М-КРО-МАКРО. Конспект 2015 - 275с

Очевидно, що такий самий підхід може бути використаний для аналізу довгострокового пристосування монополіста, і коли б він отримував у початковому періоді прибуток і ставив за мету його збільшення.

3. Монопольне ціноутворення та цінова дискримінація

Еластичність попиту на продукт (навіть коли на ринку діє лише один продавець цього продукту) впливає на ціну монополіста. Маючи інформацію щодо еластичності попиту ЕD, а також дані, що характеризують граничні витрати монопольного виробника, можна обчислити ціну продукції Р за формулою

тобто вона встановлюється вищою за рівень MC (зазначимо, що вказана формула використовується лише у випадку |ED | > 1. Отже, монополісти на практиці користуються принципом ціноутворення «витрати плюс», тобто ціна встановлюється на рівні граничних витрат плюс певна надбавка. Надбавка на граничні витрати зростає при зменшенні коефіцієнта еластичності і наближенні його до одиничної еластичності.

З метою збільшення свого прибутку монополісти досить широко використовують цінову дискримінацію (від лат. discriminatio — розрізняти) — встановлення продавцем різних цін на різні одиниці того самого товару, що продаються одному або різним покупцям. При цьому відмінність у цінах не пов'язана з різними витратами, потрібними для постачання товарів чи обслуговування покупців. Монополіст самостійно призначає ціну на свою продукцію і тому може продавати її за різними цінами або у різній кількості. Для цього необхідно лише, щоб крива попиту на товар у різних покупців була різною, аби покупців можна було легко ідентифікувати і унеможливити перепродаж товару.

Класифікацію видів цінової дискримінації представлено в табл. 10.1.

Таблиця 10.1 Основні види цінової дискримінації

101

Поняття цінової дискримінації було введене в економічну теорію в першій третині XX ст. Альфредом Пігу (1877—1959) — англійським економістом, послідовником А. Маршалла (хоча явище, що дістало цю назву, було відомо раніше).

Він запропонував розрізняти три види, або ступені, цінової дискримінації.

Цінова дискримінація першого ступеня, (досконала цінова дискримінація або ідеальна диверсифікацію цін), існує тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці блага. Така ціна називається резервною ціною. Інакше кажучи, ціна кожної одиниці продукції встановлюється на рівні ціни ринкового попиту саме цієї одиниці, в результаті весь споживчий надлишок присвоюється монополістом. Досконала цінова дискримінація зображена на рис. 10.7.

Рис. 10.7. Цінова дискримінація першого ступеня (досконала цінова дискримінація або ідеальна диверсифікація цін)

Оптимальний випуск монополіста, який не здійснює цінової дискримінації, визначається перетином кривих MC та MR. Він, як видно на рис. 10.7, становитиме Q2* при ціні P2* . Надлишок споживача при цьому дорівнюватиме сумі, окресленій площею P2*AL, надлишок виробника — сумі, окресленій площею CP2*LE2. Якби монополіст зміг здійснити досконалу цінову дискримінацію, він почав би продавати кожну одиницю продукції за тією ціною, за якою хто-небудь погодився б її купувати, тобто за цінами її попиту, вся множина яких представлена ординатами точок лінії попиту, D. Отже, кожна додаткова вироблена та продана одиниця продукції збільшувала б загальний дохід монополіста на таку саму суму, за якою вона б продавалася. А це означає, що для монополіста, який здійснює досконалу цінову дискримінацію, крива попиту стає і кривою граничного доходу, як і на ринку досконалої конкуренції (на рис. 10.7 злиття кривої MR з кривою D показано стрілкою). Однак, на відміну від досконалої конкуренції, де MR = AR, у монополіста, що здійснює цінову дискримінацію, ціни різних одиниць продукції різні, а тому MR ≠ AR.

Здійснюючи досконалу цінову дискримінацію, монополіст визначає оптимальний випуск також на перетині кривих граничного доходу і граничних витрат. Але оскільки для нього кривою граничного доходу стає крива попиту, то саме її перетин з кривою MC (точка E1 на рис. 10.7) визначає оптимальний випуск. Таким чином, обсяг випуску при досконалій ціновій дискримінації збільшується до рівня Q1*, що відповідає ринку досконалої конкуренції. Наслідком цього є збільшення суспільного виграшу на величину безповоротних (у випадку

102

простої монополії) втрат, що дорівнюють площі криволінійного трикутника E2LE1 втрат. З іншого боку, при цьому монополіст привласнює весь споживчий надлишок P2*AL, який при простій монополії і випуску Q2* дістався б покупцям.

