статя Соціальна нерівність

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Соціальна нерівність і деференціація доходів в Україні

2. Сутність, поняття, доходів населення.

3. Нерівність доходів населення. Бідність і проблеми, у її подоланні.

4. Стан розподілу доходів серед населення України та світі

5. Диференціація доходів населення : причини, наслідки та шляхи вирішення проблеми

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Тема цікава тим що вона повязана одна з одною тому що деференціація доходів призводить до соціальної нерівністі в Україні та світі. І сучасним рівнем розвитку ринкової економіки це досить помітно тому головним завданням і метою даної наукової роботи є дослідження соціальної нерівністі та деференціації доходів в Україні.

Економіка досягла такого рівня забезпечення, коли вона безпосередньо орієнтується на людину та її запити, а, по-друге, соціальний компонент починає грати роль провідного фактору економічного розвитку.

Соціальна нерівність. Соціальна політика служить вирішенню соціальних проблем пов'язаних з соціальною нерівністю. Під нерівністю у соціальному плані слід розуміти неоднакові можливості доступу до матеріальних благ, влади і престижу. Через конкретно історичну міру рівності і нерівності у життєвому становищі різних соціальних груп, яка об'єктивно зумовлена рівнем матеріального і духовного розвитку суспільства, виступає категорія справедливості. Звичайно, що справедливість зовсім не співпадає з рівністю.

Деякі автори вважають, що соціальна нерівність завжди мала місце. Другі вирішують це питання протилежним чином, вважаючи, що первісним суспільствам властива нерівність, яка викликана біологічними або фізіологічними факторами і яка не набуває соціального статусу.  Немає повної єдності і в розумінні який фактор є вирішальним для існування соціальної нерівності - багатство, влада чи престиж. Це питання є надзвичайно складним, бо всі ці фактори пов'язані між собою - багатство, гроші породжують владу, влада ж приносить багатство. "За умов сучасної економіки, - пише Дж. К.Гелбрейт, - розподіл доходів у кінцевому підсумку визначається розподілом влади. Останнє, у свою чергу, представляє собою і причину, і наслідок системи перерозподілу доходів. Влада дозволяє одержувати доходи: великі доходи дають владу над розподілом грошової винагороди інших людей." [7. С. 21–23].

У ринковій економіці внаслідок впливу певних об'єктивних факторів має місце нерівність у розподілі доходів це призводить до деференціації доходів. Серед економістів нема єдиного підходу до принципів деференціації доходів. Частина їх (переважно марксисти) відстоює рівність у розподілі доходів. Основний аргумент їх полягає в тому, що рівність у розподілі потрібна для максимального задоволення потреб населення. Але внаслідок такого розподілу зменшується зацікавленість до ефективної праці, до збільшення доходів і в багатих, і в бідних. Бо бідні знають, що держава додасть коштів до їхнього бюджету, а багаті вважають, що чим більше матимуть, тим більше в них заберуть і віддадуть бідним.

Прихильники нерівності розподілу доходів вважають, що нерівний розподіл є важливим чинником, який стимулює збільшення обсягу виробництва, а отже й одержання доходу, який може бути розподілений.

У теорії соціальної стратифікації соціальна нерівність трактується як наслідок нерівності позицій (посад, професій), різниця в розмірі матеріальної та моральної винагороди (престиж), влади, освіти між різними стратами та прошарками населення. Як правило, поняття соціальна нерівність тісно пов'язане із поняттям бідність. Бідність визначається як економічний та соціокультурний стан людей, котрі мають мінімальну кількість ліквідних цінностей (ті, що постійно підлягають продажу та обміну) та обмежений доступ до соціальних благ. 

Соціальна нерівність — положення в суспільстві, коли окремі соціальні групи мають різний соціальний статус, належать до різних суспільних класів або соціальних кіл. До аспектів соціальної нерівності належить правова нерівність, обмеження свобод, майнова нерівність, нерівність щодо доступу до освіти, медичного обслуговування тощо.

Соціальна нерівність може бути закріплена правовими нормами, що діють у суспільстві, або ж мати в своїй основі традиції. До типів соціальної нерівності належать нерівність за гендерною, расовою, кастовою, вікової ознаками.

