3. Цінності людини постіндустріальної цивілізації.

Сучасний світ увійшов у третє тисячоліття. До цього важливого рубежу людство підійшло з великими досягненнями і великими втратами. Сьогодні всіх цікавить запитання: яке майбутнє чекає нас? Яким шляхом буде розвиватися цивілізація у ХХІ ст.? Прогнозувати майбутнє завжди важко, і тому дослідники дають різні відповіді на ці запитання. Чимало прихильників здобула теорія постіндустріальної цивілізації. Відповідно до неї доба індустріальної цивілізації завершилась і людство (або його значна частина) увійшло до наступного етапу розвитку – постіндустріальної цивілізації.

Якими є ті тенденції, що притаманні новому етапу цивілізаційного розвитку людства?

Основні тенденції розвитку культури у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

• Розвиток «масової культури», її стрімке поширення, комерціалізація культури;

• Пошук нових форм естетичного вираження;

• Розвиток національних культур, взаємопроникнення культур різних регіонів світу, синтез культур;

• Прискорений розвиток техніки і технології;

• Прогрес у поширенні інформації, інформаційних технологіях.

Велику роль відіграватиме НТР, досягнення якого повинні якісно змінити усю систему виробництва. У наслідок цього воно стане більше зорієнтованим на задоволення потреб людини, максимально активізує творчі здібності людини, від якої вимагатимуться ґрунтовні знання, вміння самостійно приймати рішення і швидко реагувати на зміни ситуації. Зникнуть притаманні індустріальній цивілізації величезні заводи і фабрики, які завдавали чимало шкоди навколишньому середовищу. Замість них набудуть поширення невеликі підприємства, безвідходні технології, використання синтетичної сировини замість природної. нових джерел енергії, суворе дотримання екологічних норм. Завдяки цьому стане можливим подолання чисельних екологічних проблем, які також стали одним з наслідків індустріалізації.

Існують підстави для того, щоб стверджувати про початок бурхливої деурбанізації – зменшення кількості населення міст. В індустріальну епоху за містами встановилася роль адміністративних, промислових і культурних центрів. В останній час у розвинутих країнах спостерігається тенденція зростання кількості людей. Що не бажають оселятися у мегаполісах і віддають перевагу проживанню у садибах сільського типу за їхніми межами. Завдяки комп`ютерам та електронним засобам зв`язку людина почуває тут себе відокремленою від зовнішнього світу і може не лише відпочивати, а й працювати.

Ймовірно, що постіндустріальна епоха спричинить чимало змін у соціально-політичній сфері. Багато дослідників схиляється до думки, що держава намагатиметься, зменшуючи безпосереднє втручання в економіку і суспільне життя в цілому, займатися перш за все захистом прав людини, врегулюванням соціальних конфліктів. Попередженням правопорушень і підтримкою законності. Державній владі повинна бути притаманна децентралізація, намагання зробити її більш демократичною, наближеною до потреб людини. Збільшаться повноваження регіональних і муніципальних органів.

Суттєві зміни повинні відбутися у духовній сфері. Наприкінці ХХ ст. спостерігалася криза існуючих систем цінностей. Внаслідок цього розгорнулося відродження інтересу до релігії, яка впродовж тисячоліть була для людини джерелом духовної сили і охоронцем цивілізаційних традицій. Поряд з цим спостерігається розчарування у «масовій культурі» і зростання популярності “високої (елітарної) культури». На підставі цих явищ висуваються прогнози майбутнього духовного оновлення людства.

Важливою тенденцією, що, ймовірно, буде визначати подальший розвиток людства вважається глобалізація (поширення дії певних факторів за межі окремих державних територій у всесвітньому масштабі). Чимало дослідників вбачають у глобалізації ознаку початку формування єдиної планетарної цивілізації. Внаслідок цього суттєво посилюється взаємозалежність локальних цивілізацій, котрі сьогодні вже нездатні вести окреме, ізольоване існування. Події, що відбуваються у тій чи іншій країні досить часто впливають також на долю її сусідів, а інколи і світу в цілому. Глобалізація має як негативні прояви (світові війни, великі економічні кризи, загроза використання зброї масового знищення), так і позитивні аспекти (формування системи “всесвітнього розподілу праці” і світового ринку, посилення авторитету міжнародних організацій. Обмін культурними здобутками і науковими знаннями, поширення оптимальних форм економічного, соціального і політичного життя, вирішальні обмеження сфери військового виробництва).