У чистому вигляді досягнути досконалої цінової дискримінації складно. Адже для цього монополіст повинен володіти повною інформацією про функцію попиту всіх можливих споживачів свого товару. Деяке наближення до неї можливе за наявності невеликої кількості покупців, коли кожна одиниця товару виробляється за індивідуальним замовленням.

Цінова дискримінація другого ступеня полягає у встановленні рівня ціни залежно від обсягів продажу (рис. 10.8).

10.8. Цінова дискримінація другого ступеня

Цей спосіб дискримінації, як і в попередньому випадку, використовує спадну криву ринкового попиту, що відображає зменшення готовності покупця платити при збільшенні обсягу. Так, обсяг Q1 споживачі готові придбати за ціною P1, наступні Q2–Q1 одиниць — за нижчою ціною Р2, додаткові Q3–Q2 одиниць — ще за нижчою ціною Р2, тоді як простий монополіст встановив би за інших умов єдину ціну Р3. Відповідно, загальний дохід монополіста від продажу (витрати споживача на купівлю) Q1 одиниць товару дорівнюватиме площі прямокутника OP1AQ1, від продажу Q2 одиниць — площі фігури OP1AKBQ2, від продажу Q3 одиниць — всієї заштрихованої площі. Оскільки дохід від продажу Q3 одиниць за єдиною ціною P3 дорівнював би площі прямокутника OP3CQ3, зазначимо, що споживчий надлишок, привласнений монополістом завдяки ціновій дискримінації другого ступеня, дорівнює площі фігури P3P1AKBL, а площа незаштрихованих трикутників під кривою попиту характеризує не привласнену монополістом частину надлишку споживача. З поглибленням диференціації ціни продукції цінова дискримінація другого ступеня наближатиметься до абсолютної цінової дискримінації.

Проте ситуація на рис. 10.8 ідеалізована. Адже крива попиту D — це звичайна крива попиту, побудована на припущенні, що товар продається за єдиною ціною. Коли ж споживач купує Q1 одиниць товару за високою ціною P1, то ефект доходу змусить його скоротити попит на додаткове придбання цього товару. При ціновій дискримінації крива попиту може залишатися немінною лише за нульового ефекту доходу. Тому загальний обсяг при ціновій дискримінації другого ступеня виявиться меншим ніж Q3 через наявність ненульового ефекту доходу.

Розглянемо графічну модель, наведену на рис. 10.9.

103

Цінову дискримінацію другого ступеня часто характеризують як самовідбір. При цьому продавець хотів би, але не може визначити платоспроможності покупців (еластичність їх попиту). Тому він пропонує всім і кожному однакову структуру ціни, надаючи самому покупцеві можливість вибирати обсяг покупки і/або її специфічні умови. Так, при запровадженні погодинної оплати телефонних переговорів споживач, а не телефонна компанія визначатиме тривалість розмов, а отже, — їх вартість.

Цінова дискримінація третього ступеня спостерігається тоді, коли галузевий попит можна подати у вигляді окремих груп покупців (на основі сегментації) з різними функціями попиту. У цьому разі завдання підприємства — встановити такі ціни для кожної групи споживачів, які б максимізували загальний прибуток. На рис. 10.10 відображено графічну модель цінової дискримінації третього ступеня для двох сегментів ринку, тобто для двох груп споживачів.

Рис. 10.10. Цінова дискримінація третього ступеня

Криві попиту цих двох груп мають різний вигляд. Вони відрізняються за ціновою еластичністю та за максимальними цінами, які вони згодні заплатити за кожну одиницю товару. Різним кривим попиту відповідають різні криві граничного доходу. Обсяг, що максимізує прибуток підприємства, визначається точкою перетину кривої граничних витрат з кривою граничного доходу для кожного сегмента ринку. Для першого сегмента це буде обсяг q*1, а для другого — q*2. Ці обсяги будуть продаватися відповідно за цінами P1 та P2. Визначимо умови максимізації прибутку для обох ринків:

П TR1(q1) + TR2 (q2) - TC Q), де q1 + q2 = Q

Умовами максимізації будуть:

Оскільки dQ/dq1 = dQ/dq2 = 1, то ці умови набувають вигляду: dTR1/dq1 = dTC/dQ = dTR2/dq2

тобто

MR1(q1) = MR2(q2) = MC(Q)

Це означає, що максимізація прибутку відбуватиметься тоді, коли граничний дохід на кожному з двох ринків буде однаковим і дорівнюватиме граничним витратам на виробництво цього товару.

