Джерела інформаційних технологій
У середині ХУІІ ст. традиційними засобами рахування вважалось: з пером у руках здійснювати усі розумові операції або за допомогою жетонів, які заміняли запам'ятовування цифр. Останній спосіб не задовольняв Блеза Паскаля, тому що пов'язаний з великими витратами часу. Щодо таких обчислень, то вони напружують увагу, захаращують пам'ять, стомлюють розум і в них легко припуститися помилки. Розмірковуючи над труднощами батьківської служби, якому він допомогав переоформлювати податки і їх розподіляти між приходами округи, Паскаль вирішує механізувати обчислення і приходить у 1642 р. приходить до ідеї рахункової машини. Він визначив, що це буде машина, яка виконуватиме арифметичні дії без пера і жетонів способом новим і зручним. Створити проект йому допомогли знання з геометрії, фізики і механіки, які він здобув у роки дитинства. Долаючи перешкоди об'єктивного і суб'єктивного характеру, Паскаль у 1645 р. створює свою рахункову машину. Через чотири роки він отримує привілей на свій винахід, у якому відзначається великий успіх молодої людини, що з раннього дитинства виявила здібності у математиці, і описується своєрідність арифметичної машини.
У роботі «Думки» Паскаль так пише про свій винахід: «Арифметична машина виконує дії, які ближче до дії думки, ніж усі, що виробляються тваринами; але вона не робить нічого такого, що вказувало б, що у неї є воля, як вона є у тварин». У цьому вислові вченого наче б то висловлені можливості і межі будь-якого кібернетичного моделювання дійсності. Будь-який кібернетичний пристрій, подібно арифметичній машині у своїй області, вище тваринного і наближається до мозку людини стосовно механічного відбору і обробки високоорганізованої інформації, але він набагато нижчий тваринного і безмірно віддаляється від людського щодо вищої оцінки отриманих повідомлень і вибору на її основі вільних рішень.
У роботі над рахуючим механізмом Паскаль показав себе не тільки абстрактним математиком, що оперує теоретичними поняттями, але й майстерним інженером, який зміг подолати багато труднощів механічного і технічного порядку в процесі втілення першоначального задуму, проявивши при цьому працездатність, настирливість і велике терпіння.
Ідея, покладена в основу арифметичної машини, у другій половині ХУІІ ст. широко використовувалась багатьма вченими, які проводили подальші дослідження в галузі механізації розрахунків. Зокрема, у 70-і роки Лейбніц запропонував конструкцію більш складного, суматорно-помножуючого механізму. Американський вчений Норберт Вінер у своїй книзі «Кібернетика» називає Лейбніца «святим» і «покровителем кібернетики», який займався обчисленням висновків і «утримував у зародку машину, що думає». У другій книзі, «Кібернетика і суспільство», Вінер говорить про Паскаля як про винахідника, що зробив «дійсний внесок у створення сучасного настольного арифмометра».
Відзначимо, що на початку ХУІІ ст. винайдено такий обчислювальний пристрій як логарифмічна лінійка. Вона стала необхідною для прискорення обчислень.
Робота оператора на машинах ХУІІ ст. у принципі була повністю автоматична. Він нічого не обчислював, а просто організовував обчислення, діючи відповідно до заздалегідь складеної інструкції, які два числа ввести у машину на тій чи іншій операції обчислень, яку арифметичну дію провести з ними і де записати відповідь.
Першим, хто зрозумів, що увесь процес можна зробити суцільно автоматичним, був англійський математик Чарльз Беббідж. Це сталось приблизно у 1833 р. Для цього треба з'єднати механізми, які проводять арифметичні дії, з іншими механізмами, що відтворюють дії оператора відповідно до команд, приєднати до них «запам'ятовуючий пристрій», або «пам'ять», тобто пристрій, що реєструє отримані при обчисленні числа (подібно до того, як оператор записує їх на папері) і видає їх знову, коли вони потрібні. Принципи дії такої машини були майже повністю розроблені Беббіджем. Але при наявності у його розпорядженні тільки таких механізмів, як зубчасті колеса і храпові механізми, винахіднику так і не вдалось сконструювати практично діючу машину.
На початку ХХ століття пошуки винаходу машини логічного мислення продовжуються. Вихідним положенням до її створення
було наступне. Якщо ми маємо арифмометри, які додають, віднімають, множать мільйонні числа за допомогою оберту важеля, то можна зробити логічну машину, здатну робити логічні висновки одним натисканням відповідних клавіш. Це збереже багато часу, залишивши людині галузь творчості, гіпотез фантазії, натхнення - душу життя.
Проблемами мислення і методологією науки наприкінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст. займався професор хімії Харківського
університету П.Д.Хрущов (1864-1909 рр.). У 1897 р. він прочитав для професорсько-викладацького складу університету курс лекцій з теорії мислення та елементів логіки. Професор повторив «логічне піаніно», яке ще у 1870 р. було винайдене англійським математиком, професором університету Стенлі Джевонсом (1835-1882 рр.). П.Д.Хрущов відтворив машину Джевонса, як навчальний прилад під час своїх лекцій з логіки та мислення. Після його смерті машину Джевонса успадкував професор хімії Харківського технологічного інституту О.М.Щукарьов (1864-1936 рр.).
У 1914 р. О.М.Щукарьов продемонстрував можливості цієї машини у політехнічному музеї Москви. Тут він прочитав лекцію «Пізнання і мислення», демонструючи «машину логічного мислення». Вона являла собою ящик заввишки 40 сантиметрів, завдовжки і завширшки - по 25 сантиметрів. Машина мала 16 штанг, що приводилися в рух натисканням кнопок, розташованих на панелі уведення даних (смислових посилок). Кнопки діяли на штанги, ті - на світлове табло, де висвітлювався словами кінцевий результат. Прості логічні висновки машина здійснювала, відштовхуючись від вихідних смислових посилок. Наприклад, на підставі вихідних посилок - срібло є метал; метали є провідниками; провідники мають вільні електрони; вільні електрони під дією електричного поля створюють струм - лектор отримував логічні висновки:
срібло є провідник, воно має вільні електрони, які під дією електричного поля створюють струм;
не срібло, але метал (наприклад мідь) є провідником, має вільні електрони, які під дією електричного поля створюють струм;
не срібло, не метал, але провідник (наприклад вугілля) має вільні електрони, які під дією електричного поля створюють струм;
не срібло, не метал, не провідник (наприклад сірка) не має вільних електронів і не виробляє електричного струму.
На відміну від Джевонса і Хрущова О.М.Щукарьов бачив у машині не звичайний шкільний посібник, а технічний засіб механізації операцій, пов'язаних з мисленням, які піддаються формалізації. В історії розвитку інформаційних технологій в Україні ім'я О.М.Щукарьова пов'язане з активною пропагандою важливості і можливості механізації деяких сторін логічного мислення, які формалізуються. Його погляди на це окремими вченими розцінювались вкрай негативно.