Семінарське заняття 4 Тема 7. Провадження у суді першої інстанції

Питання для усного опитування та дискусії

1. Процесуальна форма підготовки як складова оперативності та ефективності цивільної процесуальної форми.

2. Судове засідання: традиції, новації, оптимальна (раціональна) процесуальна форма.

3. Спрощені форми розгляду цивільних справ: заочний розгляд цивільної справи, письмова, дистанційна форма.

4. Зміст та структура окремого провадження у цивільному, господарському та адміністративному процесах.

5. Інформування учасників цивільного процесу про хід та результати розгляду та вирішення цивільних справ.

6. Чинність правочинів, укладених у рамках цивільного процесу.

Методичні вказівки

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є: відкриття провадження у справі; підготовка справи до судового розгляду; судовий розгляд; судові дебати; докази; доказування; судове рішення; ухвала суду; судове рішення; заочний розгляд.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах:

• процесуальна форма розгляду цивільної справи;

• етапи судового засідання;

• ускладнення у ході розгляду цивільної справи;

• заочний розгляд цивільної справи.

Провадження у суді першої інстанції. Вивчення цієї теми безпосередньо пов’язано із попередньою темою щодо теорії позову у цивільному судочинстві, зважаючи на значення норм про позовне провадження як загального правила щодо розгляду та вирішення справ окремого провадження. Наказне провадження у цьому контексті не враховується, оскільки воно носить екстраординарний характер і не вкладається у загальний концепт цивільної процесуальної форми.

Визначення категорії «право на судовий захист» у найбільш загальному вигляді слід визначати через категорію «суб’єктивне право» та «право на захист», яке дає повне розуміння сутності, призначення та необхідності визнання права на судовий захист. І, незважаючи на різне визначення права на судовий захист складовою права на захист та суб’єктивного права загалом, слід погодитись на тому, що право на судовий захист може мати матеріально-правову та процесуальне складову. Вони мають надзвичайно важливе значення при відкритті провадження у справі, а у подальшому для вирішення справи по суті.

Структура ЦПК України свідчить про віднесення до провадження до судового розгляду великої кількості правових інститутів, котрі традиційно наукою цивільного процесуального права визнавалися і продовжують визнаватися інститутами загальної частини цивільного процесуального права або загальних положень позовного провадження, тобто тих інститутів, котрі можуть застосовуватися протягом усього цивільного процесу по справі, на будь-якій із його стадій (забезпечення доказів, забезпечення позову, ).

Попереднє засідання як новела цивільного процесуального законодавства, котра первісно має завданням примирення сторін та/або створення умов для повного, об’єктивного та своєчасного вирішення цивільної справи слід аналізувати через категорію «судове засідання», звертаючи увагу на спільні та відмінні риси.

Інформування учасників цивільного процесу — чи не найбільший клопіт, який перешкоджає розгляду справ у розумні строки, оперативності цивільного судочинства, раціональному плануванню розгляду та вирішення цивільних справ. І, незважаючи на запровадження новітніх форм інформування (через засоби масової інформації, телеграфним зв’язком), не завжди вдається належним чином забезпечити учасників цивільного процесу про проведення судового засідання чи іншої процесуальної дії.

Враховуючи необхідність запровадження прискорених процедур розгляду та вирішення цивільних справ, предметом аналізу повинні виступити такі можливі форми цивільного процесу, як заочний (застосовується у цивільному судочинстві), дистанційний, письмовий (не використовуються у сучасній цивільній процесуальній формі).

Заочний розгляд цивільної справи слід розглядати як поєднання елементів прискорення розгляду та вирішення цивільної справи. Водночас розгляд справи без участі відповідача має елементи санкції щодо відповідача, оскільки він позбавляється можливості взяти участь у судовому засіданні, а відтак здійснити великий обсяг процесуальних прав щодо участі у процесу доказування (встановлення обставин справи, дослідження доказів, висловлення власної оцінки щодо вирішення справи у судових дебатах) та ін.

Письмова форма судового провадження наразі застосовується в адміністративному судочинстві і безперечно буде цікавою для застосування як складової цивільної процесуальної форми, адже вона полягає у представленні сторонами справи своїх доказів (здебільшого документів) із небажанням чи неможливістю особистої участі у розгляді цивільної справи. І хоча порівняно із адміністративним судочинством (де здебільшого розглядаються питання щодо законності дій, рішень чи бездіяльності органів державної влади чи місцевого самоврядування) такий розгляд не може застосовуватися так часто, однак різноманітність форм судового розгляду може надати більші гарантії отримання оперативного та своєчасного захисту суб’єктивного права.

Не менш проблемним є значення конституційного правилами про фіксацію ходу судового засідання. Забезпечення судів засобами фіксації подекуди обмежує можливість виконання норм про необхідність розгляду справи у спеціально обладнаному судовому засіданні — залі судових засідань. Прив’язка суду до конкретного записуючого носія може призводити до ускладнення організації судового засідання.

Для повної характеристики справ окремого провадження слід визначити структуру цих справ, критерієм для яких може бути визначено наступний. До першої групи відносяться справи, котрі поіменовані у ЦПК України та визначено процесуальний порядок розгляду та вирішення цих справ. До другої групи можна віднести справи, котрі поіменовані ЦПК України, а процесуальний порядок розгляду та вирішення визначено іншими актами законодавства. До третьої групи можна віднести справи, котрі ЦПК України не названо і процесуальний порядок розгляду та вирішення не визначено, однак вони відповідно до закону віднесені до справ окремого провадження.