Приклади цінової дискримінації третього ступеня різноманітні. Наведемо деякі з них:

- вхідна плата в музеї, кінотеатри, тарифи на проїзд у міському транспорті можуть передбачати знижки для дітей, студентів, пенсіонерів, військових;

105

-ціни на непродовольчі товари сезонного попиту (одяг, взуття) можуть бути в кінці сезону нижчі, ніж на його початку;

-тарифи на авіаподорожі можуть бути диференційовані за днями тижня (у робочі дні нижчі, ніж у вихідні);

-передплата на газети, журнали для фізичних осіб може бути меншою, ніж для юридичних;

-на зовнішніх ринках продукція може продаватися за меншими цінами, ніж на внутрішніх, де підприємство має монопольну владу;

-тарифи у готелях для іноземців вищі, ніж для жителів країни.

За рахунок здійснення цінової дискримінації підприємства можуть продавати продукцію на одних ринках дешевше, а на інших — дорожче і забезпечувати собі максимальний прибуток.

4. Економічні наслідки та критерії монополізації галузі. Коефіцієнт Лернера. Індекс Херфіндаля—Хіршмана. Х-неефективність.

Монопольна влада — це здатність підприємства призначати ціну, яка вища за граничні витрати, й отримувати додатковий прибуток. Монопольну владу можуть мати підприємства не тільки на ринку чистої монополії, а й на ринку монополістичної конкуренції або олігополії. Ступінь монопольної влади можна визначити, якщо підраховувати, наскільки ціна P перевищує граничні витрати MC. Для цього використовують коефіцієнт Лернера (запропонований у 1934

р.):

L P MC)/P

Значення цього коефіцієнта можуть коливатися від нуля до одиниці. В умовах досконалої конкуренції ціна дорівнює граничним витратам (Р = MC), відповідно L = 0. Чим більше ціна відхиляється від граничних витрат, тим більшим є показник Лернера. Як видно з даної формули, джерелом ринкової (монопольної) влади є еластичність попиту: що еластичніший попит, то менша монопольна влада, і навпаки. Більшу монопольну владу можуть мати підприємства, які виступають з пропозицією на тих ринках, де еластичність попиту є меншою. На ринках універсальних товарів, які мають багато замінників, еластичність попиту висока. Споживачі можуть використовувати як ці товари, так і замінники у разі збільшення ціни, і це не дає можливості призначати ціну занадто високу, набагато більшу, ніж граничні витрати. З іншого боку, відсутність особливих ознак у товару, наявність багатьох його виробників свідчить про високий рівень конкуренції на ринку з боку пропозиції, що також зумовлює наближення ціни до граничних витрат.

Враховуючи те, що граничні витрати не завжди можна визначити, MC у цій формулі можна замінити на середні витрати AC. Тоді коефіцієнт Лернера визначається як відношення між прибутком фірми та загальним доходом:

L =[(P AC)Q] : [PQ] П / TR

Тому частка прибутку у виручці вважається показником ринкової влади фірми.

Велике значення для можливості встановлення високої ціни має кількість підприємств, що пропонують продукцію на ринок, а також ступінь нерівності становища підприємств, тобто їх частки на ринках. Згідно з положеннями економічної теорії гострота конкурентних відносин прямо пропорційна кількості підприємств у галузі. Чим більше таких підприємств, тим конкуренція сильніша, і навпаки. Найпростішим критерієм, що відображає становище фірм на ринку, є індекс концентрації ринку (CR), що визначається як частка (відсоток) від загального продажу галузі. Найбільш узагальнюючим показником, який враховує як кількість фірм, так і нерівність їх становища на ринку, є індекс Херфіндаля—Хіршмана, що розраховується за

формулою:

HHI ∑ Si2

де Si — частка ринку i-ї фірми. Якщо галузь представлена лише однією фірмою (ситуація чистої монополії), то індекс досягає максимального значення 1,0 (або 10000, якщо частка ринку

106

вимірюється у відсотках). Значення індексу зменшується із збільшенням кількості фірм N та підвищується із збільшенням нерівності між фірмами за будь-якої їх кількості. Якщо піднести до квадрата частки ринку, індекс має вищу питому вагу для показників великих фірм, ніж для малих. Взаємодія між фірмами галузі може будуватися на відносинах конкуренції, внаслідок чого ціна може зменшуватися, а також можуть існувати різного роду домовленості між фірмами з приводу ціни, розподілу ринку, обсягу випуску тощо. Домовленості послаблюють відносини конкуренції у галузі, дають фірмам можливість призначати ціну вищу, ніж граничні витрати і, отже, збільшувати ринкову владу підприємств.

Наслідки монополізації досконало конкурентної галузі наведено на рис. 10.11.

