Питання для обговорення

1. Чим відрізняються поняття «спілкування» і «комунікація»?

2. Антуан де Сент-Екзюпері сказав, що спілкування — це розкіш. У чому ж полягає цінність спілкування?

3. Які функції виконує спілкування?

4. У чому особливості культури спілкування на кожному з його рівнів?

5. Чим відрізняються стилі чоловічого і жіночого спілкування?

6. Чому в багатьох і вітчизняних фірмах велику увагу приділяють саме етиці спілкування?

Тема 5. Риторика і мистецтво презентації

1.Поняття про ораторську(риторичну) компетенцію.

2.Види публічного мовлення

3.Мистецтво аргументації..

4.Презентація як різновид публічного мовлення.

1. Поняття про ораторську ( риторичну) компетенцію

За всіх часів найактуальнішою і найбажанішою метою освіченої людини була тріада практичних навичок та вмінь: красиво говорити і легко спілкуватись, активно слухати, реально й вагомо впливати мовленим словом. Саме цими аспектами мовленнєвого акту (вплив мовлення на думки й почуття і внаслідок цього на справи та вчинки співрозмовника/опонента), названими перлокуцією, здавна займалася риторика. І це є зрозумілим, бо давно експериментально доведено, що, найбільше, після проблеми збереження здоров’я, людина занепокоєна тим, як навчитися краще і легше думати, точно і правильно висловлювати думки, ефективно спілкуватися, розуміти співрозмовників, активно впливати на слухачів і схиляти їх на користь своєї думки, впевнено виступати публічно, коректно дискутувати, переконливо спростовувати. Цього і навчає риторика, знанням якої визначається найвищий ступінь освіченості людини.

Всезагальний інтерес до риторики як до обов’язкової, важливої та специфічної сфери людської культури прогресує на початку третього тисячоліття: в суспільстві в умовах активної й масштабної його інформатизації зростає кількість і популярність професій із посиленою комунікативною відповідальністю. Повноцінну і відповідну до вимог часу риторичну освіченість вимагають управлінська та дипломатична, юридична та політична, міжнародна та адміністративна, торговельна та медична, наукова, освітянська й інші сфери. Важко назвати професії, де б майстерне володіння словом як універсальним інструментом думки і переконання було непотрібним, проте в багатьох галузях інтелектуальної діяльності (насамперед в юстиції, журналістиці педагогіці, політиці, філології, культурології, менеджменті і т.д.) це стає визначальною умовою професійного успіху та обов’язковим атрибутом іміджу інтелігентного, кваліфікованого і компетентного фахівця.

Дослідники по-різному трактують поняття «риторична компетенція». Так, О.Симакова зазначає:«Риторична компетенція–це сукупність взаємопов’язаних якостей особистості, які визначають здатність до ефективного спілкування, а риторична компетентність – володіння людиною цими якостями, особистісним ціннісним ставленням до спілкування та досвідом спілкування, спрямованого на здійснення особистісно й соціально-значущої продуктивної діяльності». О. Бабкіна визначає риторичну компетентність як коректну мовленнєву поведінку і вважає її невід’ємною частиною комунікативної компетентності. Серед складових риторичної компетентності називає: комплекс знань, умінь і навичок, спрямованих на досягнення запланованого прагматичного результату; експресивно-емоційні та логічні засоби мови. До структури риторичної компетентності студентів-нефілологів варто віднести: - комплекс мовних і риторичних знань у контексті їх вправного застосування в мовленнєвій діяльності (теоретико-практична площина); - комунікабельність (ініціативність, здатність до включення в активну комунікацію) (площина активності);

- вправність у доборі стратегій і тактик спілкування (організаційно-методологічна площина);

- вправність у володінні експресивно-емоційними засобами мови для досягнення запланованого прагматичного результату (площина впливовості мовленнєвого акту);

- навички спілкування, комунікації відповідно до мовленнєвої ситуації;

- застосування вмінь використовувати обрані засоби для досягнення комунікативної мети (процесуально-діяльнісна площина);

- цінності, ціннісні орієнтації, духовність особистості (соціокультурна – морально-етична площина).

Риторична компетентність виявляється під час публічних виступів, а метою будь-якого виступу (на переговорах, на конференціях, на суду та ін..) є переконати слухачів (партнерів, опонентів, студентів тощо) в істинності тієї інформації (чи поглядів, позицій), яка надається.

Риторика (від грецького ρητορική) – наука про ораторське мистецтво. Класична риторика виникла у Стародавній Греції у V ст. до н. е. Її засновником вважається давньогрецький софіст Горгій із Леонтин (приблизно 488 – 375 рр. до н. е.). Відомий філософ Сократ ( 469 – 399 рр. до н. е.) є батьком діалектики. Саме він склав першу систему дискусійної аргументації, мета якої – змусити супротивника прийняти точку зору опонента. Значний внесок у мистецтво риторики зробив Аристотель (384 – 322 рр. до н. е. ). Він виступав за використання в полеміці раціонального мислення – формальної логіки. Йому належить вчення про силогізм (дедуктивний умовивід, у якому з двох суджень одержують зумовлене ними третє ).

В античній Греції риторику поділяли на такі галузі: судову, політичну та урочисту.