Історія української культури / Український портретний живопис ХVІІІ ст

Портрет ХVIІІ ст. відрізняється ширшим, у порівнянні із попереднім століттям, соціальним різноманіттям портретованих – в Україні виконувалися портрети польських королів, російських імператриць, розповсюдилися портрети гетьманів, козаків, нащадків магнатських родів, місцевої шляхти, міщан, представників кліру, а кінці століття – й новостверджуваного дворянства. Виконання портретів набуває масового характеру.

Показовим фактом зміни світогляду в бік демократизації стала поява в середині ХVIІІ ст. зображень селян в інтер’єрах палаців Жевуських у Підгірцях й Роздолі. Селянські портрети, однак, в загальній мистецькій ситуації усе ж таки були винятком – як данина моді у магнатському середовищі. 

Від першої половини ХVIІІ ст. портретів збереглося менше, ніж від другої. Те саме спостерігається й із іменами майстрів – збережені до сьогодні твори першої частини століття донесли невелику кількість імен українських художників – Василь Кліковський, Петро Рогуля, Гіацинт Олексінський, Юрій Радивиловський – й трохи більше другої половини: Франциск Павлікович, Яків Головацький, Андрій Моклаковський, Федір Землюков, ігумен Арсеній, ієромонах Самуїл, Лука Долинський, Остап Білявський, Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський.

У ХVIІІ ст. зросла динаміка впливу європейських шкіл на Український живопис. Підтвердженням є кількість імен чужоземних майстрів, що писали портрети діячів із України. Представлені художники – шотландець Сільвестр Августин де Міріс (вчився у Франції), угорець Адам Маніоки (вчився в Німеччині), італійка Марія Джованна Баттіста Клементі (Клементина), італієць Марчело Бачареллі, німці Генріх Хойзер, Філіп та Якоб Беккер, Йозеф Пічман, австрієць Йоган Лампі виступають конкретними носіями впливів окремих країн, а точніше – Академій мистецтв.

Портрети “іноземного пензля” замовляють, як й в ХVIІ ст., лише представники вищих верств, смердоті виконуються в Європі, дуже рідко в Україні. Приїзди в українські землі майстрів-чужинців залишаються винятковими. 

Пожвавлення мистецького життя позначилося на стилістичних особливостях портретного живопису – в ньому все наполегливіше починають зустрічатися риси європейського стилю бароко. Та в цілому провідну роль продовжував відігравати портрет сарматського типу із його площинним трактуванням форм, локальними кольорами та лінеарністю. як повноцінне й життєздатне явище він існував паралельно не лише із відмираючим бароковим, а і із новонароджуваним класицистичним портретом, успішно конкуруючи із ними за попитом, у багатьох випадках набуваючи симбіозу площинності із елементами європейського живопису.