Puc. 10.11. Збитки від монополізації

Ринковий попит на продукцію досконало конкурентної галузі відображено за допомогою графіка попиту D, а пропозицію — зростаючою ділянкою кривої граничних витрат MC. Відповідно рівноважний обсяг продукції досконало конкурентної галузі становить Q*1, а ціна — P*c. У разі монополізації галузі ціна та обсяг випуску змінюються. Монополіст максимізує прибуток при обсягу випуску Q*2, оскільки саме на цей обсяг вказує точка перетину кривих граничних витрат та граничної виручки. Цьому обсягу випуску відповідає вища ціна P*m. Саме таку ціну згодні заплатити покупці за обсяг товару Q*2.

Оцінимо збитки, спричинені монополізацією. Крива попиту, як відомо, характеризує цінність додаткових одиниць товару для покупця. Крива граничних витрат характеризує альтернативну цінність ресурсів, які використовуються для виробництва цих додаткових одиниць. Тому випуск продукції доцільно збільшувати доти, доки крива попиту залишається вищою за криву граничних витрат, тобто до точки їх перетину. На рис. 10.11 це точка E1, якій відповідає обсяг випуску Q*1. Це найкращий обсяг випуску.

Додатковий виграш покупців від збільшення обсягу випуску з Q*2 до Q*1 дорівнював би площі, що лежить нижче ділянки кривої попиту LE1, тобто Q*2LE1Q*1. Для монополіста додаткові витрати від збільшення обсягу випуску з Q*2 до Q*1 можна оцінити площею фігури, що лежить нижче ділянки E2E1 кривої граничних витрат, тобто Q*2E2E1Q*1. Таким чином, виграш від збільшення обсягу випуску перевищує витрати на його виробництво на суму, яка дорівнює різниці двох цих величин, тобто площі E2LE1, що відображена на рис. 10.11 горизонтальною штриховкою. Але монополіст не піде на збільшення обсягу випуску вище Q*2, оскільки кожна додаткова одиниця випуску приносить йому приріст витрат, що перевищує приріст виручки. Справді, у разі збільшення обсягу випуску з Q*2 до Q*1 витрати монополіста збільшуються на суму, що дорівнює площі Q*2E2E1Q*1, тоді як виручка збільшиться лише на суму, що дорівнює площі Q*2E2Q*1. Отже, його чисті втрати становитимуть суму, яка дорівнює площі E2E1 Q*1.

107

Монополізація досконало конкурентної галузі супроводжується не тільки зменшенням, а й перерозподілом частини надлишку споживачів на користь монополіста. В умовах досконалої конкуренції надлишок споживачів вимірюється площею трикутника P*c ME1. В умовах монополії він становить площу трикутника P*mML. Частина його, а саме площа трикутника КLE1, зникає при скороченні обсягу випуску з Q*1 до Q*2. Інша частина, що дорівнює площі прямокутника P*cP*mLK, буде привласнена монополістом. Площа трикутника E1LE2 — це неповоротні втрати суспільства. Площа трапеції Q*2E2E1Q*1 , яка характеризує скорочення витрат у разі зменшення обсягу випуску з Q*1 до Q*2, не належить до неповоротних втрат суспільства, оскільки ресурси, що використовувалися для виробництва Q*1 Q*2 одиниць продукції, використовуватимуться в інших секторах економіки. Тому ця площа характеризується як альтернативна цінність ресурсів, що звільняються внаслідок скорочення випуску в монополізованій галузі.

Вперше спробу дати кількісну оцінку збиткам, що їх завдає монополізація, зробив американський економіст А. Харбергер у 1954 році. Харбергер оцінив збитки від монопольної влади в американській обробній промисловості в 1924—1928 рр. в 0,1 % річного валового національного продукту. Трикутник E1LE2 також має назву Харбергеровського трикутника. Усучасній економіці США вони б досягнули 6 млрд дол. Тому проблема чистої монополії не є такою гострою, якою вона уявлялася раніше іншими економістами.

Вважають, що монопольні ціни — найвищі. Справді, вони, як правило, перевищують рівень конкурентних цін, однак слід пам'ятати, що монополіст прагне до максимізації загального прибутку, а не прибутку на одиницю продукції. До того ж підвищення цін не безмежне, воно стримується ціновою еластичністю попиту на продукцію фірми — монополіста.

Інший стереотип — ніби монополіст завжди прагне обмежити випуск продукції. Але це не зовсім правильно. У міру монополізації галузі витрати і попит, як правило, змінюються. На витрати діють два протилежних фактори — їх зниження та їх підвищення. Зниження витрат відбувається завдяки тому, що в результаті створення монополії можна повніше використовувати зростаючий ефект масштабу виробництва (економія на постійних витратах, централізація постачання і збуту, економія на маркетингових операціях тощо). Підвищення витрат пов'язане з розростанням і бюрократизацією управлінського апарату, послабленням стимулів до інновацій і ризику взагалі. Цю тенденцію X. Лейбенстайн назвав Х-

неефективністю (рис. 10.12).

