1.2. Науково-педагогічні дослідження проблем формування пізнавальних інтересів учнів

У класичній гуманістичній педагогіці проблемі формування пізнавальної активності в усі часи приділялась значна увага. Так, важливу роль пізнавальної активності у формуванні особистості відзначали Я. Коменський, А. Дістервег, Й. Песталоцці, К. Ушинський та інші вчені.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що теоретичні положення щодо формування пізнавальної активності висвітлюютья у працях відомих філософів, психологів, педагогів. Існує ряд напрямків, у яких вирішується проблема формування пізнавальної активності: діяльнісний підхід у психолого-методологічному аспекті (Л. Виготський, П. Гальперін, В. Давидов, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Б. Бадмаєв, Д. Ельконін); у дидактичному аспекті (В. Безпалько, П. Блонський, В. Буряк, В. Вергасов, Г. Денисовець, В. Онищук, В. Паламарчук, І. Редьковець, М. Скаткін та інші).

Теоретичне тлумачення феномену поняття «пізнавальна активність» здійснене у дослідженнях Л. Арістової, Д. Вількєєва, Е. Голанта, М. Данилова, В. Крутецького, Т. Кудрявцева, І. Лернера, В. Лозової, А. Маркової, М. Махмутова, В. Онищука, В. Пилипчука, О. Савченко, Т. Шамової, Г. Щукіної та інших.

Протягом останнього часу активно вивчаються ідеї, які розкривають засади особистісно діяльнісного підходу до навчання (Є. Бондаревська, Л. Кондрашова, О. Савченко, В. Сєріков, І. Якіманська).

У наукових працях А. Бодальова, О. Вербицького, Є. Головахи, В. Кан-Каліка, Г. Ковальова, А. Мудрика, А. Реана та інших розглядається місце спілкування у розвитку пізнавальної активності.

Активність як важлива характеристика діяльності розглядається сучасними педагогами і психологами як головна, пріоритетна передумова творчої й ефективної навчальної праці (Л. Арістова, Н. Бібік, Л. Божович, Н. Гавриш, М.Данилов, Д. Ельконін, І. Лернер, В. Лозова, В. Паламарчук, Т. Шамова, Г. Щукіна та інші), адже саме активність зумовлює інтенсивність, результативність діяльності.

Проте як системне педагогічне явище, що має своєрідну структуру і виявляється на різних рівнях, проблема пізнавальної активності учнів досліджена недостатньо. На підставі аналізу зазначених та інших психолого-педагогічних досліджень розглянемо формування пізнавальної активності учнів як педагогічну проблему. Активність людини у наукових дослідженнях трактується як поняття, що охоплює будь-яку діяльність і визначається як спосіб існування органічної матерії взагалі, а також як існування людини зокрема.

У психолого-педагогічній науці немає єдиного підходу до визначення поняття «пізнавальна активність». Учені акцентують увагу на різних суттєвих характеристиках цього феномену, які значною мірою пов’язані з навчальною працелюбністю особистості.

Так, наприклад, Л. Арістова вважає, що пізнавальна активність людини виявляється у процесі її перетворювальної діяльності й передбачає ставлення суб’єкту до оточуючих явищ і предметів [1, с. 34]. На її думку, активність виступає як невід’ємна умова пізнавальної діяльності суб’єкту і змінюється відповідно до того, як змінюється рівень і характер змісту його діяльності.

Д. Вількєєв визначає пізнавальну активність як психічний стан, який виявляється в настрої розв’язувати інтелектуальні завдання [2].

Зі створенням в учнів потреби у знаннях, вихованням інтересу до навчання та високою вимогливістю вчителя, вихованням відповідального ставлення учня до навчання пов’язує активність у навчанні М. Данилов [3].

З погляду Н. Половнікової, пізнавальна активність – це готовність і прагнення до енергійного оволодіння знаннями [7].

Пізнавальну активність як діяльний стан учня, який характеризується прагненням до навчання, розумовою напругою і виявом вольових зусиль у процесі оволодіння знаннями розглядає І. Харламов [8, с. 31].

На думку Т. Шамової [9], активність у навчанні – це не просто діяльний стан учня, а якість цієї діяльності, в якій виявляється особистість самого учня з його ставленням до змісту, характеру діяльності і прагненням мобілізувати свої морально-вольові зусилля для досягнення навчально-пізнавальних цілей.

Пізнавальна активність, як відзначає Г. Щукіна, − це особистісне утворення, яке виражає індивідуальний відгук на процес пізнання, живу участь, розумово-емоційну чуйність учня в пізнавальному процесі [10, с. 18].

П. Підкасистий розглядає пізнавальну активність як найважливішу рису характеру, якість особистості, що виявляється в енергійності, ініціативній діяльності, у праці, навчанні, суспільному житті, у різноманітних видах творчості, у грі тощо [6].

Слушною в контексті проблеми, що розглядається, є думка М. Лісіної про те, що пізнавальна активність – це стан готовності особистості до пізнавальної діяльності, той стан, що передує діяльності й породжує її розумову активність як потребу в розумовій діяльності та інтелектуальну як потребу мислити, а не взагалі когнітивну діяльність [4].

Найбільш точне визначення пізнавальної активності, на наш погляд, зроблено В. Лозовою [], яка розглядає це поняття як рису особистості, що виявляється в її ставленні до пізнавальної діяльності, яка передбачає стан готовності, прагнення до самостійної діяльності, спрямованої на засвоєння індивідом соціального досвіду, накопичених людством знань і способів діяльності, а також знаходить вияв у якості пізнавальної діяльності.

Активність навчання формується у процесі пізнавальної діяльності, характеризується прагненням до пізнання, розумовим напруженням і виявленням морально-вольових якостей школяра, і в той же час сама активність впливає на якість діяльності.