Розділ хііі. Недоговірні зобов'язання

Глава 78. Загальні положення про недоговірні зобов’язання

Зобов’язання можуть виникати не лише з договорів, але і з інших правових підстав, наприклад односторонніх правочинів, завдання шкоди та безпідставного набуття, збереження майна. Вони відомі в юридичній літературі як недоговірні зобов’язання.

Правове регулювання недоговірних зобов’язань здійснюється окремим підрозділом 2 Розділу 3 ЦК України.

Недоговірні зобов’язання слід відмежовувати від договірних:

1. договірні зобов’язання виникають у разі укладення цивільно-правового договору (зокрема, договірна відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання умов договору), а недоговірні в тому випадку, коли суб’єкти не знаходилися в цивільних правовідношеннях (однак правила про деліктну відповідальність поширюються й на завдання шкоди особою, з якою у потерпілого укладено договір, наприклад, відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) (ст.1209-1211 ЦК України);

2. договірні зобов’язання - це завжди існуючі між сторонами зобов`язання, а недоговірні - це завжди новий юридичний обов`язок, а в деліктних зобов’язаннях він покладається на правопорушника замість невиконаного;

3. договірні зобов`язання є відносними, а недоговірні виникають з порушення абсолютних прав;

4. договірні зобов’язання регулюється як імперативними, так і диспозитивними нормами, а недоговірні - виключно імперативними;

5. у разі невиконання або неналежного виконання договірного зобов’язання можлива відповідальність як у формі відшкодування збитків, так і у формі сплати неустойки, штрафу, а недоговірні зобов’язання виступають тільки у формі відшкодування шкоди;

6. у договірних зобов’язаннях на розмір відповідальності впливає вина кредитора, а для зобов’язань із відшкодування шкоди має значення тільки умисел і груба необережність потерпілого та матеріальний стан заподіювача шкоди – фізичної особи.

Законодавець розрізняє наступні види недоговірних зобов’язань:

1. зобов’язання із публічної обіцянки винагороди;

2. зобов’язання із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;

3. зобов’язання із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

4. зобов’язання із створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

5. зобов’язання із відшкодування шкоди;

6. зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

В юридичній літературі зобов’язання із публічної обіцянки винагороди, із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення та із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи відомі як зобов’язання із односторонніх дій. При цьому, особливість таких односторонніх дій полягає в тому, що при їх здійсненні однією особою права, а інколи і обов’язки, виникають у іншої особи, внаслідок чого і формується зобов’язальне правовідношення.

Глава 79. Зобов’язання з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу

За зобов’язанням з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо) (ч.1 ст.1144 ЦК України).

Правове регулювання зобов’язання здійснюється §1 гл.78 ЦК України.

Обіцянка винагороди має юридичне значення лише за наявності наступних ознак:

1. обіцянка винагороди повинна бути публічною, тобто бути сповіщеною у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб;

2. обіцянка винагороди повинна мати майновий характер, наприклад, сплата грошової суми, надання речі, туристичної путівки тощо;

3. умовою одержання винагороди є вказівка на результат, якого слід досягнути для одержання винагороди (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо);

4. обіцянка винагороди повинна дати можливість встановити, ким вона обіцяна.

Таким чином, публічна обіцянка винагороди є звернена до невизначеного кола осіб обіцянка майнової винагороди за досягнення обумовленого результату тому, хто досягне цього результату.

За своєю юридичною природою публічна обіцянка винагороди є одностороннім умовним правочином. Підставою виникнення якого є складний юридичний склад, що містить елементи двох односторонніх правочинів – публічної обіцянки винагороди та відзив на нього у вигляді досягнення обумовленого результату. Вони мають зустрічний характер і повинні відповідати один одному, однак їх здійснення не означає укладення договору. При цьому обіцянка винагороди не є офертою, а досягнення результату – не є акцептом.

Суб’єктами зобов’язання можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. При цьому особа, яка обіцяє винагороду є боржником, а той хто відізвався на таку обіцянку – кредитором.

До умов сповіщення публічної обіцянки винагороди законодавець відносить:

1. зміст завдання;

2. строк виконання;

3. місце виконання;

4. форма та розмір винагороди.

Зміст завдання полягає у здійсненні правомірної разової дії або необмеженої кількості дій одного виду, які можуть вчинятися різними особами.

Строк виконання завдання може бути встановлений безпосередньо у об’яві. Якщо він не встановлений, то завдання вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання.

Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінити завдання та умови надання винагороди. При цьому, особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку із зміною завдання. Якщо у зв'язку зі зміною умов надання винагороди виконання завдання втратило інтерес для особи, яка приступила до його виконання до зміни умов, то ця особа має право на відшкодування понесених нею витрат (ст.1147 ЦК України).

У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її. При цьому, якщо завдання стосується разової дії, винагорода виплачується особі, яка виконала завдання першою, а якщо таке завдання було виконано кількома особами одночасно, винагорода розподіляється між ними порівну.

Зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди припиняється у разі:

1) закінчення строку для передання результату;

2) передання результату особою, яка першою виконала завдання.

Особа, яка публічно обіцяла винагороду, згідно ч.2 ст.1149 ЦК України, має право публічно оголосити про припинення завдання (право відступу). Однак така відміна не повинна порушувати інтереси потенційних пошукачів. Тому законодавець передбачає положення за яким особа, яка понесла реальні витрати на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування.