Практичне заняття № 9 Тема: Біосферні заповідники України

І.Екоінформація.

ІІ. Основні питання заняття:

1. Всесвітня мережа біосферних заповідників.

2. Завдання та умови створення біосферних заповідників.

3. Біосферні заповідники України, статус, завдання та режим охорони.

4. Характеристика біосферних заповідників України

Необхідно знати:

1. Розрізняти поняття „біосферний заповідник” і „біосферний резерват”.

2. Функції біосферного заповідника.

3. Історію створення біосферних заповідників.

4. Умови створення біосферних заповідників.

5. Мету та завдання біосферних заповідників.

6. Функціональні зони біосферних заповідників.

7. Розташування, особливості, флору, фауну, червонокнижні та типові види всіх біосферних заповідників України.

Література:

1. Конспект лекцій.

Теоретичний матеріал: Всесвітня мережа біосферних заповідників

Біосферний заповідник (біосферний резерват) представляє най­більш характерну охоронну еталонну ділянку біосфери в певній гео­графічній зоні, де ще збереглися гармонійні стосунки між людиною: природою. Як правило, біосферні заповідники створюються на тери­торії існуючих природних заповідників, національних природних пар­ків та інших категорій природно-заповідних територій.

Багато науковців, погляди яких висловлені С.М.Стойком вва­жають, що правильніше вживати назву "біосферний резерват", яка прийнята у всіх країнах світу, оскільки назва "біосферний заповідник” не відповідає суті та призначенню біосферних заповідників. Адже «природний заповідник» - це територія з абсолютно заповідним ре­жимом, тоді як біосферні заповідники включають в себе не лише при­родні екосистеми, що охороняються, але й окультурені ландшафти і навіть населені пункти.

Біосферний заповідник повинен одночасно виконувати такі функ­ції: 1) охоронну - сприяти збереженню біорізноманіття; 2) бути етало­ном сталого розвитку - забезпечувати стабільне і раціональне вико­ристання природних ресурсів місцевими жителями; 3) наукового пі­знання - забезпечувати проведення моніторингу природних і антропо­генних процесів, що проходять в природних комплексах; 4) освіт­ню - сприяти природоохоронній освіті; 5) виховну - сприяти екологіч­ному вихованню населення.

В 1973 році у зв'язку з початком робіт за Програмою ЮНЕСКО "Людина і біосфера" була висунута ідея створення Всесвітньої мережі біосферних резерватів як наукової бази цієї програми. Теоретичною основою координованої роботи мережі біосферних заповідників с спеціально розроблена Міжнародним Союзом охорони природи і при­родних ресурсів разом із ЮНЕП "Класифікація біогеографічних про­вінцій", за якою 14 основних біомів об'єднують більше 200 географіч­них провінцій, які представляють біорізноманіття природних угрупо­вань Землі. Щоб отримати право іменуватися біосферним запові­дником, територія природного заповідника, як правило, повинна:

• характеризувати велику біогеографічну зону;

• мати площу не менше 30 тис. га;

• нараховувати типи ландшафтів і екосистем, типи ландшафтів і екосистем , які потребують захисту;

- представляти можливість вивчення та демонстрації форм стійкого розвитку з метою наступного їх поширення на більшу те­риторію, в межах якої знаходиться заповідник.

Перші біосферні резервати були створені в 1976 році. Станом на 1995 р. у 82 країнах функціонувало 324 біосферних резерватів, на 1997 р. - 337 резерватів у 85 країнах, які відповідають критеріям, ви­кладені в Програмі ЮНЕСКО "Людина і біосфера" (МАБ).

Біосферні резервати утворюють Всесвітню мережу, у рамках якої здійснюється обмін інформацією, досвідом і кадрами. Вони сприяють досягненню мети, визначеної Конвенцією про біологічну різноманіт­ність і Порядку денному на XXI сторіччя, прийнятому Конференцією Організації Об'єднаних Націй по навколишньому середовищі і розви­тку, яка проходила в Ріо-де-Жанейро в 1992 році.

Діяльність Всесвітньої мережі здійснюється в правових рамках, офіційно встановлених Генеральною конференцією ЮНЕСКО на 28-й сесії. Вони визначають порядок функціонування мережі і передбача­ють періодичну перевірку біосферних заповідників.

Всесвітня мережа у своїй діяльності опирається на регіональні або тематичні мережі (наприклад, з метою вивчення біорізноманітності).

Співробітництво між біосферними резерватами може здійснюва­тись в таких формах, як обмін інформаційними матеріалами, публіка­ції статей в "Бюлетені біосферних заповідників", виконання спільних проектів, визнання заповідників побратимами, обмін співробітниками і візитами тощо.