Історія української культури / Козацькі літописи як важливе джерело української історії культури

Як окреме явище культурного життя України другої половини XVII ст. варто розглядати твір анонімного автора (найвірогідніше - Інокентія Гізеля) київський "Синопсис", уперше опублікований 1674 р. "Синопсис" фактично став першим в українській історіографії твором, в історичній та політичній концепції якого домінувала ідеологія російського самодержавства, де б так ґрунтовно було вмотивовано династичні претензії російської правлячої династії на Україну та всю давню руську спадщину..

Вельми помітним явищем українського літописання став широковідомий твір "Літопис Самовидця". Авторство Літопису достеменно не встановлено.

Як вершини української історіографії початку XVIII ст. дослідники класифікують твори Григорія Граб'янки та Самійла Величка, які в історіографічних нарисах отримали не зовсім адекватну назву "козацьких літописів".

Твір С.Величка став першим фундаментальним історичним твором, в якому системно використано історичні джерела, які до того ж частково піддаються критичному аналізу. У вступі автор перерахував історичні джерела та літературу, якими він користувався при написанні своєї праці, вказав на методику їх використання. Як історик Величко намагався створити величну картину воєнних подвигів, випробувань і слави героїв, засліплення та зрад їх антиподів тощо. Свої думки, зважаючи на поставлену мету, автор викладає високим стилем. Так само, як і для Граб'янки, для Величка центральним сюжетом його історії виступають події Хмельниччини. У політичному плані автор послідовно відстоює ідеї українського автономізму, наголошує на винятковій політичній ролі козацтва, його шляхетності.