8. Стабільність банків і механізм її забезпечення

Банківська стабільність означає постійну здатність банку від­повідати за своїми зобов'язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конку­рентному середовищі.

Найважливішими економічними нормативами, які характери­зують фінансову стійкість банку, його здатність виконувати більшість інших нормативів, є нормативи капіталу, зокрема міні­мальний розмір статутного капіталу, норматив платоспроможно­сті і норматив достатності капіталу.

Мінімальний розмір статутного капіталу регламентує рівень статутного фонду новостворюваних банків. Платоспроможність визначається співвід­ношенням між капіталом і активами банку, підсумовуваними з урахуванням їхніх ризиків. Нормативне значення показника не може бути нижчим від 8%. Це означає, що для нормальної робо­ти банк на кожну гривню активів, скоригованих на ступінь ризи­ку, повинен мати 8 коп. власних коштів (капіталу). Спорідненим з цим показником є показник достатності капіталу, який визнача­ється відношенням капіталу до загальних активів банку, зменше­них на створені відповідні резерви (резерви на відшкодування можливих втрат від активних операцій). Нормативне значення показника достатності капіталу має бути не меншим за 4%, тобто на кожну гривню усіх активів (за мінусом резервів) банк повинен мати 4 коп. капіталу.

Комерційний банк буде в змозі відповідати за своїми зо­бов'язаннями за умови, якщо він вклав свої і залучені кошти у лік­відні активи. Це досягається завдяки дотриманню банком певних нормативів ліквідності. Серед них виділяються нормативи: миттє­вої загальної ліквідності, а також відношення високоліквідних ак­тивів до робочих активів. Норматив миттєвої ліквідності визначає­ться як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку та в касі до поточних зобов'язань банку. Нормативне значення показ­ника миттєвої ліквідності має бути не меншим за 20%. Це означає, що на кожну гривню своїх поточних зобов'язань банк повинен ма­ти не менше, ніж 20 коп. абсолютно ліквідних активів.

Норматив загальної ліквідності розраховується як відношення загальних ак­тивів до загальних зобов'язань банку і має бути не меншим від 100%, тобто у банку активи і пасиви повинні бути збалансованими.

Крім двох наведених вище показників, банк повинен дотри­муватися певного співвідношення між високоліквідними і робо­чими активами. Нормальним це співвідношення вважається тоді, коли воно є не меншим за 20%. Це означає, що на кожну гривню робочих активів (активів, що дають доходи), банк повинен мати 20 коп. високоліквідних активів.

Виконуючи активні операції, банки мають справу з клієнтами з різним фінансовим становищем, яким до того ж притаманна та­ка риса, як швидка змінюваність. Це обумовлює підвищений ри­зик банківських операцій, а з ним і можливість допущення збит­ків. Одним із засобів мінімізації і запобігання ризиків є дотри­мання банком нормативів ризику. їх існує кілька. Одним з них є максимальний розмір ризику на одного позичальника. Він розра­ховується діленням сукупної заборгованості за позичками, між-банківськими кредитами та врахованими векселями одного пози­чальника та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих для цього позичальника, на капітал банку. Нормативне значення цьо­го показника не повинно перевищувати 25%. Тобто банк повинен диверсифікувати свої кредитні вкладення і не допускати їх вели­кої концентрації в одного клієнта.

Існують також інші обмеження, зокрема банк може надати кредити іншим банкам у розмірі, який не перевищує 200% його капіталу, а отримати кредитів від інших банків на суму, що не перевищує 300% капіталу. Вкладення коштів в інвестиційні опе­рації не може перевищувати 50% банківського капіталу.