67. Правове значення нормативів гдв, гдс, гдр

Нормативи ГДВ, ГДС і ГДР - це локальні нормативи, які розробляються самими підприємствами-забруднювачами для кожного джерела забруд­нення окремо (для кожної труби) і затверджуються органами Мінприроди у дозволах на забруднення довкілля.

ГДС - гранично допустимі скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти. Це маса речовин у стічних водах, яка максимально допустима до відведення з установленим режимом уданому пункті водного об'єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольова­ному пункті. їх встановлення регулюється Водним кодексом України від 6 червня 1995 року і Порядком розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, затвердже­ним постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 року №1100;

ГДР - гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на довкілля. їх вста­новлення регулюється Законом України «Про охорону атмосферного повітря» в редакції від 21 червня 2001 року, а також Порядком розробки і затвердження нормативів граничнодопустимого рівня впливу фізичних та біологічних чинників стаціонарних джерел забруднення на стан атмос­ферного повітря, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 300;

ГДВ - гранично допустимі викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря - це максимальна кількість шкідливих речовин, що може бути викинута в атмосферне повітря за одиницю часу від одного або сукуп­ності джерел забруднення атмосфери. ГДВ встановлюється для кожно­го джерела забруднення атмосфери на діючому підприємстві за умови, що викиди шкідливих речовин від одного джерела або від сукупності інших джерел населеного пункту зурахуванням промислового розвитку та розсіювання забруднюючих речовин в атмосфері не створять при­земної концентрації шкідливих речовин, яка перевищує ГДК. їх встанов­лення регулюється Законом України «Про охорону атмосферного пові­тря» в редакції від 21 червня 2001 року, а також Порядком розроблення і затвердження нормативів ГДВ забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1780. На виконання останнього Мінприроди своїм наказом від 27 червня 2006 року № 309 затвердило Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел.

Правове значення нормативів ГДВ, ГДС і ГДР полягає у нормуванні негативного впливу на довкілля. У разі порушення підприємством вста­новлених для нього нормативів ГДВ, ГДС чи ГДР забруднення довкілля вважається екологічним правопорушенням, що є підставою для притяг­нення підприємства до правової відповідальності.

68. Лімітування та квотування спеціального використання природних ресурсів

Лімітування регулюється:

• Законом України «Про охорону навколишнього природного сере­довища» (ст. 33);

• Положенням про порядок встановлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459 та іншими нормативними актами.

Лімітування та квотування - це нормування спеціального викорис­тання природних ресурсів, яке виражається у встановленні максимальної кількості природних ресурсів, які можуть бути використані суб'єктом за певний період часу (зазвичай - рік).

Квотування є різновидом лімітування. Поняття «квотування» вико­ристовується здебільшого у двох значеннях:

а) квоти на видобуток корисних копалин - це те саме, що ліміти, але застосовуються для нормування видобутку корисних копалин згідно зі ст. 52 Кодексу України про надра від 27 липня 1994 року та відповідно до Положення про порядок установлення квот на видобуток окремих видів корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1994 року №862;

б) квоти спеціального використання рибних запасів та інших об'єк­тів водного промислу загальнодержавного значення - розподіл загальнодержавних лімітів спеціального використання водних живих ресурсів для кожного окремого користувача. Ліміти співвідносяться із квотами таким чином: ліміти спеціального використання водних живих ресурсів встановлюються Мінприроди щороку для кожного виду таких ресурсів окремо і є єдиними для всієї України; на підставі встановлених Мінприроди лімітів Держкомрибгосп щороку виділяє для кожного окремого рибогосподарського підприємства квоти на спеціальне використання водних живих ресурсів: сума всіх виділених квот неповинна перевищувати встановленого Мінприроди ліміту. Квоти лову риби визначаються у дозволах, що видаються органами Держкомрибгоспу згідно зі ст. З Закону України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» від 6 лютого д 2003 року.