Розділ ііі: проблеми правового забезпечення державного регулювання цін і тарифів .3. Шляхи вдосконалення правового регулювання у сфері цін і ціноутворення

Дослідивши норми національного законодавства щодо правового регулювання цін та ціноутворення, можна впевнено сказати, що саме вдосконалення державного регулювання цін повинно стати дієвим інструментом впливу державної влади на економічний розвиток країни з метою забезпечення захисту економічної конкуренції, рентабельної діяльності суб’єктів господарювання, паритету цін різних галузей народного господарства та інших економічних параметрів у державі. Також, важливо зазначити, що саме на державу покладені функції щодо забезпечення належного виконання політики у сфері ціни та ціноутворення. Запропоновані шляхи вдосконалення державного регулювання цін забезпечать ефективність регулювання цін на продукцію (роботи, послуги), розширення сфери застосування вільних цін, розширення повноважень регуляторного органу по цінах, посилення державного нагляду та контролю у сфері ціноутворення та формування ціноутворення згідно чинників ринкової саморегуляції і державного регулювання ціноутворюючих факторів.

Цінова політика повинна стати складовою частиною економічної і соціальної політики України з метою забезпечення, зокрема, системності і узгодженості дій органів державної влади при реалізації цінової політики.

Серед основних кроків для досягнення вищезазначених цілей щодо удосконалення законодавства з питань державного регулювання цін, та відповідно, роботи органів державного контролю за цінами, можна виділити наступні.

Так, слід поширити сферу дії Закону України «Про ціни і ціноутворення» в частині застосування санкцій на суб’єктів господарювання – фізичних осіб-підприємців.

Аналіз чинного законодавства про ціноутворення дозволяє зробити висновок, що зараз воно являє собою не просту механічну сукупність нормативно-правових актів, а цілісну систему взаємозалежних і взаємодоповнюючих нормативних розпоряджень – інститут господарського законодавства. Предметом регулювання цього інституту є господарські відносини, які виникають між суб’єктами господарювання при встановленні ними цін. За своїм характером ці правовідносини можуть бути внутрішньогосподарськими (при визначенні собівартості – базової величини ціни), господарсько-виробничими (при встановленні договірних цін), організаційно-господарськими (при встановленні державних регульованих, фіксованих і комунальних цін). Нормативно-правові акти, які складають законодавство про ціноутворення, окрім єдності предмету, характеризуються і єдністю мети – зміцненням суспільного господарського порядку в сфері ціноутворення за допомогою координації діяльності учасників господарських правовідносин [34, c. 62]

Зараз в Україні розподілені повноваження в сфері ціноутворення. Державні фіксовані ціни встановлюються Верховною Радою України. Перелік видів продукції, на яку поширюється чинність закону, визначає Кабінет Міністрів України. Право встановлення комунальних цін на продукцію комунальних підприємств належить органам місцевого самоврядування. Встановлення регульованих цін може здійснюватись міністерствами.

Сферу дії Законів України «Про основні засади зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні» слід тимчасово не поширювати на роботу органів державного контролю за цінами в частині продукції, на яку запроваджено державне регулювання цін.

Проаналізувавши вищевказане, є необхідність закріпити певні положення щодо вдосконалення та правового регулювання ціни та ціноутворення:

• варто запропонувати скасувати норму надсилання повідомлення не пізніше як за 10 днів до початку проведення перевірки;

• необхідно затвердити Порядок припинення порушень, здійснених суб’єктами господарювання, які зареєстровані в інших областях для рівноцінного здійснення перевірок по відношенню до усіх суб’єктів господарювання;

• доцільно передбачити формування оптово-відпускних цін на умовах франко-склад підприємства;

Також, існує необхідність забезпечити прозорість роботи суб’єктів господарювання на ринку регульованих продовольчих товарів та здійснення перевірок органами державного контролю за цінами, слід встановити граничний розмір витрат із транспортування регульованих продовольчих товарів у міжміському сполученні і затвердити порядок їх розрахунку.

Підвищити результативність заходів щодо проведення моніторингу цін і тарифів на споживчому ринку дозволить внесення відповідних змін і доповнень до Порядку проведення моніторингу цін і тарифів на споживчому ринку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.02 №803 (із змінами і доповненнями) та встановлення, що у разі виявлення порушень, виявлених в результаті проведеного аналізу, здійснюється позапланова перевірка та застосовуються економічні санкції, передбачені абзацом другим пункту 2.1 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами.

Важливою умовою результативності роботи органів державного контролю за цінами є не лише виявлення порушення, але і попередження та недопущення їх у подальшому, тому слід посилити відповідальність за повторні порушення правил торгівлі, результати яких вказують на систематичність та масштабність порушень правил торгівлі продовольчими товарами, в тому числі і в результаті повторних перевірок, в першу чергу за рахунок відсутності прохідних документів та документів, що засвідчують якість; відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари; невідповідність вимогам нормативних документів тощо.