Наведені тенденції мають узагальнений характер і на думку тих. Хто їх визначив, є лише тимчасові, а тому у майбутньому можуть сформуватися нові цивілізаційні основи. Якою саме буде цивілізація ХХІ ст.? Що нас чекає: апокаліпсис чи золотий вік? Відповідь на ці питання дасть своєю діяльністю сама людина.

Інформатизація є наслідком і формою вираження науково-технічного прогресу останнього сторіччя, і, як усякий етап подібного розвитку, вона має дві сторони. Одна з них сугубо технічна, що проявляється в поширенні інформаційної техніки й інформаційних технологій, інша – соціальна, що виявляє себе у впливі на суспільні процеси й на спосіб життя окремих людей.

Інформаційні технології, проникаючи в усі сфери життя соціуму, впливають не тільки на його архітектуру, але й істотно впливають на способи й форми буття окремої людини. У цьому зв'язку проблеми інформатизації суспільства, її соціальних наслідків привертають увагу як закордонних, так і вітчизняних дослідників. Однак більшість фахівців концентрують свою увагу на технічній складовій даного процесу. Тим часом соціальна складова інформатизації також вимагає свого осмислення. Інформаційні технології не тільки змінили керування технологічними процесами, але стали інструментом реалізації соціальних технологій впливу на людину, що може й не мати цілеспрямованого характеру. Сьогодні інформаційні технології (ІТ-технології) опосередкують взаємини між людиною й суспільством, як і відносини між людьми. Ці обставини ставлять людину в нове положення в плані усвідомлення названих взаємин. Зокрема, зміни, внесені інформаційними технологіями й засобами інформаційної техніки, змінюють соціальні процеси ідентифікації й самоідентифікації особистості, що спирались в традиційному суспільстві на прямі контакти людини з тими або іншими соціальними групами й людьми. Змінюючи комунікативну сферу людини, інформаційні технології неминуче вносять новий зміст у соціальні процеси ідентифікації.

Аналіз наявної літератури по даній проблемі показує, що при вивченні соціальних аспектів інформаційного суспільства в рамках вітчизняної соціальної філософії є багато невирішених питань. У багатьох випадках пошуки, пов'язані з інформаційним суспільством, стосуються не стільки проблеми людини, скільки орієнтовані на розгляд технічної й технологічної складової постіндустріалізму й на обговорення особливостей вступу цивілізації в новий етап розвитку. Дійсно, цю сторону сучасних суспільних процесів не можна залишити без уваги, оскільки становлення інформаційного суспільства неможливого без технічного базису, створеного в другій половині ХХ століття. Тут на перший план висувається уявлення про сучасну техносферу й положення в ній людини. До цієї проблеми звертався цілий радий авторів, зокрема, В.С. Степін, В.Г. Горохов, В.В. Чешев, Б.І. Кудрін, О.Д. Симоненко, В.М. Розін, Н.В. Попкова, Х. Ленк, Е.А. Жукова й багато інших.

Техносфера постіндустріального суспільства стала технологічним базисом інформаційного суспільства, як одна з форм втілення постіндустріалізму. Із цієї причини розгляд особливостей індустріального суспільства пов'язане з особливостями формування техносфери постіндустріалізму.

Техногенна цивілізація сформувала техносферу, яку можна охарактеризувати як технічну реальність сучасного світу. Проблема, породжена її становленням, полягає в тім, що техносферна реальність стає безпосереднім життєвим оточенням людини, і питання про його буттєві підстави не може не стосуватися проблеми взаємодії людини й техносфери. У рамках техноцентричної парадигми людині приділяється роль придатка машини й навіть ставиться питання про своєрідний синтез людини й машини (кіборг). Але така позиція свідчить про нерозуміння ролі технічної реальності в биосоціальних процесах, що призводить до перекручування ідентичності людини.

Дослідження техніки прямо пов'язане з дослідженням людини. Як відзначає В. В. Чешев, «людина приречена жити у світі техніки, системну організацію якої прийнято сьогодні називати техносферою», і дискусія про природу техносфери «прямо пов'язана з питанням про природу людини й … про те, яка сторона природи людини відображає себе у властивостях техносфери». Зрозуміло, у технічному світі відбита насамперед діяльністна природа людини, її здатність до перетворення природного середовища: «Світ штучного, світ техносфери є по суті діяльністний світ людини, що живе своїм доцільним, раціонально-розумовим життям у рамках соціального цілого». Питання, уважає В. В. Чешев, може бути поставлений так; «чи має техносфера свою власну динаміку або ж її розвиток є відбиття (або втілення) розвитку світу діяльності людини?» Він показує, що «штучне середовище в якій живе людина, формує не тільки його конкретні діяльністні цілі, але й основні життєві мотивації», тому світ техносфери «приймає пряму або опосередковану участь» у становленні цих мотивацій – як особистих, так і загально соціальних: культури, світогляду, ідеології. Результатом цього є складний взаємозв'язок раціонально-розумових цілей діяльності й глибинних мотивацій суспільства. Наприклад, характерна для сучасної епохи «мотиваційна установка на максимізацію комфорту» для свого виникнення мала потребу в існуванні техносфери, але, у свою чергу, «функціональна й структурна організації техносфери стали наслідком названої мотивації». Тільки діяльністний підхід до природи техносфери, переконаний В. В. Чешев, здатний «розкрити власну динаміку техносфери в її соціально-культурній обумовленості» [1, С. 372-373].

