іст. вчень шпори / 1. Предмет і метод ІВДП
.docxПредметом цієї наукової і навчальної дисципліни є історія виникнення і розвитку теоретичних знань про право, державу, політику, законодавство, історія політичних і правових теорій. Тобто — історія розвитку право- і державознавства.
Методи – це сукупність логічних засобів і прийомів, конкретних способів пізнання загальних відомостей про державу і право, їх тлумачення й оцінки, способи вираження певної конкретної державно-правової теорії з реальністю
1. Філософські — найбільш загальні, світоглядні, які визначають загальний підхід дослідника до явищ природи і суспільства. Таких підходів відомо два: матеріалістичний(діалектичний) та ідеалістичний (метафізичний). Обидва відіграли і відіграють визначальну роль у наукових дослідженнях того чи іншого історика.
2. Загальнонаукові — використовуються в усіх науках, а їхній арсенал постійно розширюється. До них належать:
а) логічний метод сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного і, навпаки, аналізу і синтезу, індукції і дедукції;
б) метод єдності логічного та історичного при дослідженні логіки розвитку державно-правових інституцій в конкретних історичних умовах;
в) системно-структурний метод і його різновид структурно-функціональний. Він зобов'язує дослідника розглядати об'єкт пізнання як систему взаємопов'язаних елементів з певними функціями. Наприклад, людина як соціальне явище є складною системою різних функцій і водночас маленькою частиною більш складної системи (наприклад сільської громади), яка, в свою чергу, теж є частиною структури — територіальної громади, а далі й держави в цілому. He враховувати ці зв'язки, цю взаємозалежність, ігнорувати їх вченому не можна, інакше він дістане спотворене, викривлене відображення об'єктивної реальності.
3. Спеціально-наукові — використовуються історичною та історико-юридичною наукою. Серед них найважливішими є:
а) генетичний — послідовне розкриття шляхів зародження і розвитку історичних об'єктів. Він є аналітично-індуктивним за змістом і описовим за формою і дає змогу показати причинно-наслідкові зв'язки процесу еволюції явищ держави і права. Наприклад, шлях переходу київської державно-правової спадщини до Галицько-Волинського королівства;
б) формально-юридичний (його ще називають догматичний чи юридико-технічний) — припускає вивчення держави і права як таких у чистому вигляді. Наприклад, щоб визначитися з тим, було державою чи не було державою певне станово-територіальне суспільно-політичне утворення (Запорозька Січ наприклад), варто з'ясувати, чи вважало воно саме себе державою;
в) компаративний (порівняльний) — встановлення закономірностей, подібностей на основі співставлення, порівняння об'єктів (юридичних явищ, понять, процесів);
г) типологізації — групування фактів або об'єктів у якісно визначені типи на підставі властивих їм ознак. Наприклад, типологізація держав як ранньофеодальні — сеньйоріальні — станово-представницькі — абсолютні монархії;
д) соціологічний — історичне вивчення юридичного явища не на рівні абстрактних категорій, а на підставі конкретних соціальних факторів. Наприклад, розгляд Гетьманщини як соціально-політичного утворення козацького стану.
4. Конкретно-наукові — застосовуються для дослідження чітко визначених проблем і переважно не мають розробленої теоретичної частини, а обмежуються лише технікою застосування. Це зокрема:
а) метод фішок — тематичних виписок з джерел та літератури;
б) статистичний метод — збирання кількісних даних, зафіксованих у різних документах, шляхом анкетування, соціологічних опитувань тощо.
Сюди ж можна віднести евристику (збирання документів), герменевтику (тлумачення тексту), а також математичний, кібернетичний, психологічний методи, які ґрунтуються на досягненнях суспільних та технічних наук і використовуються у сукупності з названими вище для всебічного пізнання минулого держави й права на території сучасної України.[6]