Типи поведінки педагога у конфліктній ситуації

Аналіз конфліктів учнів з педагогами показує, що одна з них — безтактність педагога, яка виявляється в його грубих зауваженнях щодо зовнішнього вигляду, розуму, здібності підопічних. З цього нерідко починається конфлікт.

Типи поведінки вчителів у різних конфліктних ситуаціях були предметом спеціального дослідження Е. І. Кіршбаума (Киршбаум Э. И. Психолого-педагогический анализ конфликтных ситуаций в педагогическом процессе: Дис. … канд. психол. наук. Л., 1986). Якщо М. М. Кашапов вивчав у більшій мірі аналітичну стадію вирішення конфліктної педагогічної ситуації викладачами, то в роботі Е. І. Кіршбаума акцент робиться на характеристиці самих способів дій, що обираються вчителем для розв’язання конфліктної педагогічної ситуації.

Як і в дослідах М. М. Кашапова випробуваним пропонувалося вирішити ряд вербально описаних ситуацій, у яких ініціатором конфлікту був учень. Стратегія вирішення конфлікту залежить, на думку Е. Кіршбаума, від суб’єктивного визначення ситуації. Конфлікт може сприйматися як підстава для розв’язання протиріччя, й у цьому випадку ведеться пошук конструктивної поведін­ки, спрямованої на вирішення конфлікту. Якщо ж конфлікт сприймається й оцінюється як погроза особистому благополуччю і сталому порядку речей, тоді людина веде пошук зняття емоційної напруженості, що виникає під час конфлікту, за типом психологічного захисту.

Е. І. Кіршбаум виділив шість типів поведінки педагога в конфліктній ситуації і дав їм наступні умовні назви і позначення: «репресивні заходи» (РЗ), «ігнорування конфлікту» (ІК), «рольовий вплив» (РВ), «стимул до власної зміни» (СЗ), «з’ясування мотивів» (ЗМ), «рефлексія» (Р).

Розглянемо кожен тип поведінки. РЗ — спосіб дії, за якого агресивну поведінку школярів вчителі намагаються змінити застосуванням репресивних заходів. ІК — реакція вчителя на конфлікт, за якої викладач веде заняття далі, начебто нічого не сталося. РВ — поведінка педагога, у якій виявляються спроби позитивного вирішення конфлікту в рамках рольової взаємодії. ЗМ — реакція викладача на конфлікт, за якої головне зусилля спрямовується на з’ясування причин і мотивів його виникнення. СЗ — спосіб дій у конфліктній ситуації, коли викладач змінює власну поведінку стосовно учня. Р — це такий тип поведінки педагога, за якого головна увага звертається на раціональне вирішення конфлікту: він за своїм змістом близький до типу поведінки «з’ясування мотивів».

Розділивши на основі даних експертів обстежених учителів на «успішних» (22 особи) і «малоуспішних» (30 осіб), Е. І. Кіршбаум знайшов істотні розходження між ними в способах вирішення ними конфліктних ситуацій. Результати, наведені в таблиці 17, свідчать, що малоуспішні вчителі найчастіше використовують захисний механізм ідентифікації з агресивною поведінкою учнів, тобто вони звертаються до таких агресивних форм поведінки, як і їхні учні. При цьому відповідні репресивні заходи, як правило, перевищують межі педагогічної доцільності покарання за зроблений учнем проступок.

Таблиця 17

Основні типи вербальної поведінки вчителів у конфліктних педагогічних ситуаціях

Учителі	Типи вербальної поведінки (у %)
	РЗ	ІК	РВ	СЗ	ЗМ	Р
Успішні	11,3	9,8	48,9	7,6	15,8	6,7
Малоуспішні	50,9	15,0	27,1	1,2	2,3	3,5

Часто педагогами використовуються інші психозахисні механізми, такі, як: раціоналізація, проекція і редукція. За раціоналізації викладачі звертаються до псевдообґрунтування своєї непорядної поведінки. За проекції учню чи студенту приписуються власні недоліки і негативні якості, потім здійснюється прийняття їх у вигляді підстави для обвинувачення й осудження учнів. Реверсивна форма захисної поведінки (редук­ція) пов’язана зі звуженням «Я», що виявляється в ухиленні від загрози, у виході з конфлікту без конструктивного вирішення ситуації.

Інтенсивне використання названих вище психозахисних реакцій і технік означає неконструктивний вихід з конфлікту з домінуванням почуття «Я», згортання взаємодії витисненням іншого учасника конфлікту на периферію спілкування. У свою чергу, продуктивне розв’язання конфліктної ситуації припускає сприйняття її як творчої задачі, пошук способів позитивного її вирішення. Але оскільки рефлексивний тип поведінки у вербальних реакціях учителів представлений слаб­ко, можна зробити висновок про те, що більшість педагогів не готові до усвідомлення конфлікту як підстави до зміни сприй­няття і розуміння сформованої ситуації, себе і поведінки іншого в ній.

Психозахисні форми поведінки найбільш властиві вчителям з певним психологічним складом, що виявляється в підвищеній езоповій авторитарній спрямованості у спілкуванні, у низькій спрямованості на співробітництво, у зниженому самоконтролі в сфері ділових відносин, у гіпертрофованій чутливості до негатив­них, загрозливих факторів соціального оточення. Саме все це і призводить не до розумного аналізу причин виниклих конфліктних ситуацій, а до «емоційної жуйки», заперечення власної провини, до прагнення перекласти вирішення конфлікту на інших.

Переважання у вчителів і викладачів психозахисних технік у вирішенні педагогічно складних проблемних ситуацій робить необхідною профілактику і попередження дії цих неконструктивних механізмів у педагогічному спілкуванні. Це може бути зроблено ще під час навчання майбутніх вчителів і педагогів у вузі за допомогою спеціального навчання і тренінгу формування продуктивних способів вирішення педагогічних конфліктних ситуацій.

Етика спілкування і толерантність як принцип культури педагогічного спілкування

Толерантність розуміється як терплячість, витривалість педагога стосовно поведінки учнів і колег. Толерантність лежить в основі взаємної довіри і розуміння. Вона допомагає попереджати конфлікти і переборювати їхні несприятливі наслідки. Крім того, толерантність сприяє прояву доброзичливості, допомагає налагодженню «психологічного клімату» у педагогічних колективах, класах і навчальних групах, а також у відносинах педагогів з учнями і їхніми батьками. На жаль, багато педагогів ототожнюють цей принцип зі смиренністю, пасивністю, потуранням. У дійсності толерантність корисна, тому що допомагає усвідомити неможливість подолання складності спілкування «з ходу», негайно, з моменту появи складності. Здатність до толерантності допомагає гуманізувати педагогічне спілкування, тому що вона виникає як наслідок самоцінності людини. У зв’язку з цим терпимість у педагогічному спілкуванні є важливою умовою взаємного обміну духовним потенціалом суб’єктів спілкування і сприяє становленню і реалізації їх як індивідуальностей.