38. Державне та регіональне управління в контексті трансформаційних та глобалізаційних процесів.

Адаптація являє собою засіб прилаштування, пристосування та облаштування системи управління окремої держави до нових умов глобалізаційного розвитку шляхом встановлення відповідності у відносинах між державами в межах глобального простору; трансформація характеризує різні форми радикальних змін, яких зазнає система державного управління; модернізація, змінюючи умови взаємовідносин між державами, відрізняється від осучаснення, оскільки передбачає наявність певного еталона сучасності, порівняння з яким породжує прагнення досягти або зрівнятись з вищим рівнем.

Основними механізмами управління інтеграційним процесом є: 1) глобальне (узгоджена взаємодія держав та ТНК у загальносвітовому масштабі), яке включає відповідні форми (двосторонні та багатосторонні угоди) і 2) державне (узгоджена діяльність органів державної влади, політичних партій) управління, яке здійснюється за допомогою державної інтеграційної політики. Кореляція механізмів глобального і державного управління інтеграційним процесом дає можливість виокремити основні: етапи (інтеграція на рівні глав держав, міждержавних інститутів, суспільства); засоби (стратегія моніторингу громадської думку, стратегічне інформування громадськості); форми (нормативно-правова та реальна) реалізації інтеграційної стратегії держави.

Дослідження основних глобалізаційних викликів суспільного розвитку дало змогу визначити особливості їх виникнення та вплив на систему державного управління.

Виокремлено обернені форми глобалізації та визначено їх виклики суспільному розвитку, серед них: регіоналізацію (приводить до асиметричності політико-територіальної структури окремих регіональних об’єднань), американізацію (централізований вплив (екстремістський та ліберальний) США на розвиток сучасного світу); китаїзацію як одну з форм боротьби Китаю з міжнародною гегемонією; бразилізацію як нову тенденцію стандартизації соціально-економічного розвитку західного світу.

Чітко розмежовано поняття глобальних проблем (позбавлені чіткої часової регламентації, охоплюють усі сфери людської життєдіяльності, протягом всієї історії розвитку людства майже не змінювалися) і світових проблем (постають перед окремою спільнотою на певному етапі її суспільного розвитку, регламентуються певними умовами та факторами відповідної ситуації); сформульовано зміст осьових проблем, які призводять до змішування мов, культур, цивілізацій та різних ментальних систем цінностей, що породжує умови цивілізаційної невизначеності людства.

Доведено, що головним викликом суспільного розвитку в умовах глобалізації стає підміна національного інтересу глобальним інтересом, який позбавляє окрему національну державу можливості реалізації власної стратегії суспільного розвитку. Глобальний інтерес має транснаціональний характер, оскільки відображає зміст національного інтересу кожної окремої держави і є чітким індикатором спільних потреб суб’єктів глобального простору, які належать до різних національних держав.

Процеси глобалізації породжують дві форми викликів національної безпеки: зовнішні (пов’язуються зі спробами світових держав підпорядкувати собі окрему національну державу) та внутрішні (зумовлені змістом внутрішньої політики окремої національної держави), які спричиняють нестабільність суспільного розвитку, одним із механізмів протистояння їм є механізми забезпечення “динамічної стабільності” (який забезпечує відповідність національної безпеки системі глобальної безпеки). Її основними показниками є здатність системи державного управління протистояти та нейтралізувати негативні глобалізаційні виклики національної безпеки.

Одним із викликів суспільного розвитку є глобальний тероризм (сукупність інструментів силового характеру, спрямованих на досягнення провокаційних цілей у межах загальнопланетарного масштабу), основними механізмами його подолання є офіційно-дипломатичний рівень визнання терористичних загроз та створення спеціальних інституційних структур (антитерористичних альянсів); засобами – формування ефективної системи державного управління, створення потужної міжнародно-правової основи.

До важливих викликів суспільного розвитку також належить глобальна міграція, яка прискорила процеси міжцивілізаційної взаємодії, призвела до розпорошення людського потенціалу, змішення мов та конфесій у пошуках реалізації відповідних інтересів, що дало змогу визначити її основні фактори (глобальний тероризм, економічна нестабільність, низький рівень життя, масове безробіття, війни, різні форми політичних експансій, порушення прав людини, соціально-економічна нерівність).

Розроблено механізми подолання глобалізаційних викликів, серед яких: а) механізм стратегічного партнерства (злагоджена система співробітництва між державами); б) створення відповідних державно-управлінських структур; в) механізми інтегрованої міграційної політики (захист державних кордонів від небажаних міграційних потоків), її основним інструментом має стати “система міграційної фільтрації”, яка б забезпечувала ідентифікацію міграційних потоків та механізми управління ними. Основним інструментом протистояння глобалізаційним викликам має стати трирівнева інтегрована взаємодія суб’єктів глобального управління: національних, регіональних та транснаціональних структур.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в усіх сферах суспільної життєдіяльності актуалізують необхідність постійного удосконалення, зміни організаційної структури державного управління та запровадженням засад соціально-орієнтованої ринкової економіки. Разом з тим, побудова демократичного громадянського суспільства, необхідність розширення співпраці з світовою спільнотою породжує потребу у здійсненні децентралізації управління, розширенні прав місцевих органів виконавчої влади, більш чіткому окресленні відносин між гілками влади, а також органами державної влади і суб'єктами господарювання.

Серед найважливіших проблем суспільного розвитку України особливе місце займає становлення й розвиток сильної та ефективної державної влади як необхідної передумови трансформації суспільства на засадах ринкової економіки, прав людини і політичного плюралізму. Положення нової Конституції України визначили потребу істотних змін в організації та функціонуванні державної влади і місцевого самоврядування, їх правовому забезпеченні та відповідних перетворень у правовій державі взагалі. Основна їх мета - прискорення переходу від авторитарної до демократичної системи державного управління, модернізація державно-управлінських відносин, створення дієвої системи державного забезпечення та захисту конституційних прав і свобод людини, гідних умов її життя, наближення апарату управління до населення, пристосування його до потреб сьогодення.

Загальна концепція державно-правової реформи в Україні спрямована на здійснення комплексних перетворень державно-правових інститутів одночасно в чотирьох основних напрямках: парламентської реформи, адміністративної реформи (реформи виконавчої влади), судово-правової реформи та реформи місцевого самоврядування (муніципальної реформи). З огляду на предмет нашого дослідження, ми будемо вести мову лише про адміністративну реформу в Україні.

Сьогодні державне управління являє собою складне суперечливе явище з багатьма бюрократичними деформаціями, недоліками, слабкими сторонами, успадкованими від попередньої командно-адміністративної системи. Тому настав час, коли необхідно оцінити, переосмислити та визначити єдиноправильну стратегію та ефективну тактику в процесі українського державотворення.

Сучасний розвиток нашого суспільства, наявність кризових явищ в усіх сферах суспільного життя об'єктивно зумовлюють необхідність удосконалення управління процесами виробництва, розподілу та значного поліпшення підготовки державних службовців. Розбудова демократичної держави, її інтеграція у світове співтовариство потребують переосмислення сутності державного управління, його місця і ролі в сучасних суспільних процесах.

Державний апарат, успадкований від тоталітарного минулого, виявився нездатним забезпечувати суспільні реформи. Це особливо стосується аналізу політики, розробки стратегії, прийняття рішень, формування програм їх реалізації, оцінки результатів на всіх рівнях державного управління. Існуючі адміністративні структури та процедури перешкоджають здійсненню суспільних реформ. Суспільство вже не задовольняє повільність та нерівномірність реформ, неефективність уряду, низька якість управлінських послуг, високий рівень корупції. Це призводить до втрати довіри до державної влади, породжує політичну і соціальну напругу в суспільстві, держава втрачає позитивний імідж в очах її громадян.