Наявність декількох видів обліку та звітності ускладнює проведення діяльності підприємств та користувачів звітності, створює підґрунтя для тіньових схем. Не забезпечується нарахування доходів і витрат тощо. В Україні практично відсутній контроль за правильністю формування собівартості у бухгалтерському обліку, збиткові підприємства можуть бути платниками податку на прибуток підприємств тощо.

Слід також відкоригувати встановлені критерії, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.08 №483 «Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності і визначається періодичність проведення планових заходів, пов’язаних з державним наглядом (контролем) за додержанням порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів)», оскільки всі види послуг, в тому числі громадське харчування та реалізація непродовольчих товарів (за винятком товарів дитячого асортименту), якими споживачі користуються у повсякденному житті, та які ввозяться на територію України низької якості, без відповідних супровідних документів виключені з даного переліку [39, c. 59]

Проаналізувавши діяльність державних органів з контролю за цінами потрібно зазначити їх неспроможність щодо припинення щорічного зростання кількості порушень ціноутворення. На думку Венгера В.В., така ситуація пов’язана насамперед з відсутністю чіткої взаємодії контролюючих органів між собою.

Враховуючи соціальну значущість суб’єктів природних монополій, пропонується здійснювати комплексний контроль щодо правильності встановлення тарифів на їх продукцію, проаналізувати існуючі функції контрольних органів та удосконалити їх з метою чіткої взаємодії між самими органами контролю, що у свою чергу дасть можливість вчасно запобігати ціновим зловживанням природними монополістами і одночасно удосконалювати нормативно-правову базу щодо регулювання цін.

Провівши детальну перевірку контролюючих органів можна визначити сфери впливу кожного органу окремо,та як вони здійснюють такий контроль за цінами. Взаємодія між декількома контролюючими органами та суб’єктами господарювання дасть змогу виявити і швидко усунути недоліки в організаційно-економічному механізмі регулювання цін.

Держава в особі уповноважених органів повинна подолати перешкоди, які заважають ефективному функціонуванню суб’єктів господарювання. Такий етап поклав би початок для здійснення належного державного регулювання діяльності таких суб’єктів в цілому. Однак, як свідчить практика, таке регулювання недосконале. У регуляторних органів не вистачає можливостей для кваліфікованої перевірки фінансової звітності підприємств та організацій, що свідчить взагалі про обмеженість заходів адміністративного контролю. Потрібні більш дієві засоби для вдосконалення регулювання діяльності суб’єктів господарювання.

Якщо ж звернутись до практики міжнародного законодавства, то тут на думку науковців є правильним твердження фахівців спеціально створеної німецької консультативної групи з питань економічних реформ при Уряді України Інституту економічних досліджень та політичних консультацій [26, c. 441]. Провівши детальний аналіз національного законодавства вони пропонують:

• розробити єдиний порядок проведення перерахунків за фактично одержані споживачами комунальні послуги, розробивши нормативний документ;

• розробити нової редакції Правил надання населенню послуг водо-, теплопостачання та водовідведення та Правил користування тепловою енергією, які б у тому числі враховували можливість для споживача, при відсутності приладів обліку, отримувати від енергопостачальної організації розрахунок кількості спожитої теплової енергії окремо на опалення та гаряче водопостачання. [12, c.50-92]

Правильним, на їх думку, є твердження вченого В.В. Венгера, який у своїй праці зазначає, що для більш ефективного регулювання у закордонних країнах створено комплексну нормативно правову базу та незалежні регулюючі органи, які визначають умови ціноутворення та діяльності підприємств природних монополій, що спонукає звернутися до світового досвіду щодо організації контролю за цінами.

Як свідчить світовий досвід регулювання цін у природних монополіях, найефективнішими методами регулювання цін для сучасного стану української економіки є: метод декларації зміни цін та метод індексації тарифів. Зазначені методи належать до стимулюючих і дозволяють природному монополісту економічно обґрунтовано підвищувати чи знижувати ціни (тарифи) на свою продукцію, що дасть змогу усувати практику штучного завищення витрат та здійснювати ефективний контроль за ціноутворенням.

Для ефективного контролю за цінами на ринках природних монополій слід було б регулярно здійснювати комплексний контроль за правильністю встановлення тарифів на їх продукцію, аналізувати існуючі функції контрольних органів та удосконалювати їх з метою чіткої взаємодії між самими органами контролю, що у свою чергу дасть можливість вчасно запобігати ціновим зловживанням природними монополістами, і одночасно удосконалювати нормативно-правову базу щодо регулювання цін.

Відокремлення конкурентних видів діяльності природних монополій від природно монопольних, лібералізація немонопольних ринків, приватизація конкурентних підприємств, передача до комунальної власності об’єктів соціально-культурного призначення надасть змогу регулюючим та контролюючим органам ефективно здійснювати контроль за встановленням цін на продукцію природних монополій, оперативно реагувати на будь-які негативні тенденції у діяльності зазначених суб’єктів господарювання та припиняти можливі цінові порушення.

Крім вищезазначених механізмів врегулювання проблемних питань ціноутворення, що впливають на результативність роботи органів державного контролю за цінами, слід запропонувати наступне.

