Висновки

Київська Русь була могутньою державою середньовіччя, що здійснила значний вплив на політичне життя країн Західної Європи, сусідніх азійських країн, а також країн, що мали велике значення в системі торгівлі між Європою та Азією. Вона стала щитом, що відгороджував країни Європи від навали кочових орд. Високий авторитет Київської Русі в середньовічному світі був закріплений численними міжнародними договорами, тісними політичними зв'язками великих київських князів з багатьма зарубіжними дворами (Візантії, Франції, Англії, Швеції, Угорщини, Норвегії та ін.). Київська Русь — ця велика могутня держава IX—XII ст., територія якої простягалася від Балтійського до Чорного моря, від Західного Бугу до Волги, — посідає відоме місце у всесвітній історії.

Взаємні стосунки з Візантійською імперією, що беруть початок у сивій давнині, були важливою складовою давньоруської зовнішньої політики. Саме складання Київської держави проходило у зв’язках із Візантією, наштовхуючись на її протидію. Долаючи спротив імперії, Давня Русь формувала свою територію й кордони, забезпечувала свої суверенні права, утверджувалась у світі.

Мiжнароднi відносини Київської держави знаходили своє вiдображення в договорах, що укладались київськими князями з сусiднiми державами. Збереглось три договори з греками князів Олега (911 р.), Ігоря (945 р.), та Святослава (971 р.), але в джерелах згадується i про iншi договори з Вiзантiєю та волзькими болгарами. Київські князі, таким чином, співробітничали з імперією, маючи від того економічні і політичні вигоди.

Становлення русько-візантійських взаємин розпочалося ще з кінця ІХ ст., про це свідчать відомості, які дійшли до наших днів. Вони представлені у формі договорів «миру і любові». Отож, саме таким чином, наприкінці ІX ст. Давньоруська держава вийшла на новий рівень. Адже, з утворенням держави Київська Русь значно зміцнила свої позиції у Європі, розширила торгівельні зв’язки. Саме це і сприяло її подальшому розвитку.

В Х ст. у міру зміцнення і розвитку Київської держави, активізувалася її зовнішня політика. Русь освоювала щоразу нові форми дипломатичних відносин з навколишніми країнами і народами.

З Візантією також були укладені договори 907, 911 і 944 рр. Договір 907 р. містив традиційні для договорів «миру і любові» умови. Від цього часу доходять згадки про перших руських послів, які представляли на переговорах Київську Русь, як суверенну державу.

У середині 30-х років Х ст. економічна, військова, політична міць Русі продовжувала зростати. Активнішого характеру набуває її прагнення оволодіти Північним Причорномор’ям, зруйнувати візантійські опорні пункти в Криму, міцно закріпитися на східних торговельних шляхах. Проти Візантії були спрямовані головні військові і політичні зусилля Київської Русі в той час. Такі конфліктні ситуації не раз призводили до війн, що закінчувалися перемир’ям, закріпленим договором. Наприклад, русько-візантійський мирний договір 944 р. більшість істориків оцінюють як факт заключення між двома державами союзницьких відносин.

Стан сільського господарства і ремісничого виробництва визначав рівень розвитку торгівлі - як внутрішньої так і зовнішньої. Найбільшими торговельними комунікаціями були шляхи. Найвідоміший з них – це «Грецький», який зв'язував Русь з балтійськими і чорноморськими ринками, насамперед з Візантією.

Таким чином, як уже говорилося вище, основним торговельним партнером Давньоруської держави на сході була Візантія. Об'єм і рівень торговельних операцій був досить значним, про що свідчить існування купецьких об'єднань, що спеціалізувались на торгівлі. У великих містах розташовувались торговельні двори іноземних купців. Широкою була практика кредитних операцій.

Стосунки Давньоруської держави з Візантією в другій половині ХІ – на початку ХІІ ст. залишалися суперечливими, доброзичливі відносини оберталися на ворожі. Спираючись на призначуваних Константинополем митрополитів та їхнє візантійське оточення, імператори прагнули впливати на внутрішні справи Русі, коригувати її зовнішню політику, відштовхувати її від католицьких країн Заходу.

І все ж Київська Русь в ІХ-ХІ ст. мала досить політичного досвіду та сили, щоб протистояти візантійській експансії, й ніколи не збиралася слідувати нав’язаному їй із Константинополя політичному курсу. Київські князі вміло використовували скріплені численними угодами політичні (серед них і династичні), церковні, економічні й культурні зв’язки з імперією у власних цілях, розуміючи, що старіюча й підупадаюча колись світова держава Візантія не може обійтися без допомоги Русі.