Історія української культури / Боротьба за державний статус української мови на сучасному етапі

ТрагічнаісторіяУкраїнськоїдержавиобумовилагостротумовногопитання в сучаснійУкраїні. Шістнадцятьцарськихнаказів про заборонунашоїмови, шкіл, церковних служб, книжок, преси, перекладів, театральнихспектаклів... З часом радянські постанови та розпорядженняобмежили сферу їївикористання.

1989 р. було конституційно закріплено державний статус української мови в Україні, а 28 жовтня 1989 p. прийнято Закон про мови в Українській РСР. У Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 p., серед іншого вказувалося: «Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя». Незадовго до проголошення незалежності України, 12 лютого 1991 p., Рада Міністрів України ухвалила Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 p., яку не було виконано.

Відповідно до ст. 10 (Розділ І — «Загальні засади») Конституції України українська мова була єдиною державною мовою України.Після отримання незалежності український народ отримав змогу без будь-яких перешкод розвивати свою мову. Але як показала практика, ситуація докорінно не змінилася українська мова не отримала монопольного становища. На сьогодні статус державності нашої мови досить хиткий. Адже 8 серпня 2012Президентом Українибув підписаний закон «Про засади державної мовної політики» , який дозволяє визнання регіональними мови національних меншин. Що підвищує ризик для української мови перетворитися на сучасну латинь.