Диференціація доходів – різниця в рівні грошових доходів різних класів, верств і груп населення, зумовлена неоднаковим відношенням до засобів виробництва, створеного продукту, економічної та політичної влади тощо. Переважно розподіл доходів характеризується різницею середніх річних доходів 5% та 10% (децильної) груп громадян з найбільш високими та найбільш низькими доходами. Використовується також відношення між умовно максимальним і мінімальним доходами або співвідношення між мінімальним і максимальним рівнями оплати праці.

Згідно з міжнародним правом мінімальний розмір оплати праці, а також пенсії за віком, стипендії, соціальні допомоги та інші компенсаційні виплати мають орієнтуватися на величину прожиткового мінімуму. В Україні ж соціальна нерівність проявляється уже на рівні пенсії та стипендії і зарплати через те що часто мінімальна сума доходу яку отримує людина не дотягує до прожиткового мінімуму який і так несправедливий тому що, заставляє людину виживати, а не жити при тих умовах які склались у нашій державі. Також в Україні соціальну нерівність викликає не справедлива оплата праці працівників, інфляція, безробіття тощо.

Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я (набору продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. На жаль в Україні прожитковий мінімум не дає можливості для людині покрити самих необхідних елементарних потреб а це в свою чергу призводить до зубожіння населення високого рівня соціальної несправедливості.

Для установлення вартісного показника прожиткового мінімуму вводиться поняття бюджету прожиткового мінімуму по іншому споживчого кошика.

1. Згідно зі ст. 7 закону про держбюджет на 2013 р. прожитковий мінімум в Україні на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2013 р. збільшиться на 12 грн і складе 1108 грн. [13. (ВВР), 2013, № 5-6, ст.60].

Крім того, прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

Таблиця 1. Розмір прожиткового мінімуму в Україні в 2013 році в гривнях

Дані	Січень	Грудень
Прожитковий мінімум (загальний показник)	1108	1176
Прожитковий мінімум на дітей до 6 років	972	1032
Прожитковий мінімум на дітей від 6 до 18 років	1210	1286
Прожитковий мінімум для працездатних осіб	1147	1218
Прожитковий мінімум для непрацездатних осіб	894	949

*Джерело: складено автором за даними Державного комітету статистики України[6.].

Розмір мінімальної заробітної плати та погодинної оплати праці в 2013 році гривнях становитиме з січня 1147 гривень а в грудні 1218 гривень [13. (ВВР), 2013, № 5-6, ст.60].

Для України розрахунок вартості такого споживчого кошика вперше здійснювався в 1991 р. для 13 статевовікових груп. Цей показник відображає нижню межу ціни робочої сили, що дає змогу підтримувати здоров'я і працездатність людини на нормальному рівні, котрий відповідає вимогам фізіології.

Розрахунки прожиткового мінімуму здійснюються не тільки в середньому на душу населення, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

· дітей віком до 6 років;

· дітей віком від 6 до 18 років;

· працездатних осіб;

· осіб, які втратили працездатність.

Споживчий кошик — набір товарів, що характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини або сім'ї. Використовується для розрахунку мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), виходячи із вартості споживчого кошика у актуальних цінах. Застосовується як база для порівняння розрахункових і реальних рівнів споживання[11. C. 1-269].

На основі даних по споживчому кошику та споживчому бюджеті розраховуються такі показники, як мінімальна зарплата і мінімальні пенсії. Поняття споживчого кошика існує у багатьох країнах світу. Проте ці «кошики» мають певні національні особливості.: споживчий кошик американця нараховує 300 продуктів і послуг, француза — 250, англійця — 350, німця — 475. Український споживчий кошик нещодавно був розширений до 297 найменувань продуктів.

Наприклад, у споживчому кошику британця передбачені витрати на підключення до Інтернету, покупку мр-3-плеєра та гітару, а також послуги садівника. Навіть найменш забезпечені німці мають право на цифровий фотоапарат та відеокамеру, сканер та принтер, а також тонометр. Французи закладають у споживчий кошик послуги перукаря, косметичні засоби та харчі для котів та собак. «Стурбовані» здоровим способом життя американці мають у кошику тютюнові та горілчані напої, а також витрати на мобільний та комп'ютерний зв'язок.

Крім того експерти вважають, що найраціональнішою є така структура споживання, коли на харчі витрачається до третини доходів, непродовольчі товари (одяг, меблі) — 47 %, і решта — на послуги. В українському ж споживчому кошику левова частка доходів (понад 65 %) витрачається на харчі, а деякі непродовольчі товари та послуги не згадуються взагалі. В Росії схожа ситуація з Україною тому що, громадяни цієї держави на харчі витрачають 50% суми від доходу, в Білорусії 45% а от в Польші та країн Прибалтики ця сума складає від 15 до 25% від доходу. У споживчому кошику українця складеного у 2012 році вважається, що пенсіонерам не потрібні ані плавки, ані купальники, школярі можуть обійтися двома підручниками на рік, а студенти взагалі мають обходитися без підручників. Платна медицина та платна вища освіта взагалі не згадуються, бо, згідно із Конституцією, вони в Україні мають надаватися безкоштовно [14. C. 4-5].

У світовій практиці застосовуються два основні підходи до побудови бюджету прожиткового мінімуму: нормативний і статистичний.

Основою нормативного методу є концепція споживання на науково обґрунтованому мінімально необхідному рівні. Статистичний метод ґрунтується на аналізі закономірностей споживання, що реально склалися, та відображенні його поточних особливостей.

Прожитковий мінімум застосовується для:

· загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;

· встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;

· визначення права на призначення соціальної допомоги;

· визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров’я, освіти, соціального обслуговування та ін.;

· формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

За законом споживчий кошик переглядається раз у п'ять років, а востаннє він був затверджений у 2012 році. Водночас, якщо згідно з попереднім кошиком українець за добу мав з'їдати 250 грамів хліба, то з 2012 року - 106 грамів. Серед інших закладених фахівцями норм - 5 грамів сала та гречки, 250 грамів картоплі, 50 грамів огірків та помідорів і 25 грамів ковбаси. Що ж до непродовольчих товарів, то, згідно споживчого кошика, українцю має вистачати на рік пари шкарпеток та одних колготок і однієї пари білизни - на п'ять років [16].

Одна середньостатистична родина має користуватися одним холодильником 15 років, одним телевізором - 10 років, а міняти люстру - раз на 25 років. Найголовніше, що такий споживчий кошик формує розмір прожиткового мінімуму. Із 1 січня 2013 року він становить 1108 грн., а з грудня сягатиме 1176 грн [15].

Доход – це сума грошей, отримана за певний період у вигляді зарплати, платні, гонорару, прибутку, ренти, відсотка, трансфертних платежів (посібники з соціальному забезпечення і безробіттю, соціальні виплати багатодітних сімей тощо.). Що стосується домогосподарствам говорять про доходів населення, які поділяються на грошові і натуральні.

Натуральні доходи населення — це все надходження продуктів землеробства, скотарства, птахівництва, різних виробів, послуг та у натуральній формі, і навіть самозаготовки дарів природи, які мають товарну форму.

Грошові доходи населення — це сума коштів, одержуваних за певний проміжок часу і призначених на придбання благ в цілях особистого споживання. Хоча загалом грошова форма поширена більше, у бідних споживачів частка натуральних доходів, зазвичай, вище, ніж в багатих.

Для оцінки рівня доходів застосовують поняття номінального, наявного і реального доходу.

Номінальний дохід — це вся суму грошового доходу.

Реальний дохід — це кількість товарів та послуг, які можна купити на номінальний дохід. Розмір реального доходу залежить від номінальної, величини податків з доходів та рівня цін на споживчі товари. Реальні доходи населення визначаються лише у динаміці два роки і з використанням індексу споживчих цін, який розраховується на кожний місяць і протягом року загалом.

Іноді реальні доходи населення визначають через показник купівельної спроможності грошей, що характеризує зміна обсягу товарів чи послуг, які можна купити на одну й ту ж суму, але у різні періоди часу [12].

З проблемою не рівномірного розподілу доходів пов'язана проблема соціальної нерівності. Відповідно до концепції ООН, вона окреслюється станом тривалого вимушеного рівня відсутності необхідних ресурсів задля забезпечення задовільного життя.

