2. Велике князювання
19 березня в 1113 р. було б сонячне затемнення, а ще через 10 днів – місячне затемнення. Природа начебто підказувала, що наближаються великі зміни на Русі. Дійсно, 16 квітня помер київський князь Святополк. Вже наступного дня после похоронів делегація від київського віча відправилася до Володимира Мономаху. Вони просили його зайняти київський стіл й стати
правителем Русі.
Слід підкреслити, що Київ повинен був перейти до старшого сина Святополка Ярослава, який сидів на Волинських землях. Володимир знавши про це. Київ, викоханий в мріях й бажаний, був таким близьким, але й як зробити, щоб все було б законно й без чвар між князями? Володимир нібито дає «самовідвід». Кияни посилали до Мономаха гінців з звістками про те , у Києві почалися бунти, а будуть ще більші заколоти, якщо Володимир не дуже до серця Русі. І Володимир «вимушений» був погодитися. Важко сказати, чи дійсно були стихійні народні бунти, що чи навмисно ініціюють, щоб узаконити прихід Мономаху на київський стіл.
Зрештою Володимир Мономах ставши великим київським князем й володарем Русі. Він прийшов до Києва самих киян, щоб погасити бунт, встановити світ й спокій. Володимир ставши великим князем в похилому, як тоді вважалось, віці – в 1113 р. йому виповнилося шістдесят років. Алі він зберігав працездатність й енергію, а розум й придбаний досвід робили його сильним й мудрим правителем. Володимир Мономах сконцентрував до рук велику частину держави Ярослава Мудрого: Київ, Зволікай, Переяслав, Смоленськ, Новгород, Верхнє Поволжі. Його зовнішня політика була спрямована в цілому на боротьбу із половцями. У своїй внутрішній політиці й державній ідеології Володимир Мономах культивував ідею єдності Київської держави, намагаючись запобігти її розпаду на цілий ряд самостійних князівств. Скрізь на Русі князі покорялися йому, знаючи не лише важку руку, але й й справедливість свого сюзерена. За князювання Володимира Всеволодовича в Києві (1113–1125 рр.) на Русі вщухли міжкняжі чвари, що було б звичайною річчю в роки правління його попередника Святополка.
Крім військових заслуг, Мономаху належить й спроба систематизувати й доповнити Зведення законів Київської Русі, знамениту Російську правду.
«Вотчинним» монастирем Володимира Мономаха був Видубіцкий монастир в Києві. Саме при його підтримці тут був створений осередок книжників Видубіцкого монастиря. Кажучи сучасною мовою, то був ідеологічний центр Мономаху й всієї Київської Русі. На замовлення нового київського князя була переписана «Повість тимчасових років», тобто створена нова її редакція, де підносилася роль роду Мономаховічів в роздробленості Русі. Сам Володимир Мономах також не цурався пір'я, будучи ідейно спорідненим із цим осередком книжників.
У кінці київського князювання Володимир ставши замислюватися над сенсом життя, над долею суспільства, намагався оцінити свою тривалу політичну кар'єру. Він бажав передати величезний досвід нащадкам, прагнучи, щоб смердоті узяли із нього краще всього й не повторювали помилки. Так, слід думати, було б створено Мономахом «Повчання дітям».