Історія української культури / Поняття світової та національної культур
..docxРізноманітність поглядів на сутність і зміст поняття культури характерна і сучасній культурології. Американські вчені А.Кребер і К.Клакхон, дослідивши існуючі культурологічні концепції, виявили всезростаючий інтерес науковців до поняття культури. Перше з визначень належить видатному англійському етнографові Едварду Тайлору, автору відомої праці "Первісна культура".
Культура розуміється сьогодні в 3ьох вимірах: побутова, технічна, художня.
Побутова – обряди, звичаї, норми поведінки в суспільстві.
Технічна – рівень науки, освіти, техніки і технологій.
Художня – мистецтво, література, поезія, театр, скульптура, живопис.
Зокрема можна виділити не менш як три основних наукових підходи: антропологічний, соціологічний і філософський.
Сутність антропологічної концепції можна проілюструвати деякими визначеннями поняття — культури. Вони здебільшого стосуються способу життя суспільства. Наприклад культура — це "спосіб існування людства, подібно до того як життя — спосіб існування протоплазми"; ("Німецький філософський словник"); "вся повнота діяльності суспільної людини" (А.Кребер); "спосіб життя, якого дотримується спільність або плем'я" (К.Віслер);
Неважко зауважити, що в ці визначення, по суті, вводиться вся матеріальна і нематеріальна діяльність людей. Вона стирає межу між поняттями "культура", "спосіб життя людей", "суспільне життя". Не випадково, що в потоці найновіших досліджень з проблем культури подібні визначення порідшали.
На відміну від "антропологічного", для "соціологічного" типу визначень культури характерне її ототожнення з певною стороною життя людини і суспільства. Приклади "соціологічного" підходу до культури: це "винаходи, речі, технічні процеси, ідеї, звичаї і цінності, що успадковуються" (Б.Малиновський); "спільний і прийнятий спосіб мислення" {К.-Г.Юнг);
Такі визначення відображають традицію, поширену серед дослідників, яким доводиться чітко розмежовувати об'єкти вивчення, що належать до сфери культури. Отже, культура охоплює не все життя суспільства, а тільки певні його сторони.
"Філософський" підхід до культури пов'язаний з високим рівнем абстракції, коли культура розглядається не як синонім суспільства, не як певна частина або сфера суспільного розвитку, а як явище, що вирізняється з процесу лише аналітично. Культура трактується при цьому як "зміст" або "вираження" суспільства. Наприклад: "культура — це вираження суспільства у формі літератури, мистецтва або мислення"; "культура є символічне вираження, що коріниться у підсвідомому і привноситься у суспільну свідомість, де воно зберігається і залишається в історії" (Д.Реджін).
Філософське тлумачення культури, має і свої вразливі місця, і позитивні моменти. Зокрема, важко отримати конкретне знання про об'єкт, що трактується як певна субстанція, розчинена в усіх суспільних відносинах. Одночасно філософське розуміння культури дає змогу розкрити її як цілісний феномен.
Більшість дослідників схильні розглядати культуру як наслідок суспільно корисної діяльності людини. Причому діяльність, спрямована на "культивування", удосконалення чогось, завжди передбачає спільні зусилля. Тобто культура, в істинному розумінні цього слова, ніколи не роз'єднує; навпаки, вона об'єднує людей. Царина культури завжди життєтворча, а не життєруйнівна. З цієї позиції словосполучення "антигуманна культура", що інколи застосовує сучасна публіцистика, втрачає будь-який сенс. Саме гуманізм як цілісна система економічних, політичних, екологічних, моральних, релігійних, естетичних цінностей, спрямованих на всебічний розвиток і удосконалення людства, становить той абсолютний критерій, котрий дає змогу визначити, що у світовій або національній історії належить до дійсно культурних надбань, а що є здобутком хиб і оман.
Культура інтегрує людей у суспільну цілісність. Без неї вивільнюється хаос суперечливих прагнень груп та індивідів, починається процес соціального й індивідуального розкладу. Не слід, мабуть, забувати, що генетична спадкоємність ще не робить індивіда людиною. Він стає людиною лише засвоївши певну соціальну інформацію, накопичену і передану за допомогою культури.
Отже, аналіз розвитку уявлень про культуру, сучасні інтерпретації культури дають змогу дійти певних висновків.
По-перше, культура являє собою створену людиною "другу природу". Це світ, надбудований над незайманою природою. Іншими словами, культура не може виступати щодо людства як щось зовнішнє. Там, де є суспільство, там існує і культура.
По-друге, культура виступає як система спільних цінностей, матеріальних або духовних, ідеальних. Цінність — це те, що має сенс для людини. Культура — це світ, наповнений людським смислом. Наші людські якості — це наслідок засвоєння мови, залучення до існуючих в суспільстві цінностей, традицій, оволодіння прийомами та навичками трудової діяльності тощо. Людина, отже, за своєю сутністю — не біологічна, а соціо-культурна істота. Ми стаємо людьми через залучення до культури.
Тому, по-третє, культура — це міра людського в людині та суспільстві, що виступає чільною характеристикою розвитку людини як суспільної істоти. Саме культура, а не, скажімо, матеріальне виробництво, і становить справжню мету нашої діяльності.
Узагальнюючи основні функції культури, можемо відповісти на питання, яка роль належить культурі в історії людства та в житті окремої людини.
Передусім культура забезпечує акумуляцію (збереження та накопичення) соціального досвіду у вигляді знань, навичок, різних духовних і матеріальних цінностей, норм людського співжиття, звичаїв, традицій тощо. У цьому відношенні культура становить собою "пам'ять" окремої нації.
Наступна фундаментальна функція культури полягає у трансляції соціального досвіду, тобто його передаванні від покоління до покоління, що забезпечує безперервність людської історії, поступ людства.
Нарешті культура була і залишається середовищем, в якому відбувається розвиток, удосконалення одухотворення людини, соціалізація людської особистості, тобто залучення індивіда до системи цінностей, що визначальні для певної спільноти, нації, людства.
Залежно від існуючих сфер і видів життя та діяльності людей можна виділити передусім культуру матеріальну і культуру духовну. Матеріальна культура виникає на ґрунті матеріальної діяльності та характеризує цю діяльність з погляду її впливу на розвиток людини. Сюди входять: культура праці та матеріального виробництва; культура побуту; культура топосу, тобто місця проживання (помешкання, будинки, села, міста) та ін.
Поняття духовної культури охоплює всю систему так званих духовних (тобто нематеріальних) цінностей: релігійних, наукових, моральних, естетичних, політичних, правничих тощо. Сюди ж належать види і способи творчої діяльності, спрямовані на створення, збереження та поширення духовних цінностей. З-поміж них зазвичай вирізняють міфологію, релігію, філософію, науку, мистецтво, мораль, право.
Поділ на матеріальну і духовну культуру надто умовний. У реальному житті матеріальне та духовне взаємозв'язані, не можуть існувати одне без одного.