8.5 Праця, як соціальний процес, її види.

Процес праці може набирати двох видів — у формі простого процесу і суспільного процесу. Складовими простого процесу праці є предмет праці, її знаряддя та суб”єкт. У результаті взаємодії цих двох складових формується продукт праці. Соц відносини панування і підпорядкування, відчуження і експлуатації, влади і безправ”я формуються не з приводу предмета праці, а з приводу привласнення й розподілу засобів і продукту праці.

Якщо простий процес праці розкриває спецефічний для людини спосіб обміну речовин між ними і природою, то її суспільний процес свідчить про спосіб обміну продуктами діяльності між людьми. Перший є переважно індивідуальним, його суб”єктом є індивід, що забезпечує своє відтворення як біологічної істоти; другий — завжди колективний, його суб”єктом є соц-проф групи. Це відносини між людьми як між в-ками і споживачами, робітниками основного і допоміжного виробництва, представниками різних галузей промисловості. Саме ці відносини визначають характерні риси суспільного процесу праці і відтворення людини як істоти соціальної.

Праця перестає бути сумою фізіол затрат. До неї дод емоц-псих складова. Праця сприймається як творчий процес.

Зміст праці визначає природу і рівень професіоналізму працівника, а її х-р — межі його соціального розвитку і ступінь перетворення праці на найпершу життєву потребу. Взаємодія змісту і х-ру праці виявляється в існуванні таких соц, ек і технічно неоднорідних форм, як фізична і розумова праця, виконавська і управлінська, кваліфікована і некваліфікована праця.

8.6 Соціальні функції праці

Праця виконує практичні, дуже важливі завд-функції, основними з яких є такі: 1задоволення людських потреб,

Відтворення суспільного багатства, 2обмін речовин між собою, суспільством і природою через трудову діяльність, 3створення суспільства і забезпечення суспільного прогресу, 4людинотворча (тільки праця є безпосередньою умовою становлення і розвитку самої людини), 5свободотворча, яка полягає в тому, що тільки праця прокладає людству шлях до свободи.

Соц сутність праці полягає в тім, що саме праця створи, ла людину і визначає її сутність. Соц-тр відносини, які виникають у процесі праці, зв'язані, з одного боку, зі ставленням до праці, а з іншого — із впливом праці на формування і розвиток осо­бистості: суб'єктом процесу праці може бути лише людина, яка ре­гулює і контролює його.Праця — це основна форма життєдіяльності суспільства, вихідна умова його буття, яка визначає спосіб ставлення людини до світу і одної людини до іншої, специфіку відносин у будь-якому трудовому колективі і в будь-якій державі. Відомий ам підприємець Форд, оцінюючи зна­чення праці в житті людини, стверджує, що праця є основною умо­вою здоров 'я, самоповаги і щастя. Відтак соц-ек сутність праці є двоїстою: вона, з одного боку, є джерелом багатства і доходів, а з іншого — мірою поведінки людини, засобом її самореалізації, самоствердження як особистості.

8.7 Ставлення до праці, його об”єктивні та суб”єктивні чинники та показники.

Характер і зміст праці формують ставлення до неї — історично змінну х-ку трудової діяльності. Залежно від змісту і х-ру праці переважає ставлення до неї як до засобу, що забезпечує існування (засіб реаліз ін потреб), чи як до первинної життєвої потреби. Відтак ставлення до праці може бути:

• Як до соц житєвої цінності, що виражає місце тр діяльності в заг с-мі цінностей суспільства та особистості;

• Як до конкретного виду трудової діяльності, професії, що має певний соц статус і престиж;

• Як до конкретної роботи з урахуванням змісту та умов праці, потреб і мотивів, зв”язаних з даною роботою, на даному робочому місці, у даній в-чій організації.

Саме вивченню цього останнього ставлення з урахуванням мотивів трудової діяльності, що визначають поведінку людини у виробничій ситуації, соціологи приділяють найбільшу увагу.

Об”єктивними показниками ставлення до праці є рівень відповідальності, сумлінності, ініціативності та дисциплінованості.Суб”єктивними показниками ставлення до праці є заг задоволення працею та її умовами — зар платою, змістом праці, взаємовідносинами із керівником та колегами, виробничими умовами тощо.

Розрізняють такі типи ставлення до праці: супернормативне (виключно сумлінне, яке відповідає всім чинним нормам); субнормативне (недостатньо сумлінне); ненормативне (несумлінне).