філософія / 35.Ф.Ніцше основоположник новітньої філософської антропології

35.Ф.Ніцше основоположник новітньої філософської антропології

Ніцше (1844–1900) виявився водночас і поетизуючим філософом і філософуючим поетом. Він – одна із ключових постатей сучасної філософії. Разом із ним народжується філософська свідомість ХХ століття.

Праці: “Народження трагедії”, “Людське, надто людське”, “Ранкова зоря: думки про моральні упередження”, “Весела наука”, “Так говорив Заратустра”, “По той бік добра й зла”, “До генеалогії моралі”, “Присмерки ідолів”, “Ессе Homo”, “Антихристиянин”, “Воля до влади”.

Ніцше залишив після себе кілька не виданих рукописів і заміток. Його сестра Елізабет Ферстрер-Ніцше, яка дотримувалася антисемітських поглядів і згодом стала нацисткою, відредагувала та видала ці праці. Саме їй зобов’язана своїм існуванням легенда про антисемітизм і націоналізм Ніцше. Спроби інтерпретувати Ніцше як представника нацизму здебільшого ґрунтуються на зроблених нею фальсифікаціях. У 1956 році професор Карл Шлехта відтворив, після старанних досліджень в архіві Ніцше хронологічну композицію заміток під заголовком “Із спадку 80-х рр.”

Традиційно розрізняють три етапи у творчості Ніцше: ранній (1872–1876) – тут домінує тема Шопенгауера й естетична проблематика; другий (1877–1882) – у цей час Ніцше цікавиться природознавством і позитивізмом, а також етикою; останній етап – розробляє тему “воля до влади”.

У якості головної риси сущого в цілому Ніцше розглядає “волю до влади”. Ніцше зазначає, що всі поняття, якими тисячоліття користувалися філософи, були муміями, із їх рук не виходило нічого живого. Усі вони вірять у чисте буття, але не можуть його вловити, а причиною цього вважають недосконалість чуттєвого сприйняття. Ніцше приймає Гераклітові погляди.

У Геракліта не має буття у розумінні Парменіда. Є лише становлення, множинність, процес. Причому становлення не спокутується, буття невинне, воно виправдовується (на відміну від Анаксагора, Емпедокла). На думку Ніцше, Геракліт правий у тому, що “буття” – порожня фікція. “Справжнього” світу немає: він вигаданий, насправді існує тільки світ “позірний”. Вічна лише сила, позбавлена цілі, яку Геракліт називав “грою”. Безпричинність і безцільність світу робить його божественним.