Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Етика і психологія сімейного життя. Тема 8

.doc
Скачиваний:
28
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
50.69 Кб
Скачать

шшрЛЕКЦІЯ –10-11

ТЕМА 8: БАТЬКІВСЬКЕ ВІДНОШЕННЯ ДО ДИТИНИ:

ВИЗНАЧЕННЯ, ТИПИ, ВПЛИВ НА ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК

1. Поняття «батьківське відношення».

2. Ролі дитини в дисгармонійній сім’ї.

3. Типи батьківської любові.

4. Оптимальна батьківська позиція.

5. Стилі сімейного виховання.

1. Поняття «батьківське відношення».

Понятійний апарат дитячо-батьківських відносин досить широкий і багатозначний: батьківські установки і відповідні їм типи поводження; батьківські позиції; типи батьківського відношення; типи відносин «мати-дитина»; типи позитивного і помилкового батьківського авторитету; типи (стилі) виховання дітей; риси патогенних типів виховання; параметри виховного процесу; сімейні ролі дитини; стилі спілкування, пропоновані дорослими в родині і школі.

Поняття батьківське відношення має найбільш загальний характер і вказує на взаємний зв'язок і взаємозалежність батьків і дитини. Батьківське відношення містить у собі суб'єктивно-оцінне, свідомо-вибіркове уявлення про дитину, що визначає особливості батьківського сприйняття, спосіб спілкування з дитиною, характер прийомів впливу на неї.

У структурі батьківського відношення виділяють емоційний, когнітивний і поведінковий компоненти.

Характер і ступінь впливу на дитину визначає безліч окремих факторів і насамперед особистість самого батька як суб'єкта взаємодії:

  • його стать (той же, що й у дитини, або протилежний);

  • вік (юна, неповнолітня мати, літній батько, батько пізньої дитини);

  • темперамент і особливості характеру батька (активний, нетерплячий, запальний, владний, поблажливий, недбалий, стриманий і ін.);

  • релігійність;

  • національно-культурна приналежність (європейська, англійська, німецька, японська, американська й інша моделі виховання);

  • соціальний стан;

  • професійна приналежність;

  • рівень загальної і педагогічної культури.

2. Ролі дитини в дисгармонійній сім’ї.

З огляду на взаємозалежність відносин у родині, їх описують через ті ролі, які виконує дитина. На думку А. С. Співаковської, роль дитини можна чітко виділити в дисгармонійній родині, де відносяться друг до друга шаблонно, стереотипно, роками зберігаючи застиглі, ригідні відносини.

Найбільш типові чотири ролі: «козел відпущення», «мазунчик», «примиритель», «бебі». «Козел відпущення» — це об'єкт для прояву взаємного невдоволення батьків. «Мазунчик» заповнює емоційний вакуум у подружніх відносинах, турбота і любов до нього надмірно перебільшені. Навпроти, при сильній близькості чоловіка і жінки друг до друга дитина раз і назавжди залишається в родині тільки дитиною, «бебі» з дуже обмеженими правами. «Примиритель» змушений відігравати роль дорослого, регулювати й усувати подружні конфлікти, і в такий спосіб займає найважливіше місце в структурі родини.

Порушення сімейного середовища, сімейної атмосфери можна класифікувати з погляду задоволення найважливіших, на думку 3. Матейчека, людських потреб — в активному контакті із середовищем і в активному контролі зовнішньої дійсності.

1. Ультрастійке, емоційно байдуже середовище формує соціальну гіпоактивність: пасивність, незацікавленість, аутизацію, затримку мовного і психічного розвитку.

2. Мінливе емоційно байдуже середовище провокує гіперактивність: занепокоєння, незосередженість, нерівномірність, запізнювання психічного розвитку.

3. Ультрастійке середовище в сполученні з емоційною залежністю спричиняють виборчу гіперактивність, спрямовану на одну людину, часто у виді поведінкових провокацій.

4. Мінливе середовище, емоційна залежність розвивають загальну соціальну гіперактивність, поверховість контактів і почуттів дитини.

Подібна модель соціального середовища використовується для інтерпретації порушень виховання в дитячих будинках і в сім’ях.

3. Типи батьківської любові.

