Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ПРОБЛЕМНІ ЛЕКЦІЇ

для студентів неісторичних спеціальностей

вищих навчальних закладів.

За редакцією д.і.н., проф. М. І. Бушина, д.і.н., проф. О. І. Гуржія

Черкаси 2012

УДК 94(477) (075,8)

ББК 63.3 (4-УКР)

І 90

Рецензенти:

доктор історичних наук, професор А. Г. Морозов;

доктор історичних наук, професор В. В. Гоцуляк

Авторський колектив:

О. М. Бут, М. І. Бушин, Ю. І. Вовк, П. І. Губа, І. О. Гуржій, О. І. Гуржій, З. І. Зайцева, Ю. Ю. Ілляшенко, А. І. Лисенко, І. Ю. Стадник, І. В. Перехрест, Л. М. Тептюк, С. М. Ховрич, О. С. Худолей, Т. Д. Чубіна, О. О. Яшан

І 90

Історія України: проблемні лекції для студентів неісторичних спеціальностей вищих навчальних закладів : навч. посіб. / [О. М. Бут, М. І. Бушин, Ю. І. Вовк та ін.]; за заг. ред. д.і.н., проф. М. І. Бушина, д.і.н., проф. О. І. Гуржія; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Черкас. держ. технол. ун-т.– Черкаси, ЧДТУ, 2012. – 598 с. ISBN 978-966-402-125-5

У навчальному посібнику подано загальну характеристику історії України по періодах, висвітлено процес становлення української державності, широку панораму історичного минулого українського народу. Авторський колектив зробив акцент на політичному аспекті історії України.

Для студентів неісторичних спеціальностей вищих навчальних закладів.

УДК 94(477) (075,8)

ББК 63.3 (4-УКР)

ISBN 978-966-402-125-5 © Авт. колектив, 2012

ЗМІСТ

ПЕРЕДНЄ СЛОВО…………………………………………………...	…………4
ЛЕКЦІЯ 1. ВСТУП ДО КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»………...	…………6
ЛЕКЦІЯ 2. СТАРОДАВНЯ ДОБА НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ..	…..……20
ЛЕКЦІЯ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ………………………………………	…..……39
ЛЕКЦІЯ 4. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В СКЛАДІ ЛИТОВСЬКОГО КНЯЗІВСТВА Й РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ…………..	…..…….64
ЛЕКЦІЯ 5. НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ ТА СТВОРЕННЯ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ (СЕРЕДИНА ХVІІ ст.)……………………………………………….	….…….99
ЛЕКЦІЯ 6. ПІД ВЛАДОЮ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ (XVIII – XІX ст.)………………………………………………..	……….123
ЛЕКЦІЯ 7. КАПІТАЛІСТИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ УКРАЇНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.: НАПРЯМИ, ОСОБЛИВОСТІ І СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ НАСЛІДКИ…………………………………………..	….……150
ЛЕКЦІЯ 8. УКРАЇНА НА ПОЧАТКУ XX СТ. (1900-1914 рр.)…..	….……204
ЛЕКЦІЯ 9. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА (1914-ЛЮТИЙ 1917 рр.)……………………………………	….……241
ЛЕКЦІЯ 10. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1921 рр.).: ЗДОБУТКИ І ВТРАТИ…………………………….	……….256
ЛЕКЦІЯ 11. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЙНО-ВИЗВОЛЬНИХ РУХІВ…….....	………295
ЛЕКЦІЯ 12. УКРАЇНА В МІЖВОЄННУ ДОБУ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ (1918-1938 рр.)……………………………...	………326
ЛЕКЦІЯ 13. ЗАХІДНА УКРАЇНА В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД..	………349
ЛЕКЦІЯ 14. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА (1939-1945 рр.)…………	……….397
ЛЕКЦІЯ 15. УКРАЇНА У ПОВОЄННІ РОКИ (1946 – 1956 рр.)..	………424
ЛЕКЦІЯ 16. КРИЗА ТА РУЙНАЦІЯ ТОТАЛІТАРНОЇ СИСТЕМИ……………………………………………	……….458
ЛЕКЦІЯ 17. КРОКИ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ……………………...	………498
ЛЕКЦІЯ 18. УТВЕРДЖЕНА СОБОРНІСТЬ……………………..	………525
ПІСЛЯМОВА………………………………………………………....	………597

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Процес національного відродження незалежної України дав можливість наново переосмислити національне минуле нашої Батьківщини.