Соціальна нерівність є глобальною проблемою людства. Це багато аспектне соціально-економічне явище, що спричиняє до низького рівня життя а саме : до недоспоживання харчів, нестабільністю житла, низькою тривалістю життя, слабкими можливостями ефективної реалізації трудового потенціалу, доступу до медецини, освіти, відпочинку і самих необхідних благ тощо.

Соціальна нерівність це  - характеристика економічного становища індивіда або соціальної групи, при якому вони не можуть задовольнити певне коло мінімальних потреб, необхідних для життя, збереження працездатності, продовження роду. Соціальна нерівність є відносним поняттям і залежить від загального стандарту рівня життя в даному суспільстві. 

Масштаби наслідків соціальної нерівності або не справедливого розподілу доходів у світі на 2013 рік [3] :

• З 7,3 млрд людей, які населяють нашу планету, 3,8 млрд (47 %) живуть менш як на 2 дол. щодня, а 1,6 млрд (20 %) - менш як на 1 дол. США щодня.

• Кожен шостий дорослий у світі неписьменний.

• 115 млн дітей не відвідують навіть початкову школу.

• Щодня понад 34 тис. дітей помирають від хвороб : СНІД, ВІЛ, а також через онкозахворювання, які не піддаються лікуванню.

• З кожних 100 дітей дитячого віку 6 не доживають до року, а 8 - до 5 років. Серед старшого віку 60% не доживають до 50 років.

• Більше 2,7 млрд. людей не мають доступу до джерел чистої питної води, більш як 2,5 млрд. людей - до сучасних засобів санітарії.

• Близько 1,5 млрд. людей не отримують необхідного рівня харчування і майже 0,5 млрд хронічно недоїдають, третина з яких — діти. Плюс кожні 2 секунди помирає 1 людина через голод. В учених на це існує дві думки перша : хоча сільське господарство та харчова промисловість виробляють на сьогодні продуктів харчування на 12 мільярдів людей (населення ж становить – 7,3 мільярда людей на 2013), що на 5 млрд. більше ніж проживає на Землі. Це спричинено відсутністю нормального доступу до харчів, друга думка полягає у тому, що голод спричинений продовольчою кризою. Земля може вмістити і прогодувати, за підрахунками, до 50 млрд. людей. Прогнозують, що, до 2050 року населення світу складатиме 9 мільярдів людей, але зі збільшенням населення бідних збільшується швидше за багатих.

В Україні немає офіційної статистики щодо масштабів бідності, у законодавстві не передбачено критеріїв цієї проблеми. Головною причиною бідності населення в Україні є низький рівень доходів. Головний показник, який показує рівень життя населення є доступ до необхідних матеріальних і духовних благ, а також валовий національний продукт (ВНП), який припадає на душу населення.

За даними ООН, середня вартість споживчого кошика для однієї людини має становити 17 дол. на день [9].

Враховуючи, що середня заробітна плата у нас, за даними Держкомстату України, на 2013 рік становить 3000 грн.( 365 дол.), виходить, що  “заробіток по-українські” удвічі нижчий за межу бідності в сусідніх європейських країнах. Утім, визначити бідність можна й за іншим, найпоширенішим критерієм. Всесвітній  банк запропонував при глобальних дослідженнях вважати рівнем бідності доходи менші, ніж 1 дол. на день, а з 2008 року –1,25 дол. на день, що дорівнює 12 грн. Коли дохід менший, то виникає загроза виживанню людини [4].

За оцінками ООН, в Україні бідних людей –78% така ситуація може призвести до соціальної нестабільності. У сусідній Росії ситуація краща: за офіційними даними, нуждених людей тут- 10-13 %. Проте, як зазначають російські соціологи, у цілому бідних громадян у Росії –70% [7]. Їхній рівень життя відповідає європейським уявленням про бідність. А ось у ЄС, за даними європейської соціологічної служби “Євробарометр”, за межею бідностсі –приблизно- 17% жителів. За даними Держкомстату України, 48,6% українців мають середній дохід- 940 - 1560 грн. на місяць, 36,3% — менш ніж 960 грн. на місяць. Тільки 18% українців заробляють від 1500 до 2000 грн. А понад 2000 грн. – лише 9,1 %. В Україні найбільші зарплати отримують у Києві. За офіційними даними це - 5860 грн. А за столицею йдуть східні регіони – Донецька та Дніпропетровська 5860 області (5750 і 5660 грн. відповідно) [16].