Діюча любов (симпатія, повага, близькість). Формула батьківського сімейного виховання така: «Хочу, щоб моя дитина була щаслива, і буду допомагати їй в цьому».

Відсторонена любов (симпатія, повага, але велика дистанція з дитиною). «Дивіться, яка у мене прекрасна дитина, шкода, що в мене не так багато часу для спілкування з нею».

Діюча жалість (симпатія, близькість, але відсутність поваги). «Моя дитина не така, як усі. Хоча моя дитина недостатньо розумна і фізично розвинута, але все рівно це моя дитина і я її люблю».

Любов по типу поблажливого відсторонення (симпатія, неповага, велика міжособистісна дистанція). «Не можна звинувачувати мою дитини в тім, що вона недостатньо розумна і фізично розвинута».

Відкидання (антипатія, неповага, велика міжособистісна дистанція). «Ця дитина викликає в мене неприємні почуття і небажання мати з нею справа».

Презирство (антипатія, неповага, мала міжособистісна дистанція). «Я мучуся, безмежно страждаю від того, що моя дитина така нерозвинена, нерозумна, уперта, боягузлива, неприємна іншим людям».

Переслідування (антипатія, неповага, близькість). «Моя дитина негідниця, і я доведу їй це!»

Відмовлення (антипатія, велика міжособистісна дистанція). «Я не хочу мати справи з цим негідником».

4. Оптимальна батьківська позиція.

Оптимальна батьківська позиція повинна відповідати трьом головним вимогам: адекватності, гнучкості і прогностичності.

Адекватність позиції дорослого ґрунтується на реальній точній оцінці особливостей своєї дитини, на умінні побачити, зрозуміти і поважати її індивідуальність. Батько не повинний концентруватися тільки на тому, чого він хоче в принципі домогтися від своєї дитини; знання й облік її можливостей і схильностей — найважливіша умова успішності розвитку.

Гнучкість батьківської позиції розглядається як готовність і здатність зміни стилю спілкування, способів впливу на дитину в міру її дорослішання й у зв'язку з різними змінами умов життя родини. «Закостеніла», інфантилізуюча позиція веде до бар'єрів спілкування, спалахів неслухняності, бунту і протесту у відповідь на будь-які вимоги.

Прогностичність позиції виражається в її орієнтації на «зону найближчого розвитку» дитини і на задачі завтрашнього дня; це випереджальна ініціатива дорослого, спрямована на зміну загального підходу до дитини з урахуванням перспектив її розвитку.

5. Стилі сімейного виховання.

Одним з основних психолого-педагогічних понять для виділення різних типів сімейного виховання є стиль батьківського відношення, або стиль виховання. Як соціально-психологічне поняття, стиль позначає сукупність способів і прийомів спілкування стосовно партнера.

Розрізняють загальний, характерний і конкретний стилі спілкування. У якості детермінант стилю спілкування виступають спрямованість особистості як узагальнена, відносно стійка мотиваційна тенденція; позиція, зайнята стосовно партнера спілкування, і параметри ситуації спілкування. Батьківський стиль — це узагальнені, характерні, ситуаційно неспецифічні способи спілкування даного батька з даною дитиною, це образ дій по відношенню до дитини.

Авторитетний стиль батьківського поводження — спосіб дії батьків, що відрізняється твердим контролем за дітьми й у той же час заохоченням спілкування й обговорення в колі родини правил поведінки, установлених для дитини.

Авторитарний стиль батьківського поводження характеризується високим рівнем контролю, холодними відносинами з дітьми.

Ліберальний стиль (низький рівень контролю, теплі відносини) — спосіб дії батьків, що відрізняється майже повною відсутністю контролю за дітьми при добрих, сердечних відносинах з ними.

Індиферентний стиль батьківського поводження відрізняється низьким контролем за поводженням дітей і відсутністю теплоти й сердечності у відносинах з ними.

Типи негармонійного сімейного виховання:

  • потураюча гіперпротекція;

  • домінуюча гіперпротекція;

  • підвищена моральна відповідальність;

  • емоційне відкидання дитини;

  • жорстоке поводження;

  • гіпопротекція.

Сучасні батьки повинні володіти здатністю до рефлексії на індивідуальні і вікові особливості дитини, готовністю до свідомого пошуку найбільш ефективного стилю її індивідуального виховання.