За останні роки з’явилось багато творів на історичні теми, поширилося багато історичних міфів, і в цьому масиві досить важко розібратися людям, що не мають спеціальної історичної підготовки. Саме тому виникла потреба створити посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих навчальних закладів, в якому подано академічне бачення історичного процесу на території України.

Проблема створення повноцінних навчальних посібників саме для студентів неісторичних спеціальностей вищих навчальних закладів є досить актуальною, оскільки одним із завдань вищої школи є підготовка спеціалістів не лише високого професійного, а передусім, загальнокультурного рівня, формування у майбутніх фахівців, почуття патріотизму та національної гордості за свою рідну державу – Україну, виховання на найкращих зразках духовних надбань українського народу любові до української землі.

В зв’язку з тим, що курс історії України вивчається у середніх навчальних закладах автори прийшли до висновку, що подавати студентам вищих навчальних закладів історію України в шкільному ракурсі не доцільно, і тому була обрана форма проблемних лекцій.

Наш навчальний посібник написаний також з урахуванням тих суттєвих змін, що відбулися в Україні останнім часом. В ньому розглядаються історичні періоди розвитку українського народу, основні етапи становлення державності, висвітлено основні політичні, економічні, соціальні процеси, що мали місце на українських землях від найдавніших часів до сьогодення. Висвітлюючи сучасний період української історії авторський колектив акцентував увагу на тому, що Україна як самостійна суверенна незалежна держава, прагне до встановлення та розвитку гідних та рівноправних взаємовідносин з іншими державами світу. У навчальному посібнику вдалося обґрунтувати цілісну концепцію історії української державності в контексті сучасної національної політики України.

Заслуговує на увагу і те, що після кожної проблемної лекції розміщено короткі біографічні довідки про видатних представників доби, що допоможе студентам більш повно орієнтуватися в кожному історичному періоді, подано контрольні запитання та список літератури, для самостійної роботи студентів, яка є запорукою успішного вивчення курсу.

Навчальний посібник адресовано передусім студентам неісторичних спеціальностей вищих навчальних закладів. Автори також хотіли б бачити цю книгу в руках майбутніх філологів, дизайнерів, фахівців ІТ-технологій та сфери обслуговування, адже це одна із перших спроб створення у новітній українській історіографії сучасної версії національної історії.

Дуже хотілося б, щоб цей навчальний посібник знайшов свого неупередженого читача.

Лекція 1 вступ до курсу «історія україни»

План:

1. Історія України як наука та навчальна дисципліна: предмет і завдання вивчення.

2. Історичні джерела. Джерелознавство. Історіографія.

3. Періодизація історії України.

1. Історія України як наука та навчальна дисципліна: предмет і завдання вивчення

Предметом навчального курсу «Історія України» є: по-перше, наука про появу людей на території сучасної України, по-друге, їх розселення та спосіб життя, по-третє, етногенез українського народу, його стосунки з іншими народами, по-четверте, матеріальний та духовний розвиток, боротьба за свою незалежність.

Якщо ми не будемо знати минуле свого народу, то неможливо зрозуміти сучасне, передбачити, а тим більше будувати майбутнє. Історія – це вчитель, збагачений тисячолітнім досвідом людства. Тут варто згадати роздуми історика В.О.Ключевського про роль історії в суспільстві. «… Історія вчить навіть тих, хто в неї не вчиться; вона їх проучає за невігластво і зневагу».

І якщо людина діє поза історією або на перекір їй, завжди буде шкодувати про своє недбале ставлення до неї. І тут хочемо навести слова іспанського філософа, який ще у 1930 році писав: «Історична наука конче потрібна для збереження і продовження зрілої цивілізації не тому, щоб вона давала готові рішення для нових конфліктів, – життя ніколи не повторюється і вимагає завжди нових рішень, – а тому, що вона охороняє нас від повторення помилок минулого, якщо людина або країна здійснила великий шлях і опинилася в складному становищі, до того ж втрачає пам’ять і не може використати досвід минулого, тоді справи погані».

В чому полягає завдання курсу «Історія України»? Перше, це подати наукову періодизацію історії України, характерні риси основних періодів української історії, як визначальні події та явища. Друге - узагальнити досвід національного державотворення, традиції української державності, показати боротьбу українського народу за її відродження та збереження. Третє - розкрити історію соціально-економічних та суспільно-політичних процесів в Україні, основні етапи українського національно-визвольного руху, його конкретний зміст і організаційні форми. Четверте - висвітлити зміст і особливості розвитку української матеріальної та духовної культури, її взаємозв’язок зі світовою культурою. І останнє, п’яте, - показати найважливіші події та явища української історії в контексті світової історії, роль України в системі міжнародних відносин.