Техногенна цивілізація є досить гнучкої, динамічної, агресивної. У системі «людина - техніка» з'явилися нові аспекти, такі, як поява технічних засобів, що імітують людський інтелект, відчуття людини, які впливають на вибір і встановлення людиною своєї ідентичності. Ці тенденції найбільш важливі для інформаційної стадії розвитку техносфери, у рамках якої відбулася якісна зміна керування не тільки технологічними, але й соціальними процесами. У цих умовах соціотехнічна парадигма дозволяє виділити такі критерії збалансованості й життєздатності суспільства, як рівень економічного розвитку, що дозволяє уникати потрясінь, пов'язаних з убогістю й голодом; інститути цивільного суспільства, що не допускають насильства влади над суспільством і особистості над іншою особистістю; позитивні, вищі духовні цінності й домінанти; здатність суспільства до відтворення за рахунок внутрішніх джерел.

Також, технологічне зростання призвело до формування нового феномена громадського життя – соціально-масових явищ. Головною метою массовізації було забезпечення технічного розвитку на його індустріальній фазі (необхідність відтворення стандартизованої робочої сили). У результаті цього вироблялася людина, «орієнтована на механічне виконання заданої соціальної ролі, податлива до рекламних і інших масових навіювань, але сповнена спраги соціального піднесення й досягнення споживчого максимуму» [2, С.137-143]. Філософи, обговорюючи проблеми «масового суспільства», підкреслюють, що загальні умови інформаційно-технологічного побуту – розвиток всесвітніх комунікацій і уніфікація матеріальних інфраструктур – призводять до усереднення духовного життя. Включення великих мас людей в однотипні технологічні процеси, споживання стандартизованих продуктів матеріального й духовного виробництва веде до формування однорідних стилів життя й типів мислення.

Аналіз сучасний культурних і економічних процесів може привести до висновку: людство неухильно рухається до єдиної глобальної цивілізації, що виражається в побудові єдиного техногенного простору. Ця тенденція протистоїть політичним, культурним, ідеологічним розходженням і з'єднує різні регіони в єдине ціле, даючи можливість безперешкодного переміщення людей, товарів, технологій, природних і інтелектуальних ресурсів, послуг, інформації з усього світу, незважаючи на державні кордони. Особливе місце займає процес урбанізації, який веде до формування в різних регіонах світу уніфікованого міського середовища: в економічних, культурних, побутовий сферах життя мегаполісів різних країн дуже схоже. Іде універсалізація науки й освіти, соціальних зв'язків і цінностей.

Збільшення штучного світу проявляється й у духовному житті. З тим, що ХХ століття стало черговим рубежем у розвитку не тільки матеріальної, але й духовної культури, також згодні всі мислителі. Але якщо існування наукового й технічного прогресу в сучасну епоху не піддається сумніву, то оцінка духовних змін за останнє сторіччя проблематична. Революційні трансформації в культурі пов'язані з науково-технічною революцією й принесеними нею змінами у всіх сферах життя. Філософи ще на початку ХХ століття попереджали про можливості переродження моральних властивостей людини під впливом життя в штучному світі, про інструментальну антропогенну діяльність. Справа в тому, що технологічні інновації, крім досягнення своєї прямої мети, одночасно розхитують базу традиційної культури. В результаті відбуваються зміни в культурній сфері, викликані безособовою логікою техногенного розвитку. Старе уявлення про встановлені незмінні закони, яким можна лише коритися, було відкинуто: спочатку почалося активне обговорення «найбільш розумного» устрою суспільних відносин, а потім - спроби реалізувати теоретично виведені закономірності на практиці. У науці (а потім і суспільній свідомості) восторжествував глобальний еволюціонізм: вважається очевидним, що все в природі й суспільстві змінюється, причому вектор цих змін веде від нижчого до вищого. Традиційні системи цінностей, відкинуті в економіці й політиці, не змогли встояти й у духовній сфері. Традиційне, загальноприйняте, стало ототожнюватися із застарілим й неефективним, а нововведення, по визначенню, вважалися ефективними й прогресивними.