Бідні верстви населення змушені “проїдати” близько 70% своїх доходів. У середньому українські громадяни витрачають на продукти  харчування більше половини заробітку. За європейськими нормами забезпеченими можна вважати громадян, які витрачають на їжу менше 20% свого місячного бюджету [5].

В українців є значні проблеми зі зрівноваженням власного бюджету. Бідними вважаються ті, хто витрачає понад 60% сімейного бюджету на харчування. За минулий рік відсоток таких людей в Україні зріс до 61,5%". За 2012 рік життя майже половини українців погіршилося, і вони з тривогою дивляться в майбутнє [6].

На сьогодні в Україні однією з найактуальніших проблем є проблема високої диференціації населення за рівнем доходу, що негативно позначається на економіці країни.

Процеси соціальної диференціації спостерігаються в усіх трансфор-маційних економіках. Однак варто визнати, що в Україні, поряд з Росією, ступінь доходної нерівності не має аналогів серед східно - європейських країн, що здійснюють економічні реформи. Зниження реальних доходів і зростання їхньої диференціації – це дві основні тенденції у змінні рівня життя громадян України за роки незалежності[10. С.82-89].

В першу чергу, спостерігається значна диференціація оплати праці за видами економічної діяльності. Так, найбільш оплачуваними в економіці залишаються працівники фінансових установ, а серед промислових видів діяльності – підприємства із видобутку пилино-енергетичних корисних копалин та виробництва коксу, продуктів нафтопереробки, де заробітна плата перевищила середній показник по економіці в 1,5-2,1 раза ( середня заробітна плата в Україні в січні 2013 р. склала 3 тис. грн. ) [16].

Рис. 1. Середня заробітна плата за видами економічної діяльності за січень 2013 року в Україні.

*Джерело: складено автором за даними Державного комітету статистики України[1.].

Доходи населення у січні—листопаді 2012 р. розмір середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників підприємств, установ, організацій (з кількістю працюючих 10 осіб і більше) становив 2999 грн, що на 15,4% більше, ніж у відповідному періоді 2011 р.

До видів економічної діяльності з найвищим рівнем оплати праці відносилися авіаційний транспорт, фінансова діяльність, добування паливно-енергетичних корисних копалин та виробництво коксу, продуктів нафтопереробки, де заробітна плата працівників перевищила середній показник по економіці в 1,4—3,3 раза.

Найнижчий рівень заробітної плати спостерігався у рибальстві та рибництві, виробництві текстилю, одягу, хутра та виробів з хутра, шкіри та виробів зі шкіри, обробленні деревини та виробів з деревини, сільському господарстві, мисливстві та пов’язаних з ними послугах, готелях та ресторанах і не перевищував 68% від середнього по економіці.

В усіх регіонах середній розмір оплати праці був вищим за мінімальну заробітну плату, разом з тим лише у 5 з них заробітна плата перевищила середню по країні: у м.Києві — 4548 грн, Донецькій — 3488 грн, Київській — 3127 грн, Дніпропетровській — 3117 грн та Луганській — 3069 грн областях. Найнижчий рівень заробітної плати спостерігався у Тернопільській, Херсонській, Чернігівській та Чернівецькій областях і не перевищував 77% від середнього по економіці [1].

Водночас, абсолютна величина заробітної плати працівників, зайнятих на підприємствах рибальства та рибництва, сільського господарства, охорони здоров’я та надання соціальної допомоги, освіти, текстильному виробництві, виробництві шкіри та виробів зі шкіри, діяльності готелів та ресторанів не перевищувала 70 % від середнього рівня по економіці.

Порівнвняємо соціальну нерівність та диференціюю доходів таких країн, як Росія, Білорусь, Польща.