2. Історичні джерела. Джерелознавство. Історіографія

Історичне джерело – це об’єкт, який існує на час дослідження та містить інформацію про факти минулого. Все що було створено людством і дійшло до нас у вигляді предметів матеріальної культури, пам’яток писемності, світогляду, моралі, звичаїв вважається історичними джерелами.

Історичні джерела класифікуються за типами і видами. Перша класифікація стосується всіх типів джерел, а друга – лише писемних.

Історичні джерела поділяються на такі види:

1. Речові (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети, споруди, тощо).

2. Етнографічні (характерні особливості культури, побуту, звичаїв).

3. Лінгвістичні (гідроніми – назви рік і озер, топоніми – назви країв і місцевостей; етноніми – назви племен і народів; ононіми – прізвища та імена).

4. Усні (пісні, думи, легенди, перекази, прислів’я, приказки тощо).

5. Писемні (записи на папірусі, пергаменті, бересті, папері).

6. Фонодокументи і фотодокументи (з’явилися в другій половині ХІХ століття з винайденням фонографа і фотографії).

7. Графіті (це стародавні видряпані написи на стінах, на речах, на склі, на кераміці, навіть на гарматах).

Писемні джерела в свою чергу класифікуються за видами:

1. Літописи – (Повість минулих літ, Густинський, Львівський, Острозький та Хмельницький літописи).

2. Законодавчі акти (Руська Правда, Конституція).

3. Діловодна документація.

4. Приватні акти (Акти земські і городські).

5. Статистичні джерела.

6. Періодична преса.

7. Документи особистого походження (мемуари, спогади, щоденники, листи, автобіографії).

8. Літературні пам’ятки.

9. Публіцистика і політичні твори.

10. Наукові праці з певних історичних періодів.

Писемні джерела також можна поділити на:

1. Актові матеріали (офіційні документи різних установ).

2. Оповідні пам’ятки (літописно-мемуарні та літературні твори).

Дослідники виділяють два аспекти значення джерел. Перший – загальнотеоретичний, оскільки на джерелознавстві будується світогляд, засвідчується громадська позиція кожної людини.

Другий - прикладний аспект, який полягає у тому, що праці вченого не приносять позитивного результату, якщо вони не базуються на достовірних документальних даних.

Джерелознавством називається галузь науки, яка займається дослідженням історичних джерел.

Однією з авторитетніших серед вчених є французька історіографічна школа „аналів”. Вона обстоює людинознавчу, народознавчу концепцію історії. Засновниками цієї школи були М. Блок і Л. Февр.

В Україні аналіз і характеристика школи «анналів» була зроблена професором А.О. Добролюбським, С.С. Мохненко, Ю.А. Добролюбською в книзі «Нариси історії «нової історичної науки» (Одеса-Херсон, 2001).

Що таке історіографія? Це поняття з грецької буквально означає «опис історії». Історіографія – це дисципліна, що вивчає історію історичної науки, це наука про те, як виникла і розвивається історична думка, йшов процес нагромадження історичних знань.

Одним із найважливіших історичних джерел, які дозволяють відтворити минуле, є літописи.

Що таке літопис? В Х ст. літописи мали вигляд коротких хронік про події при князівському дворі, згодом центрами літописання стали монастирі. В літописи увійшли не лише лаконічні записи, а й цілі новели, народні перекази, історичні пісні, легенди, у яких містилися згадки про окремі історичні події. А вже у ХІ ст. з’являються літописні зведення, автори яких розміщували тексти в хронологічній послідовності.

Перші руські літописи були досить значними і розпочинаються з «сотворіння світу» і закінчуються ХІІІ ст.

Однією з найяскравіших пам’яток цього жанру є «Повість минулих літ». Нестор – чернець Печерського монастиря в цьому літописі зробив спробу пояснити походження Русі і її перших правителів, дати відповідь на питання – хто створив слов'янську державу.

Літописець Сильвестр уклав другу редакцію «Повісті минулих літ», переробивши і доповнивши даний літопис після Нестора. Він зробив викладку подій з 1113 до 1116 рр. Не все тут узгоджується з сучасними науковими даними, однак не зважаючи на це «Повість минулих літ» є безцінним історичним джерелом і першим історіографічним твором на Русі.