Наприклад, вплив техногенного фактора на зміни в моралі простежується по росту споживчих настроїв. Протягом тисячоріч принципи аскези, самообмеження, самоконтролю – матеріального і духовного – вважалися необхідними ознаками будь-якої ціннісної системи, що претендує на цивілізованість. Сучасна культура вже не вважає позитивною цінністю принцип самообмеження або відмови від реалізації своїх бажань. Тому моральні норми, що обмежують людей, здаються занадто суворими, гнітючими. Розвиток науки, техніки, інформаційних технологій, збільшуючи матеріальне благополуччя, зробило зростаюче споживання повсякденним для багатьох людей. Основна шкода від споживчої орієнтації (що нав'язується через засоби масової інформації), виходить за рамки викликаного нею подальшого зростання виробництва й перерозподілу природних ресурсів, про яке згадують найчастіше. Безконтрольність споживання поширюється не тільки на матеріальні, але й на соціальні й духовні потреби, збільшуючи ймовірність формування сверхпоживача, який все навколишнє розглядає з точки зору своїх бажань і не здатний відмовитися від їх задоволення. Як відзначав, наприклад, А. С. Панарін, творці сучасного постіндустріального світу мріяли про те, що механічна робота в майбутньому стане долею машин, а людям залишиться вільна творчість. Але в результаті переважна більшість людей, що звільнилися від напруженої щоденної праці, кинулася не до науки або мистецтва, а до «розслабленості гедоністичного дозвілля й споживання» [3, С.101].

Відходить в область минулого творче дозвілля, коли відпочиваючі люди не споглядали артистів і спортсменів, а самі займалися культурною діяльністю. Сучасна людина всі частіше сідає в крісло перед екраном телевізора (або перед монітором комп'ютера) і споглядає чужі фантазії, досягнення, пригоди – «відключаючись» від дійсності. Протиріччя полягає в контрасті між двома періодами життя сучасної людини: активною, творчою, гранично раціоналізованою працею – і дозвіллям, заповненим пасивним спогляданням продуктів масової культури, яке зводиться, за словами Х. Ленка, «до вузького споживання, до не чим не стримуваного й обмежуваного «засвоєння» товарів і речей, яке не потребує ніякої попередньої (розумової) роботи» [4, С. 115].

З початку ХХ століття піддавалося сумніву традиційне розуміння цілей мистецтва і його місця у світі. Всі частіше лунали голоси, на підтримку того, що починається пошук нових форм мистецтва світу, що змінився, світу технічного прогресу й масових рухів. За словами В. М. Розіна, навіть недосвідчена людина відчує різницю між традиційним і сучасним мистецтвом. Якщо традиційне мистецтво припускає видалення й занурення в особливу естетичну реальність, яке протистоїть звичайному життю, то сучасне мистецтво зрощується із щоденністю, тіснить звичайне життя. «Стосовно сучасного мистецтва не можна говорити про прекрасне, – відзначає В. М. Розін, – це скоріш уявлення про комунікацію, символічне життя, язикові ігри» [5, С. 326]. Мистецтво перестає бути образним, у ньому використаються послідовно механістичні методи – колаж, деконструкція, цитатність. Головне при сприйнятті сучасних творів мистецтва – не естетичне сприйняття як таке, а інтерпретація, мережа психоаналітичних і культурно-символічних тлумачень. Зараз художні тексти аналізують з боку їхніх комунікаційних змістів; споглядання змінюється на розгадування. Мистецтво фактично зводиться до знаків і символів, тобто до інформації. Криза мистецтва, уважає В. А. Кутирьєв, складається саме в науково-технічному переродженні духовності. «Для почуттів у сфері культури не залишається місця, – відзначає він. – Художні твори ... перетворюються в розгадування змісту, у виклад концепції, у гру розуму ... Боюся, що сміятися, плакати й любити незабаром буде долею плебеїв, людей неосвічених, занурених у життя й не цінуючих технокультуру» [6, С.143-144].

Взаємодія технологічного розвитку (а насамперед – породжених їм інформаційних технологій і ЗМІ) з мистецтвом носить суперечливий характер. З одного боку, сучасні інформаційні технології значно полегшують сприйняття культурного багатства людства. Але сама складність доступу до високих зразків культури була підготовкою до їхнього сприйняття як виняткового явища. Зараз завдяки засобам масової інформації культура сходить із п'єдесталу й стає елементом побуту. Крім того, легкість доступу до будь-якого зразка творчості створює ефект пересичення. Виникла проблема інформаційного перевантаження, що веде не до самостійної творчості, а до сприйняття готових, образних структур. З іншого боку, вплив електронних засобів масової інформації на культуру часто носить негативний характер, відбувається ріст інформаційного сміття. Перетворення культурної творчості в «культурну індустрію» змінило її цілі, примусило орієнтуватися на максимальний прибуток.