Регулярним завданням має бути опрацювання, узагальнення та впровадження пропозицій щодо вдосконалення нормативно-правової бази з питань ціноутворення та контролю за цінами.

Для якісної оцінки, доцільно розробити Методичні рекомендації з перевірок роботи територіальних держінспекцій цін з питань організації роботи з реалізації цінової політики держави в регіоні, дотримання вимог чинного законодавства щодо застосування економічних санкцій та адміністративних штрафів, а також посилити співпрацю з облдержадміністраціями, приймати участь у заходах, направлених на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України у регіонах (участь у колегіях, сесіях, конференціях, нарадах тощо).

Врегулювання потребує законодавче поле діяльності органів державного контролю за цінами та удосконалення цінового законодавства у частині формування та встановлення цін і тарифів.

Таким чином наведено теоретичне узагальнення і шляхи вдосконалення правового регулювання цін і ціноутворення в Україні, що дає можливість упорядкувати наступні висновки:

1.                 На сучасному рівні національне законодавство про ціноутворення являє собою не досить досконалу систему яка би давала змогу ефективно здійснювати контроль за діяльністю суб’єктів господарювання. Перш за все необхідно ще раз проаналізувати законодавство та внести певні зміни.

2.                 Для забезпечення системного підходу до ціноутворення необхідно гармонізувати відповідні норми податкового законодавства з законодавством про ціноутворення.

3.                 Аргументованою є позиція щодо необхідності уніфікації правових норм, що визначають порядок віднесення на собівартість окремих видів витрат виробника.

4.                 У сучасних умовах господарювання ефективність державного регулювання чимало в чому залежить від взаємодії центральних та місцевих органів управління, тому потрібно налагодити цю співпрацю між ними,адже це надасть змогу суб’єктам господарювання здійснювати та впроваджувати певну політику щодо цін та ціноутворення.

Висновки до розділу 3

1. Цінова політика держави - це діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, яка спрямована на досягнення трьох основних цілей: послідовного проведення цінової лібералізації, державного регулювання цін (тарифів) на окремі види товарів (послуг) та здійснення контролю за їхнім додержанням.

2. Одним з основних напрямків державної діяльності в галузі еконо­міки є проведення збалансованої цінової політики, яка є складовою частиною загальної економічної та соціальної політики України. Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни; введення податкових платежів з метою вилучення частки доходів у виробників і споживачів; державна підтримка цін через дотації.

В Україні систему органів ціноутворення можна умовно поділити на загальнодержавну (всеукраїнську) ланку та локальну ланку органів ціноутворення. До системи органів ціноутворення України входять спеціалізовані й неспеціалізовані органи ціноутворення. Основні функції спеціалізованих органів ціноутворення: ціно- і тарифотворення, контроль за встановленими цінами і тарифами та моніторинг цін. Неспеціалізовані органи ціноутворення поряд з основними нецінотворчими функціями виконують деякі ціно- і тарифотворчі функції.

3. Повноваження та порядок діяльності уповноважених органів, права та обов’язки їх посадових осіб, які здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням суб’єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державне спостереження у сфері ціноутворення, визначаються Законом України «Про ціни та ціноутворення», Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та іншими законами.

4. На сьогодні головним органом у сфері забезпечення цінової політики та у її формуванні є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. Відповідно до положень про міністерство безпосереднє виконання покладених на нього завдань забезпечує Управління цінової політики яке здійснює державне регулювання цін та тарифів на товари і послуги разом із Антимонопольним комітетом України приймає рішення про запровадження та скасування цін на продукцію монопольних утворень на споживчому рівні, також проводить аналіз стану ціноутворення у відповідних сферах цінового регулювання, здійснює контроль за додержанням порядку формування, встановлення та застосування цін та тарифів, проводить моніторинг цін та розробляє пропозиції щодо вдосконалення цінового регулювання.

5. За порушення державної дисципліни цін встановлюється відповідальність, яка визначається відповідно до Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових санкцій органами державного контролю за цінами та Законом України «Про ціни і ціноутворення» ст. 20. Застосовуються адміністративно-господарські санкції за порушення законодавства про ціни і ціноутворення.

6. На сучасному рівні національне законодавство про ціноутворення являє собою не досить досконалу систему яка би давала змогу ефективно здійснювати контроль за діяльністю суб’єктів господарювання. Перш за все необхідно ще раз проаналізувати законодавство та внести певні зміни.

Для забезпечення системного підходу до ціноутворення необхідно гармонізувати відповідні норми податкового законодавства з законодавством про ціноутворення. Аргументованою є позиція щодо необхідності уніфікації правових норм, що визначають порядок віднесення на собівартість окремих видів витрат виробника.

Висовки взагалі!

В результаті проведеного аналізу щодо правового регулювання цін та ціноутворення в Україні були сформульовані наступні висновки:

1. Ціна як економічна категорія виражає узгоджений покупцем і продавцем грошовий чи інший майновий еквівалент, який покупець згоден сплатити за переданий йому товар (роботи, послуги).