В литовсько-польську добу та в часи козацької державності літописання продовжувалося. В ХVІІ ст., на відміну від ХVІ ст., літописні рамки розширюються і набирають наукового характеру. На особливу увагу заслуговують літописи Самовидця, Величка, Граб’янки, які передають події часів Богдана Хмельницького.

У 1674 році викладач Київської колегії Інокентій Гізель створює знаменитий «Синопсис», який довгі роки лишався основним посібником з історії України і Росії. «Синопсис» витримав більш ніж 30 перевидань і до ХІХ ст. використовувався як підручник.

У ХVІІІ ст. виходять твори, в яких історія Гетьманщини пов’язується з історією Київської Русі. Ці паралелі були актуальними під кінець існування української держави в складі Росії.

У ХІХ ст. в Україні починає розвиватися історична наука, яка базувалася на документальній базі. Д.М. Бантиш-Каменський (1788-1850 рр.) написав тритомну «Историю Малой России», в основу якої було покладено архівні матеріали. До речі, Д.М. Бантиш-Каменський вважається першим збирачем історичних документів.

Микола Маркевич (1804-1860 рр.) видав друком в 1842-1843 рр. двотомну «Историю Малороссии» з тритомним додатком історичних документів і приміток. М. Маркевича можна назвати першим національним українським істориком, але справа в тому, що він мало що зробив для прогресу вітчизняної історичної науки.

Народницький напрям в дослідженні історії започаткував Михайло Максимович (1804-1873 рр.). Він підготував на той час значну кількість невеликих статей і розвідок з української історіографії. Деякі праці М. Максимовича й сьогодні не втратили свого значення.

Розвинув народницький напрямок Микола Костомаров (1817-1885 рр.) в «Історії України в життєписах визначних її діячів». Але автор недооцінював ролі державних діячів в історії. І це проявилося в його працях «Богдан Хмельницький» та «Мазепа та мазепинці».

Середина ХІХ ст. представлена працями М. Закревського «Описание Киева», А Скальковського «Очерк Запорожья» про окремі регіони України. А.Скальковський одним з перших опрацював архівні матеріали з історії Запорозької Січі.

Друга половина ХІХ ст. увійшла в історіографію під впливом В.Б. Антоновича (1834-1909 рр.). Він створив Київську школу істориків. Сам В.Б. Антонович досліджував історію козацтва, гайдамаччини, міст, шляхетства. В Російській імперії В.Б. Антоновичу першому вдалося поставити археологічні роботи на наукову основу.

Михайло Грушевський (1866-1935 рр.) є найвідомішим представником Київської школи і народницького напряму. Він автор величезної кількості історичних праць, зокрема: «Очерки истории украинского народа», «Ілюстрована історія України», а також перша багатотомна «Історія України-Руси», тут вперше систематизована історія нашої батьківщини, починаючи з кам’яного віку.

Межа ХІХ-ХХ століть була плідною для української історіографії. Історики збагатили історичну науку своїми талановитими працями, серед них: А.О. Скальковський «Історія Нової Січі, або останнього коша запорозького»; Д.І. Багалій (1857-1932 рр.) «Історія Слобідської України»; О.Я. Єфименко «История украинского народа»; Д.І. Яворницький (1855-1940 рр.) «Історія запорізьких козаків»; І.П. Крип’якевич «Історія України», «Галицько-Волинське князівство», «Богдан Хмельницький».

З 1917 до 1991 року історіографія історії України складається з великої кількості праць радянських вчених. І необхідно підкреслити, що не всі з них задовольняли існуючий режим. Під кінець його існування влада добилась майже повної нівеляції національної ідентичності. Виходе офіційне видання вітчизняної історії – восьмитомник „Історія Української РСР» (в 10-ти книгах). Тут повністю заперечена автохтонність етногенезу українського народу. Підкреслюється, що він навіки зобов’язаний всіма своїми здобутками «старшому братові» – Росії.

Більшість праць істориків незалежної України ґрунтуються на засадах утвердження національної свідомості і державотворення. Серед них: Олена Апанович «Розповіді про запорозьких козаків»; М. Брайчевський «Утвердження християнства на Русі», «Конспекти історії України»; П. Толочко «Київська Русь», «Літописи Київської Русі»; М. Котляр «Русь язичницька. Біля витоків східнослов’янської цивілізації»; М. Коваль «Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії»; В.А. Смолій, В.С. Степанков «Богдан Хмельницький», «Українська державна ідея», В.Даниленко, Г.Касьянов, С. Кульчицький «Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки» та інші.