Одна з особливостей соціокультурних трансформацій сучасності - виникнення особливої «молодіжної культури». Оскільки традиційні суспільства розвалилися уповільнено, молодь у них зростала, опираючись на досвід старших поколінь, і подібний феномен протиставлення двох культур у масовому виді був неможливий. Конфлікт «батьків і дітей» – породження постіндустріального суспільства, у якому постійна зміна й відновлення – не тільки фактичне положення справ у виробничій сфері, але й у духовній сфері. З одного боку, постійна зміна соціокультурної реальності багато в чому знецінює життєвий досвід «батьків», роблячи його занадто часто відсталим, непридатним для відтворення в новому середовищі, серед молодших поколінь. З іншого боку, в міру ускладнення технологій росте період соціалізації молоді, збільшується час, необхідний для одержання освіти, яка відповідає сучасним вимогам. Критика старших і бажання самореалізації при відсутності можливості участі в «дорослому» житті веде до розвитку молодіжної субкультури, яка усвідомлює себе як альтернатива «відсталим» традиціям. Її принципи – відмова від традиційних цінностей і регламентуючих норм заради самовираження, довіри бажанням замість спроб їхнього контролю, воля від зовнішніх умовностей [7].

Таким чином, зміна соціальних умов життя сучасної людини дозволяє говорити про виникнення кризи ідентичності і проблеми адаптації особистості в сучасному суспільстві. Розвиток інформаційного суспільства в умовах глобалізації супроводжується поглибленням тенденції до його атомізації, що погоджується з постмодерністською парадигмою. Ситуація постмодерна збільшує проблему ідентичності, оскільки веде не тільки до еклектичності соціокультурного простору, але й самої людини. Із цієї причини стає необхідним виявлення специфіки і особливостей буття людини в умовах нової соціальної реальності. Глобальне інформаційне суспільство надає нові можливості для формування особистості і разом з тим пред'являє більш серйозні вимоги до неї. Співвіднесення двох способів формування індивідуальності людини – внутрішнього і зовнішнього – дозволило виявити ступінь їхнього взаємного проникнення в умовах постійної трансформації інформаційної техносфери, а також виявити досить стійкі позитивні й негативні тенденції впливу нового техносоціального середовища на людину. Виникають парадокси, які обумовлені розривом зовнішніх і внутрішніх способів формування індивідуальності людини. Наприклад, доступність інформації, яка забезпечена інформаційними засобами і технологіями, знижує мотивацію до генерування нового знання. Доступне одержання знання із джерел, наданих інформаційним простором сучасного суспільства, не спонукає мотивації до спроби одержання нових способів пізнання.

Відторгнення знання через збільшення його обсягів говорить про непідготовленість внутрішніх особистісних структур до збільшення зовнішніх навантажень, що проявляється у відсутності навичок оцінки якості, обсягу й глибини одержуваної інформації. Дане явище варто віднести до стійких тенденцій, що приводять до наростання соціальної нерівності, тому що факторами соціального поділу стають акумулювання, використання й генерування знання. Збільшується процес відмови від прийняття рішень через збільшення числа альтернатив. Людина виявляється в ситуації непевності, сумнівів, і, як наслідок цього, відмовляється від відповідальності. Результат – прийняття невірних рішень, надмірна ідеалізація технічних засобів у питаннях прийняття рішень. Зниження цінності конкретного знання в силу його швидкого старіння змушує людину постійно відновлювати «людський капітал», формувати інформаційну культуру. Але для вирівнювання ситуації людина повинна бути в достатньому ступені мотивована, а такий стан неможливий без стійкої ідентифікації, що дозволяє усвідомити своє положення в суспільстві, зміст своєї діяльності й т.п.

Вся сукупність названих обставин примушує до пошуку нових шляхів рішення проблеми ідентичності і адаптації особистості. Поєднання глобального і локального, установлення горизонтальних зв'язків завдяки використанню інформаційно-комунікаційних технологій, підвищена щільність інформації, збільшення числа альтернатив, віртуалізація соціальних відносин, виводять дослідницький вектор на проблему пошуку й реалізації стратегій ідентичності людини за допомогою нових можливостей, які надає інформаційна техносфера.