За підсумками першого кварталу 2012 року, величина прожиткового мінімуму в Росії, за даними Росстату, склала 6307 рублів якщо перевисти в гривні то це складе 1638.75 грн. на душу населення. На сьогоднішній день нижче межі бідності живе 18100000 росіян - це 12,8% усього населення. За не офіційними даними, ця величина показник 20 - 30%, що спичинено дифкренціацією доходів, хоча через пільги і адресні допомоги ситуація з соціальним захистом виглядає краще ніж в Україні [3].

В Білорусі за межею бідності проживає 12% населення за офіційними даними. Населення Білорусії проїдає 56,5% свого доходу. Прожитковий мінімум складає в гривнях 1401грн хоча середня заробітна плата становить 500доларів. В Польщі прожитковий мінімум складає 800 євро. Це найбільший показник доходу на пострадянському просторі а за межею бідності проживає 10,8% населення Польщі [3].

Грошові доходи населення в західних регіонах України значно нижчі, ніж в середньому по країні. Це пов’язано з тим, що у західних регіонах більша частина населення зайнята у сільському господарстві. У вигідному становищі перебувають території, що мають промислову спеціалізацію, яку визначають галузі, чия продукція має експортну спрямованість, тобто галузі обробного комплексу. І, навпаки, найбідніші регіони – це ті, у яких або низька частка промислового сектору в цілому, або домінуючі галузі перебувають у критичному становищі, що пов’язано з низькою конкурентоспроможністю їх продукції.

Крім того, в Україні сьогодні існує значний розрив  між містом і селом за рівнем матеріальної забезпеченості, який є одним із найбільш вагомих факторів, що формує загальну ситуацію з розшарування населення. Це пояснюється різницею в оплаті праці сільської й міської груп населення, де розрив в оплаті праці на галузевому рівні становить в 2 раза й більше[ 2].

Таким чином, в Україні на сьогоднішній день існують такі види диференціації доходів населення, як: регіональна, галузева, між різними секторами економіки, між різними соціальними групами професіями тощо.

Звісно, таке становище негативно позначається на економіці України, адже фактор високої диференціації починає гальмувати економічне зростання.

Ринкова економіка допускає високий ступінь соціальної нерівності. Основним причинами диференціації доходів, факторами, які її породжують є:

1. Відмінності в здібностях. У різних людей різні фізичні та інтелектуальні здібності. Люди, що мають високі інтелектуальні здібності, високу кваліфікацію, можуть мати високооплачувану роботу.

2. Освіта і навчання. Люди суттєво відрізняються за рівнем освіти, професійної підготовки, а тому мають різні можливості заробляти. Але не всі мають можливості закінчити вищий навчальний заклад, оскільки безплатне навчання звужується. Здобуття освіти обходиться дорого.

3. Професійні смаки і ризик. Одні готові працювати на важких, непривабливих роботах, наприклад, добувати вугілля, виплавляти сталь, і тому більше заробляють. Деякі намагаються працювати у двох місцях. Інші йдуть на ризик і виконують небезпечні роботи.

4. Володіння власністю. Частина людей володіє великою власністю — будівлями, машинами, підприємствами, цінними паперами — і одержує великі доходи від власності.

5. Панування на ринку. Підприємницький хист, уміння вибрати вдалу "нішу" для вкладання капіталу, впливати на ціни, швидко реагувати на зміни кон'юнктури ринку також є важливим фактором у нерівності доходів.

6. Щаслива випадковість, зв'язки, нещастя і дискримінація. Ці фактори роблять великий вплив на рівень доходів багатьох людей. Іноді високі доходи пов'язані з відкриттям корисних копалин, контактами з діловими людьми, урядовцями. З іншого боку, є фактори, які негативно впливають на доходи сім'ї. До них можна віднести різні нещасні випадки, тривалу хворобу, смерть годувальника, безробіття, стихійні лиха.

7. Нівелюючі — складання заробітків сім'ї, пенсії пенсіонерів, які живуть в сім'ї і вносять свою пенсію до бюджету сім'ї, допо­мога, що одержують члени сім'ї.

8. Диференціюючі — наявність непрацездатних членів сім'ї, їх кількість у сім'ї; співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім'ї.