити нові правила первинного типу, анулювати або змінювати старі, різними способами визначати сферу їхньої дії або контролювати їхні юридичні наслідки. Правила першого типу накладають обов'язки; правила другого типу надають права, публічні або приватні. Правила першого типу стосуються дій, пов'язаних з фізичним пересуванням або змінами; правила другого типу передбачають юридичні наслідки, які ведуть не лише до фізичного пересування або зміни, а й до створення або зміни обов'язків чи зобов'язань.
Ми вже провели певне попереднє дослідження того, що мається на увазі під твердженням, що правила цих двох типів існують у конкретної соціальної групи; і в цьому розділі ми не тільки трохи розвинемо це дослідження, а й висловимо загальне твердження, що в комбінації цих двох типів правил і полягає те, що Остін помилково вважав знайденим у понятті примусових наказів, а саме — «ключ до науки юриспруденції». Насправді ми не будемо стверджувати, що скрізь, де слово «право» вживається «правильно», можна знайти цю комбінацію первинних і вторинних правил; бо очевидно, що широке коло випадків, до яких застосовується слово «право», об'єднує між собою не така проста одноманітність, а менш прямий зв'язок (нерідко аналогія форми чи змісту) з центральним випадком. У цьому та наступних розділах ми спробуємо показати, що більшість характерних рис права, які виявилися найскладнішими для розуміння і водночас спонукали до пошуку дефініцій і уникали їх, найкраще можна пояснити, зрозумівши ці два типи правил та взаємодію між ними. Ми надаємо цьому об'єднанню елементів центральне місце через його здатність пролити світло на концепції, що становлять засади правової думки. Виправдання застосування слова «право» до ряду, очевидно, неоднорідних випадків є другорядним питанням, яке буде розглянуто після усвідомлення основних елементів.