Рис. 10.12. Визначення Х-неефективності

За X. Лейбенстайном, Х-неефективність виникає завжди, коли фактичні витрати за будьякого обсягу виробництва перевищують середні загальні витрати. Навіть при досконалій конкуренції можлива Х-неефективність (рис. 10.12). За таких умов фірма збільшує виробництво до точки, де перетинаються граничні та середні витрати — мінімум AC (на рис. 10.12 — це

108

точка A). Якщо реальні витрати перевищують мінімальні AC на величину AB, то при виробництві Qc виникає X-неефективність. Проте за умов вільної конкуренції така ситуація є винятком, бо фірми з X-неефективністю приречені на крах. Зовсім інша ситуація виникає на монополізованому ринку. Обсяг виробництва скорочується з Qc до Qm, а X-неефективність (відрізок CD) помітно зростає.

ТЕМА 8. ЗАГАЛЬНА РІВНОВАГА ТА ЕКОНОМІКА ДОБРОБУТУ

1.Загальна ринкова рівноваги. Ефект зворотного зв'язку. Модель та закон Вальраса.

2.Модель економіки обміну. Діаграма Еджуорта. Парето-ефективність.

3.Ефективність у виробництві. Крива виробничих можливостей. Гранична норма трансформації.

4.Критерії оцінки та функції суспільного добробуту

1. Загальна ринкова рівноваги. Ефект зворотного зв'язку. Модель та закон Вальраса.

Попит на ресурси, товари і послуги змінюється під дією смаків і уподобань, нових технологій тощо. Тому на ринку будь-якого товару відбувається постійна перебудова пропозиції під попит, який постійно змінюється за допомогою гнучкого цінового сигналу. Час від часу пропозиція повністю знаходить свій попит і ринок переходить до збалансованого стану, тобто рівності між попитом і пропозицією, який називають ринковою рівновагою.

Проблеми встановлення і стійкості рівноваги розглядалися на ринку одного товару або галузі, тобто йшлося про часткову рівновагу. Проте в економічній теорії існує поняття загальної рівноваги — рівноважного стану всієї ринкової системи, що в мікроекономіці означає досягнення рівноваги на всіх ринках (на ринках благ і ринках ресурсів).

За допомогою моделі загальної економічної рівноваги досліджується взаємозв'язок всіх ринків економічної системи. Ідеальним провідником інформації в умовах досконалої конкуренції є ціновий сигнал, який розповсюджує дані про зміни ринкової ситуації по всіх ринках. Просуваючись від ринку до ринку, закодовані в ціні відомості коригуються, вбираючи в себе все нові кон'юнктурні дані. Трансформований ціновий сигнал повертається на ринок первинної інформації і впливає на нього вже зовнішньо. Таке явище називають ефектом зворотного зв'язку. Цінові сигнали подають і отримують всі ринки одночасно, отже, ефект зворотного зв'язку містить у собі багаторазові відображення і перетворення цінових сигналів за одиницю часу. Ефект зворотного зв'язку відображає зміни часткової рівноваги на певному ринку в результаті змін, що виникають на поєднаних ринках під впливом початкових змін на цьому ринку.

Розглянемо цей ефект на такому прикладі. Нехай є чотири ринки: автомобілів, бензину, мотоциклів та послуг з ремонту автомобілів. Якщо ціна на автомобілі підвищується (крива їх пропозиції піднімається вгору), то це приводить до зниження обсягу попиту на них. Ринок автомобілів пов'язаний з ринком бензину. Тому скорочення обсягу попиту на автомобілі приведе до зниження попиту на бензин і до зростання попиту на мотоцикли, які є замінниками автомобілів (криві попиту на них зрушаться відповідно у протилежних напрямках).

Водночас зростання цін на автомобілі спонукає триваліший час їх експлуатувати, а тому вони більше потребують ремонту. Через це зростає попит на послуги з ремонту автомобілів (ця крива попиту зрушується вправо).

Використання старих автомобілів і розширення попиту на мотоцикли ще більше знижує попит на нові автомобілі ( крива попиту на них зрушується вліво). Це змушує виробників знизити ціни на них. Така зміна рівноважної ціни викличе нову хвилю реакції на ринках взаємопов'язаних товарів, що приведе до встановлення нових рівноважних цін та обсягів на всіх ринках ( рис. 13.1).

109