В частині окремого провадження доцільно окремо зупинитися на дії принципів цивільного процесу, зважаючи на його публічність, обмежену дію традиційних принципів. Доцільно також обміркувати питання доцільності проведення виїзних судових засідань в окремих справах для забезпечення права кожного брати участь у судовому засіданні (насамперед, це стосується справ про усиновлення, щодо надання фізичній особі психіатричної допомоги у примусовому порядку, про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу та ін.).

Окремо слід розглянути питання застосування правил окремого провадження в інших різновидах цивілістичної процесуальної форми (господарського, адміністративного та ін.).

Інші проблеми цивільного процесуального права. Особливість викладання навчальної дисципліни «Проблеми цивільного процесуального права України» полягає у тому, що кожен із правових інститутів цієї галузі права обумовлює наявність тих чи інших проблемних моментів, різночитань, наукових підходів і т.п.

Зважаючи на це, окремою темою виділено сукупність наукових проблем цивільного процесуального права та практики застосування його норм, котрі не увійшли у зміст попередніх тем цієї навчальної дисципліни.

Відповідно до цієї навчальної програми на окреме дослідження та розгляд заслуговують наступні проблеми:

— проблема відповідальності у зв’язку з тим, що традиційна концепція виділення кримінальної, адміністративної, цивільно-правової, матеріальної та дисциплінарної відповідальності не охоплює усі можливі санкції, закріплені у законодавстві. Тим паче у цивільному процесуальному законодавстві є ряд санкцій, які мають власну своєрідність, котра може підштовхнути нас до виведення поняття «цивільно-процесуальної відповідальності»;

— застосування забезпечувальних заходів. Забезпечення позову — це не єдиний можливий варіант гарантування виконання рішення суду про присудження. Наявні інші можливі варіанти забезпечення виконання рішення, оскільки після ухвалення рішення забезпечувальні заходи продовжують діяти, хоча позову як такого немає; окремі процесуальні дії можуть вчинятися також задля забезпечення виконання рішення про визнання, в тому числі у справах окремого провадження, що фактично чинним процесуальним законодавством не врегульовано;

— правочини, укладені у рамках цивільної процесуальної форми. Угода про підсудність, мирова угода, угода про закінчення апеляційного, касаційного, виконавчого провадження — це невеликий перелік домовленостей, які можуть мати місце у рамках цивільної процесуальної та мають дотичне відношення до цивільних процесуальних відносин. Зокрема, сучасний стан використання мирових угод у цивільному судочинстві неоднозначно трактується у науці, у юридичній періодиці, судовою практикою та діяльністю державної виконавчої служби. І головно це пояснюється відсутністю норми у Законі України «Про виконавче провадження» про те, що мирові угоди виступають предметом виконання, особливо зважаючи на новий підхід, а відтак нову редакцію ст. 3 цього Закону. Водночас виконавчими документами визнаються ухвали суду, якими зокрема може вирішуватися питання про визнання мирової угоди. У цьому випадку можливим є вивчення питання щодо розширення кола справ наказного провадження щодо звернення до примусового виконання мирової угоди;

— процесуальні строки. До цих пір у науці цивільного процесуального права немає однозначного розуміння такої категорії, як «службові строки», котрі визначають процесуальні діяльність суду. Із запровадженням нового ЦПК України з’явився «розумний строк розгляду цивільної справи», який безпосередньо пов’язаний із змістом Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;

— новітні технології у цивільному судочинстві. Із технічним розвитком збільшується ймовірність, необхідність та доцільність використання технічних засобів задля різних потреб. На сьогодні обов’язковим виступає фіксування судового процесу технічними засобами. Наразі недооцінюється та суд уникає використання як засобу доказування звуко- та відеозапису, оскільки їхня доказова сила може виявитися неспіврозмірною із витрати, наслідками, які можуть мати місце внаслідок визнання таких об’єктів належним та допустимим доказом. Законодавчо неврегульованими, а відтак не використовуються на практиці, такі форми застосування новітніх інформаційних технологій, як Internet, відеоконференцзв’язок та інші способи спілкування на великих відстанях, що може надати нові, додаткові способи реалізації принципу безпосередності у цивільному процесі, уникаючи при цьому застосування судових доручень як винятку із цього принципу;

— здійснення судочинства з іноземним елементом. Проблемність правового регулювання полягає у великій кількості джерел, в яких закріплено особливості судочинства з іноземним елементом, враховуючи міждержавні, багатосторонні та міжнародні договори, конвенції та інші джерела міжнародного права. Особливість цього питання також полягає у тому, що джерелом, в якому містяться норми про цивільного судочинства з іноземним елементом, виступає поряд із ЦПК України Закон України «Про міжнародне приватне право».

— інші проблеми, які визначаються виходячи із останніх тенденції розвитку науки цивільного процесуального права, практики застосування, останніх публікацій у юридичній літературі, засобах масової інформації тощо. Обсяг цих проблем визначається у кожному коректному випадку вивчення навчальної дисципліни і, насамперед, визначається викладачем, який забезпечує проведення лекційних та семінарських занять з навчальної дисципліни. Водночас у жодному разі студенту не забороняється (а навпаки вітається і заохочується) висловлення власних міркувань щодо змісту вивчення тих чи інших питань, які пов’язані із сутністю, станом та тенденціями розвитку цивільного судочинства та науки цивільного процесуального права.